Постанова № 29382023, 15.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 лютого 2013 р. № 820/477/13-а

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аромат" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

ТОВ "Аромат" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 15.01.2013 року №0000020221, №0000050221, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Головань Т.Г. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Німий О.С. проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби була проведена документальна виїзна перевірка ТОВ "Аромат" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої 28.12.2012 року було складено акт перевірки № 2426/220/30226021, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п.п.134.1.1, п.п.134.1.2 п. 134.1 ст. 134, п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п.139.1.4, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження товариством податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 206470 грн.

- п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження товариством податку на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 51057,00 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.01.2013 року №0000020221 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на прибуток підприємств у розмірі 308065,50 грн. та №0000050221 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість у розмірі 63821,25грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач мав фінансово - господарські відносини з наступними контрагентами:

- ТОВ "Івітек ТТК";

- ТОВ "Капрі-Альфа";

- ТОВ "Фармастор";

- ТОВ "Альба Україна";

- ТОВ "Стиль Д";

- ТОВ "Ріал Істейт Ф.К.А.У";

- КП "Фармація".

Отже, між позивачем та зазначеними контрагентами були укладені договори, які під час проведення перевірки були досліджені податковим органом та які були підтверджені відповідними первинними документами, такими як: податкові та видаткові накладні, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжними дорученням, тощо.

Судом встановлено, що підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку позивача є відсутність факту реального вчинення позивачем господарських операцій з його контрагентами, у періоді, що перевірявся, оскільки податковим органом було встановлено відсутність складський приміщень, власного транспорту, відсутність трудових та матеріальних ресурсів у відповідних контрагентів позивача.

Окрім того, в акті перевірки податковий орган посилається на те, що товариством було завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, пояснюючи це тим, що право власності на реалізований товар перейшло до покупців, тому послуги з передпродажної підготовки товарів не є витратами ТОВ "Аромат", які використовуються в його господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, що перевірявся, позивачем було укладено договори про відкриття кредитної лінії з ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ПАТ "Кредобанк", суми відсотків за кредит та комісій банку за кредитними договорами були віднесені ТОВ "Аромат" до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

З цього приводу, податковий орган в акті перевірки зазначив, що суми відсотків за кредит та комісій банку за кредитними договорами не можуть бути віднесені ТОВ "Аромат" до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, оскільки призначенням кредитних договорів було погашення основної суми отриманої позики за іншою кредитною угодою.

Із вищевикладеним суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІУ передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно ч. 2 ст. 9 вказаного Закону первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України. Відповідно, суми підтверджені податковою накладною до складу податкового кредиту включатися можуть.

П. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Отже, відсутність трудових та матеріальних ресурсів у контрагентів позивача не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операцій та, як наслідок, завищення валових витрат та податкового кредиту позивача, оскільки з характеру операцій вбачається можливість їх здійснення без залучення значної кількості трудових і матеріальних ресурсів, а чинним законодавством не зобов'язано підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагентів та формувати податковий кредит та витрати лише за їх наявності.

При судовому розгляді встановлено, що всі складені ТОВ "Аромат" та його контрагентами документи на виконання договору за своїми формою та змістом відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Зобов'язання сторонами виконані з дотриманням вимог цивільного законодавства, сторони претензій одна до одної не мали.

Водночас, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними в акті контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Також, згідно п.п. 14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

П.п.138.10.3. п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що до складу інших витрат підприємства включаються витрати на збут. Витрати на збут включають витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Передпродажна підготовка товарів - послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар, або найбільш вигідне порівняно з конкурентами розміщення або позиціювання товарів на торговельному, касовому та іншому обладнанні або конструкціях.

Згідно з Наказом ДПС України від 15.02.12 р. № 123 "Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат" до маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги). Отже, послуги з передпродажної підготовки можна віднести до послуг маркетингових.

Листом ДПС України від 21.06.2012 р. №10601/6/15-1415 "Про розгляд листа" роз'яснено, що для врахування витрат на рекламні та маркетингові послуги при обчисленні об'єкта оподаткування необхідне доведення безпосереднього зв'язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Як слідує із доказів справи, здійснення передпродажної підготовки товарів безпосередньо стосувалось здійснення господарської діяльності ТОВ "Аромат" та сприяло збільшенню об'ємів його виробництва, оскільки надання саме таких послуг спрямовано на стимулювання збуту продукції, розширення ринку збуту продукції.

Тобто, ТОВ "Аромат", укладаючи договір на отримання послуг з передпродажної підготовки товарів мало намір отримати користь від означених послуг.

Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності ТОВ "Аромат" з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. Підтвердженням того, що на період надання послуг обсяги товарообігу та дохід позивача від продажу такого товару зростали, є аналіз оборотів. Оплата послуг з передпродажної підготовки, введення позицій товару до торговельної бази магазину, інформаційної бази покупця, послуг з викладення товару на полицях та спеціальних конструкціях є обов'язковою умовою для здійснення поставок та продажу товарів у торгівельній мережі. За відсутності придбання та оплати таких послуг постачальником, його товари не будуть розміщені в торговельній залі (та, відповідно, не будуть продаватися в магазині) або будуть розміщені таким чином, що порівняно з товарами іншої/аналогічної групи вони матимуть менш привабливий споживчий вигляд, оскільки не виділятимуться візуально та будуть менш помітними для споживачів, що не сприятиме їх купівлі та не дасть змоги досягнути постачальником його головної мети - отримання максимального доходу, підтримання та збільшення попиту на товар.

Окрім того, згідно з п.п.138.10.5. п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених Податковим кодексом України, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до п.п.139.1.4 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів (крім повернення поворотної фінансової допомоги).

Згідно з п. 141.1. ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку. В даній нормі законодавець чітко визначає, що до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку можна включати проценти за будь-якими кредитами.

Отже, оскільки в чинному законодавстві України не встановлено заборони щодо включення до складу витрат процентів за кредитними договорами за ознакою цільового призначення кредитних коштів, а згідно з бухгалтерськими довідками, журналами-ордерами та відомостями по рахункам виплати здійснювались як "відсотки банку", то відповідно такі виплати можуть бути включені до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби 15.01.2013 року №0000020221, №0000050221, прийняті відносно товариства з обмеженою відповідальністю "Аромат".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 18.02.2013 року.

Суддя Самойлова В.В.