Постанова № 29399219, 07.02.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Загацька Т.В.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2013 року справа №2а/0570/12250/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Ляшенка Д.В. та Ястребової Л.В.,

при секретарі Копиці С.В.,

за участю представників позивача Верчука В.І., Дарієнко С.О., Мамонтова С.П. та Потоцької М.Б.,

представників відповідача Прусенко В.В. та Псарева О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс» та Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року в адміністративній справі № 2а/0570/12250/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 1 грудня 2010 року № 0001672342/0/19839, яким йому було нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 967899 гривень, з яких 520266 за основним платежем та застосовані штрафні санкції в сумі 447633 гривні.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року позов задоволений частково, а саме, визнано недійсним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних санкцій з податку на прибуток в розмірі 1876500 гривень, в задоволені іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в яких з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права просили: позивач - скасувати постанову суду в частині відмови в задоволенні позову та задовольнити позов повністю, а відповідач - скасувати потанову суду в частині задоволення позовних вимог та відмовити в позові повністю.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що постанова суду підлягає скасуванню за наступними підставами.

Судом встановлено, що ТОВ «Херсонавтотранс» створено внаслідок реорганізації шляхом перетворення відкритого акціонерного товариства «Херсонавтотранс» у товариство з обмеженою відповідальністю «Херсоавтотранс» на підставі рішення, прийнятого загальними зборами акціонерів від 22.02.2008 року.

23.05.2008 року підписаний протокол № 1 про створення ТОВ «Херсонавтотранс», на підставі чого внесені зміни до установчих документів і 27.05.2008 року ТОВ «Херсонавтотранс» зареєстрований виконавчим комітетом Херсонської міської ради в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи із зазначенням адреси: місто Херсон, вулиця Радянська, будинок 39. \ т. № 1 а.с. 74\.

21.07.2009 року ТОВ «Херсонавтотранс» на підставі протоколів загальних зборів учасників товариства від 25 травня та 26 червня 2009 року перереєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради та видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи із зазначенням адреси: місто Донецьк, вулиця Куйбишева,107. У зв'язку з перереєстрацією ТОВ «Херсонавтотранс» взято на облік як платника податків у ДПІ у Куйбишевському районі міста Донецька.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21 березня 2011 року, яке залишено без змін постановгою Донецького апеляційного господарського суду від 27 квітня 2011 року, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Херсонавтотранс» від 25 травня та від 26 червня 2009 року, визнано нечинним внесення змін до установчих документів та змін до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зобов'язано виконавчий комітет Херсонської міської ради внести до ЄДР запис про скасування змін до установчих документів ТОВ «Херсоавтотранс» відновивши їх становище, яке існувало до 25 травня 2009 року.

Станом на 8 червня 2012 року ТОВ «Херсонавтотранс» повернуто на податковий облік до ДПІ у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби. \ т. № 1 а.с. 81\.

Під час знаходження ТОВ «Херсонавтотранс» на податковому обліку у ДПІ Куйбишевського району міста Донецька в період з 30.07.2010 року по 16.09.2010 року з призупиненням з 17.09.2010 року по 28.10.2010 року та 29.10.2010 року відповідачем здійснено планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт № 5892/23-2/03119055 від 08.11.2010 року про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року. \ т. № 1 а.с. 8-51\.

Вищезазначеним актом перевірки встановлено ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства України, серед іншого: п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п.п. 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п.7 .3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 520266,00 грн., у тому числі за перший квартал 2008 року в сумі 152760,00 грн., за 2 квартал 2008 року в сумі 1577,00 грн., за третій квартал 2008 року в сумі 11045,00 грн., завищення за четвертий квартал 2008 року в сумі 20116,00 грн. та заниження за третій квартал 2009 року в сумі 30,60 грн.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що підставою для таких висновків податкового органу стали наступні, на думку перевіряючи, порушення:

- позивач у періоді, що перевірявся, здійснював операції з організації продажу квитків на пасажирських перевозах, реалізації товарів, надання послуг оренди, при цьому до валових доходів відповідно до пп. 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відносив суми доходів по вказаним операціям, в результаті чого занизив валові доходи за період з 01.01.2008 року по 31.03.2010 року на 581063 гривні (т. № 1 а.с. 15-16);

- позивачем занижено валові доходи за третій квартал 2009 року на суму 1500000 гривень, оскільки до складу валових доходів не зарахував доходи від безкоштовно отриманих товарів. (т. № 1 а.с. 16-18).

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення № 0001672342/0/19839 від 01.12.2010 року про донарахування податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 967899,00 грн., у тому числі за основним платежем - 520266,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 447633,00 грн. \ т. № 2 а.с. 131\.

При вирішенні спору колегія суддів виходить з наступного.

