Рішення № 29394972, 12.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1525/13 12.02.13

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом приватного акціонерного товариства «Спільне підприємство Ен Ес Ай

Констракшн»

до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

про визнання недійсним договору

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Штокалов Є.А.-представник за довіреністю №08.6-186/84-34 від 03.01.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №18/062-КН від 13.06.2007 року та додаткових угод № 18/062-КH/1 від 24.01.2008 року, № 18/062-КН/2 від 18.03.2008 року, № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року, № 18/062-КН/4 від 23.04.2010 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.06.2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та акціонерним товариством закритого типу «Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн» укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №18/062-КН.

В подальшому в кредитний договір були внесені зміни та доповнення згідно з додатковою угодою № 18/062-КH/1 від 24.01.2008 року, додатковою угодою № 18/062-КН/2 від 18.03.2008 року, додатковою угодою № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року, додатковою угодою № 18/062-КН/4 від 23.04.2010 року.

Відповідно до п.1.1 договору кредиту (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року), кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах максимального ліміту заборгованості 54 000 000,00 дол. США, зі сплатою 12 процентів річних, з кінцевим терміном повернення всіх траншів кредиту до 12.06.2014 року.

За твердженням позивача вказаний кредитний договір суперечить положенням Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки зобов'язання за договором здійснюються в іноземній валюті.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №18/062-КН від 13.06.2007 року та додаткових угод № 18/062-КH/1 від 24.01.2008 року, № 18/062-КН/2 від 18.03.2008 року, № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року, № 18/062-КН/4 від 23.04.2010 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.01.2013 року порушено провадження у справі № 910/1525/13, розгляд справи призначено на 12.02.2013 року.

В судове засідання 12.02.2013 року з'явився представник відповідача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки повноважного представника позивача суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 01021 06377828 від 02.02.2013 року.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

13.06.2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор за договором) та акціонерним товариством закритого типу «Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн» (позичальник за договором) укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №18/062-КН.

У відповідності до абз. 5 п. 1.2. статуту публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства «Уксоцбанк» від 08.04.2011 року (протокол № 1), банк є правонаступником акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» створеного в організаційно-правовій формі відкритого акціонерного товариства. Банку належать всі права та обов'язки, все рухоме та нерухоме майно, які належали акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Згідно статуту приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 22959559) (нова редакція), затвердженого річними загальними зборами акціонерів приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" (протокол № 19/04-2012 від 19.04.2012 року), у зв'язку з приведенням діяльності підприємства у відповідність з Законом України «Про акціонерні товариства», назву акціонерного товариства закритого типу "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" (код ЄДРПОУ 22959559) змінено на приватне акціонерне товариство "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" (код ЄДРПОУ 22959559).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Між сторонами укладені додаткові угоди про внесення змін та доповнень до договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 18/062-КН від 13.06.2007 року, а саме: № 18/062-КН/1 від 24.01.2008 року, № 18/062-КН/2 від 18.03.2008 року, № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року, № 18/062-КН/4 від 23.04.2010 року, які є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п.1.1 кредитного договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року), кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах максимального ліміту заборгованості 54 000 000,00 дол. США, зі сплатою 12 процентів річних, з кінцевим терміном повернення всіх траншів кредиту до 12.06.2014 року.

Позивач стверджує, що положення договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №18/062-КН від 13.06.2007 року та додаткових угод № 18/062-КH/1 від 24.01.2008 року, № 18/062-КН/2 від 18.03.2008 року, № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року, № 18/062-КН/4 від 23.04.2010 року, суперечать вимогам Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки забезпечує зобов'язання боржника в валюті кредиту тобто доларах США.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

В силу положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 3 статті 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України.

Так, зокрема, ч. 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі статтею 345 ГК України, кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Положення статей 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

З вищезазначеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії № 5, що видана Національним банком України 29.12.2001 року та письмового дозволу № 5-2 від 29.07.2003 року, дозволу № 5-3 від 21.09.2009 року, дозволу № 5-3 до банківської ліцензії № 5 виданої НБУ 29.06.2010 року, банківської ліцензії № 5 від 05.10.2011 року та генеральної ліцензії № 5 від 05.10.2011 року на здійснення операцій з валютними цінностями публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» надано право має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли на той час банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання кредитних договорів.

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В судовому засіданні 12.02.2013 року представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 статті 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 3 статті 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягало захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №18/062-КН від 13.06.2007 року та додаткових угод № 18/062-КH/1 від 24.01.2008 року, № 18/062-КН/2 від 18.03.2008 року, № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року, № 18/062-КН/4 від 23.04.2010 року, укладених між приватним акціонерним товариством "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" та публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», недійсними, а вимоги позивача є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 18.02.2013 року.

Суддя С.М.Мудрий