Рішення № 29382900, 16.01.2013, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2604/12026/12

Провадження №2/755/803/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарях - Яськовій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києві, цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Інтербанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, треті особи: філія 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса та визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 16 червня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі № 283 щодо звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 12 квітня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 березня 2007 року між приватним підприємством «ДКС» та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Інтербанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Інтербанк» було укладено кредитний договір № 4 про відкриття кредитної лінії, відповідно до якого Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Інтербанк» відкриває приватному підприємству «ДКС» поновлювану кредитну лінію в іноземній валюті в сумі 80 000 доларів США на купівлю основних засобів та поповнення оборотних коштів. Кредитна лінія відкривалась на період з 29 березня 2007 року по 27 березня 2009 року з процентною ставкою 15 % річних. 13 червня 2008 року між приватним підприємством «ДКС» та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Інтербанк» було укладено додаткову угоду № 1 до договору кредиту, якою ВАТ КБ «Інтербанк» відкрив приватному підприємству «ДКС» відкличну поновлювану кредитну лінію на період з 29 березня 2007 року по 27 березня 2009 року з процентною ставкою 16 % річних.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту 29 березня 2007 року між позивачем та ВАТ КБ «Інтербанк» було укладено договір іпотеки. 16 червня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис, відповідно до якого пропонується звернути стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1. Пунктом 5.4 договору іпотеки встановлений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до якого одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є звернення у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Позивач вважає, що такий спосіб звернення на його житлове нерухоме майно є незаконним та порушує його конституційні права.

Відповідно до ч.3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У правовідносинах з громадянами України, не може застосовуватися з моменту набрання чинності Конституції України положення ст. 87 ЗУ «Про нотаріат» та положення Постанови КМУ №1172 від 29.06.1999р. «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», ч. 2 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку».

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а основу цивільного законодавства України відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України становить Конституція України. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемний. Таким чином, окрема частина договору іпотеки, а саме положення п. 5.4 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса є нікчемними згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України, так як порушують публічний порядок та спрямована на порушення конституційних прав позивача, тому відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого окремого правочину недійсним судом не вимагається. Таким чином, виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, так як не є рішенням суду, а тому відповідач 1 не мав права звертатися до відповідача 2, а останній не мав права вчиняти виконавчий напис, на підставі якого позивач фактично позбавляється житла.

На підставі виданого виконавчого напису нотаріуса за заявою відповідача 1 від 23 липня 2009 року ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві 28 липня 2009 року було відкрито виконавче провадження ВП №14023132 та в подальшому проведено виконавчі дії. 05 березня 2012 року на повторних прилюдних торгах було реалізовано іпотечне майно, а саме двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належала позивачу на підставі договору купівлі-продажу. Організацією прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки, яке належало позивачу, була Філія 10 ПП «Нива-В.Ш.», яка діяла на підставі договору №1011451 від 19 грудня 2011 року. Прилюдні торги, які відбулися 05 березня 2012 року є недійсними - нікчемними, оскільки згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України, так як порушують публічний порядок та спрямовані на порушення конституційних прав позивача, тому відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого окремого правочину недійсним судом не вимагається.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, пояснила що позивач взагалі не отримувала жодного повідомлення про наявність боргу за договором.

Представник відповідача, ПАТ КБ «Інтербанк»- Машталер І.С. в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях на позов. Додатково пояснила, що переписка з позивачем відбувалася з кінця 2008 року і весь 2009 року.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала. Пояснила, що позивачем не було оспорено прилюдні торги, протокол проведення прилюдних торгів є чинний, не скасований, а тому вимоги позивача про визнання свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 12 квітня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 є необґрунтованими.

Представник відповідача, Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, Коровайко О.С. в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суду відмовити у задоволенні позову. пояснила, що державним виконавцем під час виконання виконавчого напису нотаріуса не було допущено жодних порушень чинного законодавства України.

Відповідач, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 в судові засідання не з'являлась, про день та час судового розгляду повідомлялась належним чином, суд про причини неявки не повідомила.

Представник третьої особи, Філія 10 ПП «Нива -В.Ш.», в судові засідання не з'являвся, надіслав до суду пояснення на позов, в яких просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судові засідання не з'являвся, про день та час судового розгляду повідомлявся належним чином, суд про причини неявки не повідомив.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, наведені сторонами доводи та заперечення, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 29 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Інтербанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Інтербанк», та Приватним підприємством «ДКС» було укладено договір № 4 про відкриття кредитної лінії.

Відповідно до вказаного договору, ВАТ КБ «Інтербанк» відкриває ПП «ДКС» відкличну поновлювальну кредитну лінію в сумі 80 000 доларів США 00 центів на купівлю основних засобів та поповнення оборотних коштів на період з 29 березня 2007 року по 27 березня 2009 року з процентною ставкою 15 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за договором, 29 березня 2007 року між ВАТ КБ «Інтербанк» та ОСОБА_1, яка є майновим поручителем ПП «ДКС», був укладений іпотечний договір, відповідно до якого останнім забезпечується виконання ПП «ДКС» зобов`язань перед іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними 29 березня 2007 року договору №4 про відкриття кредитної лінії із встановленим кредитним лімітом 80000 доларів США, згідно з яким у строк по 27 березня 2009 року боржник зобов`язується сплатити заставодержателю суму кредиту та нарахованих відсотків по ньому 15% річних, пені у разі прострочення повернення боргу та несвоєчасної сплати відсотків у розмірі і на підставах, передбачених кредитним договором. Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності, оціночна вартість предмету іпотеки за згодою сторін у відповідності зі звітом про експертну оцінку ТОВ «Базис» від 16 березня 2007 року, на момент укладання цього договору становить 815575 гривень.