1. Стосовно порушення позивачем пп. 4.1.1 п. 4.1 статті 4 та пп. 7.3.1 п. 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п. 4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

- Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону). \ пп. 4.1.1/;

Згідно статуту ТОВ «Херсонавтотранс» (п. 4.1) товариство створене для здійснення підприємницької діяльності по якісному виконанню робіт та послуг, забезпеченню потреб народного господарства і населення в міських, приміських і внутрішньо обласних, міжобласних і міжнародних перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, авто станційному обслуговуванню пасажирів, технічному обслуговуванню та ремонту автомобілів та автобусів шляхом впровадження сучасних технологій, форм організації виробництва, залучення інвестицій для насичення споживчого ринку з метою одержання прибутку в інтересах учасників товариства, максимізації добробуту учасників у вигляді отримання учасниками дивідендів, найбільш ефективного використання власного майна.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини пасажирського перевізника автобусного маршруту загального користування з власниками автовокзалів (автостанцій) визначаються договором, який укладається в обов'язковому порядку і передбачає доручення перевізника укладати від його імені договір з пасажиром про перевезення.

З наданих позивачем договорів про продаж квитків та надання послуг на автостанціях перевізникам ( т. № 2 а.с. 205-222) вбачається, що позивач є власником автостанції і надає перевізникам послуги, пов'язані з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом перевізника, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів тощо. Згідно змісту вказаних договорів після продажу квитків ТОВ «Херсонавтотранс» перераховує перевізникам від 85 до 90% тарифу реалізованих квитків, тобто винагорода позивача за продаж квитків складає від 10 до 15 % такого тарифу.

У зв'язку з викладеним колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що позивач як власник автовокзалу (автостанції) по суті є посередником між транспортним перевізником і пасажиром відносно надання транспортних послуг, а проданий квиток є документом, що посвідчує право пасажира на користування такими послугами.

Таким чином, фактичним доходом позивача як власника автовокзалу (автостанції) є відповідний відсоток його винагороди від суми тарифу реалізованих проїзних квитків, не повна сума вартості проданих квитків як зазначає в акті перевірки податковий орган.

Відповідачем у висновках акту перевірки (т. № 1 а.с. 49) також зазначено, що позивачем порушені вимоги пп. 7.3.1 п. 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», але вказаним пунктом Закону регулюються відносини з оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті, що не має жодного відношення до обставин справи, оскільки відповідачем не надано жодних доказів, що позивач отримував дохід в іноземній валюті.

З огляду на вказане колегія суддів зазначає, що позивачем не порушувались вимоги пп. 4.1.1 п. 4.1 статті 4 та пп. 7.3.1 п. 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки ним правомірно не відносились до доходу кошти від реалізації проїзних квитків, які в подальшому перераховувались на рахунок перевізника, а відповідно і не занижувались валові доходи за період з 01.01.2008 року по 31.03.2010 року на 581063 гривні

2. Стосовно порушення позивачем пп. 1.22.1 п. 1.22 статті 1 та пп. 4.1.6 п. 4.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно пп. 4.1.6 п. 4.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає також: доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді, зокрема, сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу". \ пп. 4.1.6/.

Відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це:

- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

- сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Судом встановлено і ці обставини не заперечуються сторонами, що 8 липня 2009 року між ТОВ «Херсонавтотранс» та ТОВ «ЛИК» укладено договір постачання матеріалів. 10 липня 2009 року за накладною № 3001115 позивачем від ТОВ «ЛИК» отриманий товар за договором на загальну суму 1500000 гривень. 16 липня 2009 року за актом приймання-передачі позивач в рахунок оплати передав постачальнику ТОВ «ЛИК» прості векселі № АА1386721, АА1386722 та АА1386723, видані ТОВ «ДонУкрСіль» на загальну суму 1500000 гривень.

Вказані операції відображені позивачем в бухгалтерському обліку підприємства шляхом внесення відповідних записів до журналів-ордерів за липень 2009 року, що відповідачем в акті перевірки не заперечувалось.

Згідно п. 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Відповідно до цього позивачем в Додатку К3 до Декларації з прибутку підприємств за 9 місяців 2009 року відображені доходи від реалізації векселів та витрати на їх придбання.

Відповідачем, заперечуючи використання позивачем вказаних веселів в якості оплати за отриманий товар, зазначається про порушення п. 2 договору від 8 липня 2009 року, згідно якого оплата векселем не передбачалась, про неможливість встановлення дійсної вартості вказаних векселів та про відсутність у позивача журналу обліку векселів.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що на підтвердження факту розрахунку вказаними векселями позивачем надано виписку з реєстру виданих та отриманих переказних та простих векселів, з якої вбачається, що векселі передавались саме 16 липня 2009 року і їх номінальна сума складає саме 1500000 гривень (700000+600000+200000).

Відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування вказаних обставин, всі доводи податкового органу носять характер припущень.

Зустрічні перевірки у ТОВ «ЛИК» чи у ТОВ «ДонУкрСіль» податковим органом не проводились, посилань на норму законодавства, якою передбачалось би обов'язкове ведення позивачем журналу обліку векселів, відповідачем також не здійснено.

