Постанова № 29383353, 12.02.2013, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/490/13-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2013 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Гнап Д.Д. (головуючий), суддів - Лабань Г.В. , Ковальчук А.М. , розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Хмельницької області , Державної судової адміністрації України , Міністерства фінансів України , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області , Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

24.11.2008 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, залишеної без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов'язано Головне управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на її користь в сумі 116515, 63 грн., із них 69617,09 грн. заборгованості по заробітній платі та 46898, 54 грн. компенсації.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.12.2012 року касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнив частково, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позовна заява мотивована тим, що частиною другою статті 44 Закону України "Про статус суддів" передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України" від 30.06.2005р. №514 зазначеним особам підвищено посадові оклади з 01.06.2005р. Лише 03.09.2005р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про оплату праці суддів" № 865, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Ця постанова набрала чинності з 01.01.2006р. Внаслідок цього з 01.06.2005р. до 01.01.2006р. оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України "Про статус суддів". Тому просить задовольнити позов в повному обсязі з урахуванням уточнених позовних вимог.

Указом Президента України "Про Державне казначейство України» від 27 квітня 1995 р. № 335 зі змінами, внесеними згідно з Указами Президента від 27 січня 1999 р. № 70/99 та від 15 лютого 1999 р. № 173/99, з метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті України було створено Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. № 346 "Про ліквідацію урядових органів" Державне казначейство України було ліквідовано. Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011 "Про Положення про Державну казначейську службу України", було затверджено відповідне Положення та встановлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державного казначейства України - урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

Враховуючи вищезазначене, суд на підставі ст. 55 КАС України допустив заміну відповідача - Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України його правонаступника - Державну казначейську службу України.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно, належним чином.

Позивач, Апеляційний суд Хмельницької області, Державна судова адміністрація України направили клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Позивач позовні вимоги підтримала, додатково наголошувала на тому, що заперечує проти виходу суду за межі позовних вимог. Представник Державної судової адміністрації України в поданих запереченнях наполягав на відмові в задоволенні позову; представник Апеляційного суду Хмельницької області поклався на думку суду.

В письмових запереченнях, які містяться в матеріалах справи, Міністерство фінансів України та Державна казначейська служба України просили в задоволенні позову відмовити.

Судом явка сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою.

Відповідно до частини 6 статті 12, частини 1 статті 41, частини 6 статті 128 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається, розгляд справи проводиться в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Суд встановив, що позивач працює на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області і протягом періоду червень-грудень 2005 року отримувала заробітну плату.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII, який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.

Частиною другою статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII було передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

Кабінет Міністрів України 30 червня 2005 року в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" та постанову № 514 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України", якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України "Про статус суддів". Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01 червня 2005 року, оскільки надав постанові "Про оплату праці суддів "від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України "Про статус суддів".

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3611-3644 від 23 лютого 2009 року заборгованість перед позивачем по заробітній платі становить 69617,09 грн. та 46898,54 компенсації.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення недонарахованої заробітної плати у сумі 69617, 09 грн. необхідно задовольнити.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в частині виплати компенсації, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають враховуючи наступне.

До вказаних спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000, № 2050-III, із змінами та доповненнями, оскільки за правилами, визначеними статтею 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Оскільки позивачем заявлена вимога про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми заробітної плати, а не нарахованої, то вона задоволенню не підлягає.

З врахуванням зазначеного вище, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, лише в частині стягнення заробітної плати за період з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року в сумі 69 617, 09 грн. з Державної судової адміністрації України і зобов`язати Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України. Із сумою заборгованості по заробітній платі та вказаним способом захисту погодився також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 19 грудня 2012 року по справі №К-10262/10.

Керуючись ст.ст. 158-163, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної судової адміністрації України і зобов'язати Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь ОСОБА_1 69617 (шістдесят дев'ять тисяч шістсот сімнадцять) грн. 09 коп. заборгованості по заробітній платі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Головуючий суддя судді Д.Д. Гнап Г.В. Лабань А.М. Ковальчук "Згідно з оригіналом" Суддя Д.Д. Гнап