Відповідно до п.п. 3.1.6. іпотечного договору, у випадку невиконання боржником та/або іпотекодавцем зобов'язань та порушення обов'язків встановлених цим договором та/або за кредитним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а в разі їх невиконання -звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

13 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Інтербанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Інтербанк», та Приватним підприємством «ДКС» було укладено додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії № 4 від 29 березня 2007 року, відповідно до якої ВАТ КБ «Інтербанк» відкриває ПП «ДКС» відкличну поновлювальну кредитну лінію на період з 29 березня 2007 року по 27 березня 2009 року з процентною ставкою 16 % річних.

Згідно зі ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону.

Як вбачаться з матеріалів справи, 30 березня 2009 року ВАТ КБ «Інтербанк» направило на адресу позивача ОСОБА_1 лист з вимогою сплатити заборгованість по договору на відкриття кредитної лінії № 4 від 29 березня 2007 року у тридцятиденний строк та попередило про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Зазначений лист був отриманий ОСОБА_1 30 березня 2009 року, однак залишився поза увагою останньої, погашення заборгованості не відбулося.

У зв'язку з невиконанням вказаних вимог, 15 червня 2009 ВАТ КБ «Інтербанк» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про вчинення виконавчого напису.

16 червня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинила виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 житловою площею 32,20 кв.м., загальною площею 53,50 кв.м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 За рахунок коштів отриманих від реалізації квартири АДРЕСА_1 пропонує задовольнити вимоги ВАТ КБ «Інтербанк» у розмірі загальної заборгованості 639164,45 гривень.

28 липня 2009 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №14023132 з примусового виконання виконавчого напису №283 виданого 16 червня 2009 року приватним нотаріусом ОСОБА_2 КМНО про звернення стягнення на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 житловою площею 32,20 кв.м., загальною площею 53,50 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1

Відповідно до протоколу №1011451/3 затвердженого директором Філії 10 ПП «Нива -В.Ш.», 05 березня 2012 року відбулися прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_1 Переможцем прилюдних торгів став ОСОБА_3 Ціна продажу нерухомого майна становить 324000 гривень.

12 квітня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 видане ОСОБА_3 свідоцтво про те, що останньому належить на праві власності майно, що складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яке придбане ОСОБА_3 за 324000 гривень, що раніше належала ОСОБА_1

14 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір добровільного виселення з квартири та передачі майна.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однією з головних особливостей нікчемного правочину є відсутність необхідності визнання такого правочину недійсним в судовому порядку. Таким чином, надається можливість відмовитися від виконання зобов`язання. Якщо недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому не створює інших наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

В п. 4 Постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як роз`яснено в п. 15 Постанови Пленум Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», з урахуванням конституційного положення про те, що нiхто не може бути примусово позбавлений житла iнакше як на пiдставi закону за рiшенням суду (ст. 47 Конституцiї), судам слiд при вирiшеннi житлових спорiв виходити з неприпустимостi виселення в адмiнiстративному порядку за санкцiєю прокурора осiб, якi самоуправно зайняли жиле примiщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Як роз`яснено в п. 18 Постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, правочин, іпотечний договір, в тому числі розділ 5 «Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки», є видом забезпечення виконання зобов`язань, визначений в ст. 546 Цивільного кодексу України, та не спрямований на порушення конституційних прав позивача та позбавлення позивача права власності на житло.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотека, є окремим видом застави нерухомого майна (ч.1 ст. 575 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» поняття іпотеки визначається як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом.

Відповідно до п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 214 Цивільного процесуального кодексу України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Таким чином, судом встановлено, що укладений між сторонами іпотечний договір відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, так як його зміст не суперечить положенням Цивільного кодексу України, а також іншим актам цивільного законодавства, сторони правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину були вільними і відповідали їх внутрішній волі, договір було укладено у формі встановленої законом, правочин був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлено договором та підстав для встановлення нікчемності іпотечного договору судом не встановлено.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, наведені сторонами доводи та заперечення з предмету позову, суд вважає, що правові підстави позивача наведені на обґрунтування позовних вимог є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, яке регулює відносини, які виникли між сторонами іпотечного договору.

Таким чином, враховуючи, що суд дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність підстав для застосування положень ст. 228 Цивільного кодексу України до п. 5.4 іпотечного договору, яким встановлений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, підстави для задоволення позовних вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 16 червня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі № 283 щодо звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 12 квітня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, які позивачем обґрунтовуються лише положеннями ст. 228 Цивільного кодексу України щодо п.5.4 іпотечного договору, відсутні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Інтербанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, треті особи: філія 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса та визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 4, 18, 203, 204, 215, 228, 236, 572, 575, 1050 Цивільного кодексу України, ст. ст. 34, 35, 87 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 1, 12, 33, 35 Закону України «Про іпотеку», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 10, 11, 15, 59-61,79, 88, 212-215, 218, 294, Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Інтербанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, треті особи: філія 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса та визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: