Ухвала суду № 29399230, 12.02.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Зеленов А.С.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 року справа №2а/0570/14779/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Яманко В.Г., Васильєвої І.А., за участі секретаря судового засідання Братченко О.В., представників позивача за довіреностями ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників відповідача за довіреностями Ламекин С.М. Михайленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 р. у справі № 2а/0570/14779/2012 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 10.10.2012 року,-

ВСТАНОВИВ :

01.11.2012 року ОСОБА_6 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 10.10.2012 № 0002131740 про донарахування податку на додану вартість в сумі 57 361 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій 24 678,50 грн., від 10.10.2012 № 000214740 про донарахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 47 300,84 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 23 650,42 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року задоволено позовні вимоги. Суд першої інстанції визнав недійсним та скасував податкове повідомлення-рішення Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 10.10.2012 № 0002141740 про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 70 951 (сімдесят тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна) гривень 26 копійок, у тому числі за основним платежем - 47 300 (сорок сім тисяч триста) гривень 84 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями - 23 650 (двадцять три тисячі шістсот п'ятдесят) гривень 42 копійок; визнав недійсним та скасував податкове повідомлення-рішення Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 10.10.2012 № 0002131740 про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 82 309 (вісімдесят дві тисячі триста дев'ять) гривень 50 копійок, у тому числі за основним платежем - 57 631 (п'ятдесят сім тисяч шістсот тридцять одна) гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями - 24 678 (двадцять чотири тисячі шістсот сімдесят вісім)гривень 50 копійок; стягнув з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1532 (одна тисяча п'ятсот тридцять дві) гривні 61 копійку.

Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представники позивача в судовому засідання заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважають, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою що підлягає залишенню без задоволення.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, вважають, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на податковому обліку у Слов'янській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та свідоцтвом про реєстрацію ПДВ (т. 1 а.с. 38,40).

Слов'янською ОДПІ на підставі наказу № 798 від 04.10.2012 року про призначення позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 11)та згідно п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1 ст.75, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України проведено з 05.10.2012 року по 08.10.2012 року документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_6 з питань дослідження господарських відносин з ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція», ПП «Арикон» та правомірності нарахування податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік та податку на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 31.07.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 09.10.2012 № 5051/17-211-3-НОМЕР_1. Зазначеним актом встановлено порушення: пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України у вигляді неналежного ведення обліку витрат, завищення витрат на суму 288 152,00 гривень за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року; пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України у вигляді заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 47 300,84 гривень за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року; пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у вигляді заниження податку на додану вартість у 2011 році на суму 57 631,00 гривень, у тому числі по періодах за травень 2011 року на суму 8 276,00 гривень, за червень 2011 року на суму 20 626,00 гривень, за липень 2011 року на суму 28 729,00 гривень (т. 1 а.с. 36).

Слов'янською ОДПІ 10.10.2012 року на підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002141740, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 47 300,84 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями 23 650,42 гривень (т.1 а.с. 9) та № 0002131740, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 57 631,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 24 678,50 грн. (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до матеріалів справи в період здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом, повинні застосовуватись норми Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконаних робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Тік, за приписами п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно п.п. 138.1.1. п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

У п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4. та п. 138.5. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Пунктом 139.1.9 статті 139 визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 цієї статті, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 189.4 статті 189 цього Кодексу, базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи),у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

В пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено обов'язок платника податків надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, обов'язкові реквізити, перелік яких вказаний у п.п.а)-і).

Пунктами 200.1-200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 цієї ж статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, 01.03.2011 року між ПП «Арикон» як Продавцем та ФО-П ОСОБА_6 як Покупцем укладено договір № 4 купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1.1 якого, Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити на умовах даного Договору. Пунктом 2.1 передбачено, що товар поставляється Покупцю згідно заявок. За п. 3.2 ціна договору - згідно виписаних Продавцем накладних чи рахунків, що є невід'ємними частинами даного договору. Відповідно п. 4.1 поставка здійснюється автотранспортом Покупця за рахунок коштів Покупця (т. 1 а.с. 41).