Разом з тим згідно статті 10 Закону України «Про обіг векселів в Україні» векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів в порядку, затвердженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до Порядку ведення реєстру виданих векселів, затвердженому рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.07.2003 року № 296 (в редакції, чинній на момент видачі векселів), реєстр - це сукупність даних на паперових носіях та/або в електронному вигляді про видані векселедавцем (трасантом) переказні векселі та прості векселі. Реєстр веде векселедавець (трасант). Векселедавець (трасант) складає реєстр (зразок форми наведений у додатку до цього Порядку). Реєстр ведеться українською мовою у хронологічному порядку в міру виникнення фактів видачі переказного та/або простого векселя. У разі ведення реєстру в паперовій формі він має бути прошитий, аркуші - пронумеровані, кількість аркушів у реєстрі має бути засвідчена підписом керівника та печаткою векселедавця - для юридичних осіб та підписом векселедавця та печаткою, у разі її наявності, - для фізичних осіб. У разі ведення реєстру в електронній формі векселедавець (трасант) має забезпечувати, при потребі, його друк на паперовому носії. (п. 2-5).

Позивач підтвердив ведення реєстру виданих векселів витягом з останнього на паперовому носії, що відповідає вимогам статті 10 Закону України «Про обіг векселів в Україні» та Порядку № 296.

Щодо відсутності в договорі з ТОВ «ЛИК» зазначення умови про проведення розрахунків із застосуванням векселів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Особи, винні в порушенні вимог цієї статті, несуть відповідальність згідно із законом.

В матеріалах справи договір між позивачем та ТОВ «ЛИК» від 08.07.2009 року № Л07/01/2009 та акт приймання-передачі векселів від 16.07.2009 року відсутні, у зв'язку з чим зробити висновок про наявність чи відсутність у договорі застереження про розрахунки із застосуванням векселів у суду немає можливості. Позивач зазначає, що вказані документи відсутні, оскільки укладення вказаного договору та його реалізація здійснювались в момент, коли товариство незаконно в результаті рейдерського захвату знаходилось у місті Донецьку. Вказані обставини підтверджуються наданими суду рішеннями господарських судів, про які зазначалось вище. Після повернення підприємства у місто Херсон зазначені документи були відсутні і їх подальша доля позивачу невідома.

Разом з тим з матеріалів справи, а саме з акту перевірки вбачається, що на момент проведення останньої вони знаходились у товариства та надавались для перевірки.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень, що заперечує проти задоволення позову, всупереч вимогам частини 2 статті 71 КАС України докази на підтвердження своїх доводів про відсутність у договорі вказаного застереження не надавалось, тобто ці обставини суду не доведені.

В будь-якому випадку, здійснення розрахунку за поставлений товар з постачальником векселями за відсутності застереження про такий розрахунок у договорі, є порушенням статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», за що позивач у випадку встановлення такого порушення і повинен нести відповідальність. Разом з тим Закони України «Про обіг векселів в Україні» та «Про оподаткування прибутку підприємств» не містять положень про включення вартості отриманих за таким договором товарів до валового доходу як безповоротної фінансової допомоги.

Крім того, колегія суддів зазначає, що господарська операція між позивачем та ТОВ «ЛИК» за договором від 08.07.2009 року не відповідає жодній з ознак безповоротної фінансової допомоги, зазначених в пп. 1.22.1 п. 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим відповідач безпідставно зазначив в акті перевірки про порушення позивачем вказаної законодавчої норми.

Колегія суддів також погоджується з доводами позивача, що валові доходи за вказаною господарською операцією у позивача навіть у випадку відсутності факту розрахунку за поставлений товар вищезазначеними векселями лише через три роки після настання терміну оплати за договором, тобто через три роки з 15 липня 2009 року.

Так, згідно вимог статей 257, 261 Цивільного Кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, починаючи від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначалось вище, відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротною фінансовою допомогою, зокрема, є сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

Таким чином, навіть у випадку наявності у підприємства заборгованості за поставлені товари (надані послуги) перед іншою особою, валові доходи такого підприємства збільшаться на таку суму заборгованості відповідно до п. 1.22 ст. 1 та пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» тільки після закінчення трьох років із дня, коли позивач як покупець не сплатив вартість поставлених йому товарів (наданих послуг).

З огляду на вищезазначене визначення податковим органом позивачу зобов'язань з податку на прибуток податковим повідомленням-рішенням № 0001672342/0/19839 від 01.12.2010 року є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню в повному обсязі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Повний текст виготовлено 12 лютого 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс»задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року в адміністративній справі № 2а/0570/12250/2012 скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби від 1 грудня 2010 року № 0001672342/0/19839.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонавтотранс» сплачений судовий збір в сумі 3219 (три тисячі двісті дев'ятнадцять) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В.Ястребова