Постанова № 29381859, 18.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 лютого 2013 року 08:25 № 826/653/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., суддях - Добрівській Н.А., Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Борисовій Т.М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної виконавчої служби Українипровизнання бездіяльності, рішення та дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

17.01.2013 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України, в якому просить суд:

1. Визнати бездіяльність відповідача щодо перевірки фактів заяви позивача від 25.12.2012 р. - протиправними.

2. Визнати, що рішення відповідача, викладене у листі №П-17403/5.7 від 04.01.2013 р. є необґрунтоване, а тому - протиправне.

3. Визнати, що ненадання відповідачем позивачу роз'яснення порядку оскарження рішення відповідача №П-17403/5.7 від 04.01.2013 р. є протиправною бездіяльністю.

4. Визнати, що порушення відповідачем права позивача на отримання обґрунтованої відповіді на заяву від 25.12.2012 р. є протиправною дією.

5. Зобов'язати відповідача повторно розглянути мою заяву від 25.12.2012 р. та надати відповідь відповідно до приписів Закону України «Про звернення громадян».

6. Судові витрати покласти на відповідача.

Після усунення недоліків адміністративного позову позивачем, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013 р. провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про порушення відповідачем положень Закону України «Про звернення громадян» (надалі - Закон №393), під час надання відповіді на звернення.

В судове засідання не з'явився представник відповідача, про час та місце був повідомлений належним чином, причини неявки до судового засідання не вказано, клопотання про відкладення судового розгляду не подавалось, заперечень щодо позовної заяви не надано.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Зважаючи на неявку представника відповідача в судове засідання, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

06.11.2012 р. позивач звернувся до відповідача із заявою від 01.11.2012 р. (вх. №П-14966) про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу, виданому Окружним адміністративним судом м. Києва 24.09.2012 р. у справі №2а-3429/12/2670.

25.12.2012 р. позивач звернувся до відповідача із заявою (вх. №П-17403 від 28.12.2012 р.) в якій зазначає що державному виконавцю було передано заяву ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження від 06.11.2012 р. лише 19.11.2012 р. при цьому заступником начальника Державної виконавчої служби України було вчинено резолюцію про передання її виконавцю ще 07.11.2012 р. Як наслідок, позивач просив з'ясувати та вказати чи мало місце зволікання з передачею його заяви від 01.11.2012 р. до державного виконавця та чи не має такого зволікання, з посиланням на відповідні норми.

04.01.2013 р. Державною виконавчою службою України було надано відповідь позивачу, оформлену листом №П-17403/5.7 в якому повідомлено, що державному виконавцю виконавчий лист №2а-3429/12/2670, що видав Окружний адміністративний суд м. Києва було передано 19.11.2012 р. При цьому, в листі було процитовано положення ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої встановлені строки для розгляду державним виконавцем заяви про відкриття виконавчого провадження.

Позивач, вважаючи що відповідачем із порушенням положень Закону №393 було розглянуто його заяву від 25.12.2012 р., та з метою захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, звернувся для їх захисту до суду.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Водночас, ст.40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до преамбули Закону №393 цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

В ч.1 та ч.3 ст.3 Закону №393 зафіксовано, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

В ч.1 ст.15 Закону №393 передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Крім того, в ч.1 ст.19 Закону №393 зафіксовано, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

Водночас, з метою поліпшення умов реалізації конституційного права громадян на особисте звернення до органів державної влади, удосконалення організації розгляду порушених у таких зверненнях питань, підвищення відповідальності за належне реагування на обґрунтовані пропозиції, заяви, скарги у повній відповідності з Конституцією і чинним законодавством України, розв'язання проблем, які спричиняють звернення громадян наказом Міністерства юстиції України 26/5 від 18.03.2004 р. було затверджено Інструкцію про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління (надалі - Інструкція №26/5).

Відповідно до п.1.3 Інструкції №26/5 у роботі із письмовими та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв'язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, реального поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням, повною мірою реалізуючи при цьому визначені законодавством повноваження.

Більше того, в п.3.1 Інструкції №26/5 зазначено, що посадові особи органів та установ юстиції при розгляді звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись

Пунктом 3.2 Інструкції №26/5 зазначено, що рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Водночас, звернення вважається вирішеним, якщо розглянуті всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжиті потрібні заходи щодо його виконання і заявника повідомлено про результати перевірки звернення і прийняте рішення (п.3.8 Інструкції №26/5).

Як вбачається із змісту заяви позивача від 25.12.2012 р. ОСОБА_1 просив у відповідача з'ясувати чи мало місце зволікання з передачею його заяви від 01.11.2012 р. до державного виконавця та чи не має такого зволікання, з посиланням на відповідні норми.

Водночас, судом встановлено, що не спростовано відповідачем, що питання позивача не вирішено, в листі №П-17403/5.7 від 04.01.2013 р. не міститься відповіді на питання щодо з'ясування чи мало місце зволікання з передачею його заяви від 01.11.2012 р. до державного виконавця та чи не було такого зволікання. Натомість, лист №П-17403/5.7 від 04.01.2013 р. лише містить інформування про дату отримання державним виконавцем заяви від 01.11.2012 р., цитування положень нормативно-правового акту який регулює строки та дії державного виконавця після отримання заяви про відкриття виконавчого провадження.

Як наслідок, колегія суддів дійшла висновку, що доведено позивачем, та не спростовано відповідачем в порядку передбаченому положеннями ч.2 ст.71 КАС України, що Державна виконавча служба України не надала належної, об'єктивної, всебічної відповіді.

При цьому, суд приймає посилання позивача, що під час розгляду Заяви від 25.12.2012 р. відповідачем повинен був застосовувати саме Закон №393, а на Закон України «Про виконавче провадження», оскільки Закон України «Про виконавче провадження» (зокрема, ст.82-ст.88) регулює лише питання подання та розгляду скарг на дії державних виконавців, та не визначає порядку розгляду заяв, в тому числі і щодо отримання певної інформації щодо дій структурних підрозділів державної виконавчої служби, щодо передавання документів до державного виконавця.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положення ст.94 КАС України, понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо не проведення перевірки обставин викладених ОСОБА_1 в заяві від 25.12.2012 р.

3. Визнати протиправними дії Державної виконавчої служби України, щодо не надання роз'яснення ОСОБА_1 порядку оскарження рішення №П-17403/5.7 від 04.01.2013 р.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної виконавчої служби України, оформленого листом №П-17403/5.7 від 04.01.2013 р.

5. Зобов'язати Державну виконавчу службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.12.2012 р. та надати відповідь відповідно до приписів Закону України «Про звернення громадян».

6. Присудити ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп. із видатків Державного бюджету направлених на асигнування діяльності Державної виконавчої служби України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Головуючий суддя Б. В. Санін

Судді Н. А. Добрівська

Т. О. Скочок