Виконання договору підтверджено видатковими накладними № 499 від 05.05.2011 року, № 500 від 05.05.2011 року, № 501 від 16.05.2011 року, № 502 від 18.05.2011 року, № 503 від 18.05.2011 року, № 504 від 19.05.2011 року, № 505 від 24.05.2011 року, № 506 від 24.05.2011 року, №507 від 25.05.2011 року, № 508 від 26.05.2011 року, № 509 від 30.05.2011 року, № 510 від 30.05.2011 року, № 511 від 30.05.2011 року, № 512 від 30.05.2011 року, № 513 від 31.05.2011 року, № 514 від 31.05.2011 року (т. 1 а.с. 77, 79, 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106, 108), відповідно до яких позивачем отримані продукти харчування. За наслідками господарських операцій ПП «Арикон» виписало позивачу податкові накладні № 499, № 500, № 501, № 502, № 503, № 504, № 505, № 506, № 507, № 508, № 509, № 510, № 511, № 512, № 513, № 514 (т. 1 а.с. 78, 80-81, 83, 85, 87, 89, 91, 93, 95, 97, 99, 101, 103, 105, 107, 109), в яких вказав зміст господарської операції та суму ПДВ, сплачену в ціні товару.

01.04.2011 року між ПП «Інтенція» як Продавцем та ФО-П ОСОБА_6 як Покупцем укладено договір № 7 купівлі-продажу.

Відповідно до п.1.1 договору, Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити на умовах даного Договору. За пунктом 2.1, 3.2, 4.1, товар поставляється Покупцю згідно заявок. Ціна договору - згідно виписаних Продавцем накладних чи рахунків, що є невід'ємними частинами даного договору. Поставка здійснюється автотранспортом Покупця за рахунок коштів Покупця(т. 1 а.с. 42). Згідно договору про відступлення права вимоги боргу № 11 від 01.11.2011, ПП «Інтенція» відступає ТОВ «Інтер-Компанія» право вимагати виконання зобов'язань ФО-П ОСОБА_6 на загальну суму 42 582,51 грн. (т. 1 а.с. 44-46).

01.04.2011 між ТОВ «Оріал» як Продавцем та ФО-П ОСОБА_6 як Покупцем укладено договір № 10 купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1.1, 2.1, 3.2, 4.1 договору, продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити на умовах даного Договору . Товар поставляється Покупцю згідно заявок . Ціна договору - згідно виписаних Продавцем накладних чи рахунків, що є невід'ємними частинами даного договору. Поставка здійснюється автотранспортом Покупця за рахунок коштів Покупця (т. 1 а.с. 43).

Виконання договору підтверджено накладними № 690 від 27.06.2011 року, 689 від 27.06.2011 року, № 688 від 27.06.2011 року, № 687 від 27.06.2011 року, № 683 від 22.06.2011 року, № 682 від 22.06.2011 року, № 669 від 20.06.2011 року, № 668 від 20.06.2011 року, № 667 від 20.06.2011 року, № 666 від 20.06.2011 року, № 665 від 20.06.2011 року, № 664 від 20.06.2011 року, № 662 від 16.06.2011 року, № 650 від 13.06.2011 року, № 649 від 13.06.2011 року, № 648 від 13.06.2011 року, № 647 від 13.06.2011 року, № 646 від 13.06.2011 року, № 645 від 13.06.2011 року, № 644 від 13.06.2011 року, № 643 від 13.06.2011 року, № 642 від 13.06.2011 року, № 641 від 13.06.2011 року, № 640 від 13.06.2011 року, № 639 від 13.06.2011 року, № 638 від 13.06.2011 року, № 637 від 13.06.2011 року, № 636 від 13.06.2011 року, № 625 від 06.06.2011 року, № 624 від 06.06.2011 року, № 623 від 06.06.2011 року, № 622 від 06.06.2011 року, № 621 від 06.06.2011 року, № 589 від 01.06.2011 року, № 588 від 01.06.2011 року, № 587 від 01.06.2011 року, № 586 від 01.06.2011 року, № 585 від 01.06.2011 року, № 582 від 01.06.2011 року, № 581 від 01.06.2011 року, № 153 від 01.06.2011 року, № 13 від 01.06.2011 року (т. 1 а.с. 127, 129, 131, 133, 135, 137, 139, 141, 143, 145, 147, 149, 151, 153, 155, 157, 159, 161, 164, 166, 168, 170, 172, 174, 176, 177, 179, 181, 183, 185, 187, 189, 191, 193, 196, 198, 200, 202, 204, 206, 208, 210, 213). За наслідками господарських операцій ТОВ «Оріал» виписало позивачу податкові накладні № 690, №689, № 688, № 687, № 683, № 682, № 669, № 668, № 667, № 666, № 665, № 664, № 662, № 650, № 649, № 648, № 647, № 646, № 645, № 644, № 643, № 642, № 641, № 640, № 639, № 638, № 637, № 636, № 625, № 624, № 623, № 622, № 621, № 589, № 588, № 587, № 586, № 585, № 582, № 581, № 153, № 13 (т. 1 а.с. 128, 130, 132, 134, 136, 138, 140, 142, 144, 146, 148, 150, 152, 154, 156, 158, 160, 162-163, 165, 167, 169, 171, 173, 175, 178, 180, 182, 184, 186, 188, 190, 192, 194-195, 197, 199, 201, 203, 205, 207, 209, 211-212, 214), в яких вказав зміст господарської операції та суму ПДВ, сплачену в ціні товару. На придбаний товар позивачем отримані свідоцтва про визнання, декларації виробника, сертифікати відповідності, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, посвідчення про якість (т. 5 а.с. 1-125). Зазначені документи доводять якісні характеристики товару - продуктів харчування.

Податкові накладні позивачем включені до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних відповідних податкових періодів.

Оплата за придбаний у зазначених контрагентів товар підтверджується випискою по рахунку позивача, відкритого в АКБСР «Укрсоцбанк» на підставі договору № 230/29-39 від 26.11.2009 (т. 3 а.с. 165-173; т. 4 а.с. 8-11).

Здійснення перевезення товару автотранспортом покупця за вказаними вище договорами підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля, договорами оренди вантажного автомобіля з наданням послуг по керуванню (з екіпажем) від 14.04.2010, укладеними між ФО-П ОСОБА_6 як Орендарем та ФО-П ОСОБА_7 як Орендодавцем, технічними паспортами на автомобілі, трудовими договорами між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (водіями), договором оренди вантажного автомобіля від 29.03.2011 між ФОП ОСОБА_6 як Орендарем та ОСОБА_8 як Власником.

Згідно умов договору про надання послуг № 318 від 02.11.2010 укладеним між ЗАТ «НИВА» як Виконавцем та ФО-П ОСОБА_6 як Замовником та додаткової угоди до нього, придбаний товар зберігався у приміщенні ЗАТ «НИВА» (т. 4 а.с. 33, 34).

Відповідно до матеріалів справи, використання придбаного товару у власній господарській діяльності ФО-П ОСОБА_6, підтверджується договорами з КП «Обласний дитяче-молодіжний санаторно-оздоровчий комплекс «Перлина Донеччини», ТОВ «Галлаор», ТОВ «Лісовий пролісок» б/о «Металлург», ТОВ «Дитячий оздоровчо-спортивний комплекс «Зевс-Норд» та первинними документами до них (т. 1 а.с. 48-76, 110-126; т. 2 а.с. 1-156; т. 3 а.с. 1-164).

На підставі наведених вище первинних документів та податкових накладних позивач сформувала витрати та податковий кредит з ПДВ, що відобразила у податкових деклараціях відповідних податкових періодів (т. 3 а.с. 177-211).

Тобто з матеріалів справи вбачається, що наявні договори та складені на їх виконання первинні документи, податкові накладні, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Колегія суддів зазначає, що сторони в адміністративному процесі в ході розгляду справи в суді будь-якої інстанції не позбавлені права надавати докази на обґрунтування своїх вимог, в даному випадку позивач в обґрунтування своїх вимог не позбавлений був права надати суду першої інстанції сертифікати якості та подорожні листи. З пояснень позивача вбачається, що сертифікати якості та подорожні листи не подавались податковому органу при перевірці, оскільки вони не стосуються податкового обліку. Крім того транспортні витрати не були включені в податковий облік.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що позивачем надано достатньо матеріалів в підтвердження реальності здійсненної господарської операції з контрагентами. Крім того, відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи та податковим органом не було встановлено порушень в їх складені.

Колегія суддів не приймає посилання відповідача в акті перевірки на документи підтвердження висновку про нікчемність укладених правочинів, а саме, акт № 1812/236-37156815 від 14.11.2011 Алчевської ОДПІ про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Арикон» (код за ЄДРПОУ 37156815) з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011; акт № 1798/236-26917523 від 11.11.2011 Алчевської ОДПІ про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оріал» (код за ЄДРПОУ 36917523) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011; акт № 1807/231/37156804 від 11.11.2011 Алчевської ОДПІ про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інтенція» (код за ЄДРПОУ 37156804) з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011., з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, податковим органом не досліджувалися первинні документи фінансово-господарської діяльності контрагентів по взаємовідносинам з позивачем. Колегія суддів зазначає, що питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Акти перевірок контрагентів позивача не можуть вважатися доказами нікчемності укладених договорів. Вказані акти фактично стосуються перевірки взаємовідносин між ПП «Арикон», ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція» та їх контрагентами, з якими позивач не мав безпосередніх договірних відносин.

Стосовно посилання апелянта на незнаходження підприємства за юридичною адресою, колегія суддів зазначає наступне. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Колегія суддів зазначає, відсутність контрагента за місцем реєстрації не є свідченням порушення вимог податкового законодавства позивачем, а підставою для прийняття податковими органами заходів щодо розшуку контрагента та притягнення його до відповідальності. Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Щодо відсутності трудових ресурсів та складських приміщень у контрагентів, зазначає що відсутні приписи які б вимагали від контрагента позивача наявності виробничих потужностей та певних основних засобів, як і те що відповідачем не доведено, що виконання господарських операцій по придбанню товару вимагало наявності певної кількості працівників у штаті контрагента позивача з урахуванням того, що в акті перевірки ПП «Інтенція» відображено кількість працюючих 2 особи. Тобто з вищевикладеного вбачається, що відповідачем не доведено недостатність працівників контрагента для здійснення господарських операцій з позивачем.

Тобто, посилання відповідача на те, що у контрагента позивача відсутні працівники, складські приміщення, устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності, про що свідчить податкова звітність контрагента позивача колегія суддів зазначає, що відсутність інформації про основні фонди і орендовані приміщення, не є достатнім свідченням неможливості виконання договорів, оскільки одні лише ці відомості не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання. Крім того, відповідачем фактично не досліджено це питання шляхом здійснення виїзної перевірки.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на відсутність у контрагентів власних транспортів, оскільки як зазначалось вище перевезення товарів здійснювалось позивачем власним транспортом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до матеріалів справи, контрагенти позивача ПП «Арикон», ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція» станом на час здійснення спірних господарських операції, були зареєстровані в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебували на податковому обліку та були платниками ПДВ (а.с.12-32 т.4), свідоцтво про реєстрацію ПП «Інтенція» було анульовано 22.09.2011 року за рішенням від 22.09.2011 року (а.с.69 т.4), свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Оріал» було анульовано 21.09.2011 року за рішенням від 21.09.2011 року № 110/160 (а.с.85 т.4), свідоцтво про реєстрацію ПП «Арикон» було анульовано 22.09.2011 року (а.с.96 т.4), тобто після здійснення фінансово-господарських операцій з контрагентами.

Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірній господарській операції при придбанні товару позивачем у його контрагентів.

З матеріалів справи, вбачається, що факт здійснення господарських операцій та виконання умов договорів між позивачем та його контрагентами, підтверджується вищенаведеними, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими та податковими документами. Як вбачається з акту перевірки, податковим органом не зафіксовано неналежне оформлення податкових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, тобто вони складені відповідно до норм чинного законодавства. Таким чином наявними в справі документами, підтверджується здійснення позивачем розрахунків за договорами.

Вищезазначене свідчить про реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, які містять докази реального здійснення фінансово-господарських операцій.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про нікчемність та фіктивність зазначених договорів, з посиланням на ст..203, 215, 228 ЦК України, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочинів та той факт що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшло свого підтвердження доказами та матеріалами справи.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат оплати вартості товару, придбаного у ПП «Арикон», ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція», із господарською діяльністю позивача. Оскільки матеріалами справи встановлено зв'язок витрат, понесених позивачем при придбанні товару у ПП «Арикон», ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція», із власною господарською діяльністю позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо правомірності визначення позивачем оподатковуваного доходу, та як наслідок, правильність обчислення податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова прийнята судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з повним дослідженням всіх обставин справи тому апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 р. у справі № 2а/0570/14779/2012 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 р. у справі № 2а/0570/14779/2012 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 15 лютого 2013 року

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва