Постанова № 29370837, 08.02.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2013 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/7531/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

при секретарі - Лі Н. А.,

за участю:

представника позивача - Костяний О.С.,

представника третьої особи (Публічне акціонерне товариство "Демітекс") - Обламська Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області в особі Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак Олени Вячеславівни, Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Демітекс", Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про звільнення майна з-під арешту, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

30 листопада 2012 року Державна податкова інспекція у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак Олени Вячеславівни про зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 19 грудня 2012 року про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду залучено до участі у справі у якості другого відповідача Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області в особі Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області.

Ухвалою від 18 січня 2013 року у якості другого відповідача залучено Київський відділ державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції та у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучені Публічне акціонерне товариство "Демітекс", Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Позивачем в ході судового розгляду неодноразово уточнювались позовні вимоги. Так, заявою від 18 січня 2013 року було уточнено позовні вимоги, а саме: позивач прохав зняти арешт та виключити з акту опису майно ПАТ "Демітекс", яке внесено в податку заставу, тобто автомобіль ГАЗ 2705, ДНЗ № НОМЕР_1; автомобіль Chevrolet Lacetti, ДНЗ № НОМЕР_2; автомобіль Volkswagen Sharan, ДНЗ № НОМЕР_3; автомобіль Volkswagen Passat В6, ДНЗ № НОМЕР_4; незавершене будівництво холодильної станції С-1; незавершене будівництво холодильної станції С-2; та прохав зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області в особі Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області повернути технічну документацію на наступне майно: автомобіль ГАЗ 2705, ДНЗ № НОМЕР_1; автомобіль Chevrolet Lacetti, ДНЗ № НОМЕР_2; автомобіль Volkswagen Sharan, ДНЗ № НОМЕР_3; автомобіль Volkswagen Passat В6, ДНЗ № НОМЕР_4.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що накладення арешту на майно ПАТ "Демітекс", яке перебуває в податковій заставі, перешкоджає виконанню ДПІ у м. Полтаві покладених на неї обов'язків по забезпеченню погашення податкового боргу ПАТ "Демітекс".

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та прохав їх задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області в особі Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, надав суду клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника. Відповідач проти задоволення позову заперечував, у письмових поясненнях зазначив, що за ПАТ "Демітекс" рахується борг по сплаті виконавчого збору , а тому, відповідно до вимог статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", арешт з майна боржника відповідачем не може бути знято. Також, зазначив, що зняття арешту з майн ПАТ "Демітекс" позбавить відділ примусового виконання рішень можливості стягнення з боржника в дохід державного бюджету виконавчого збору в значному розмірі, заборгованості на користь стягувачів по заробітній платі, УПФУ Київського району в м. Полтаві, Фонду соціального захисту інвалідів та інших юридичних осіб і держави.

Відповідачі - державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак Олена Вячеславівна та Київський відділ державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, про причини неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Демітекс" проти задоволення адміністративного позову не заперечував.

Треті особи - Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів надало суду клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника, Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві про причини неявки суд не повідомило.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та третьої особи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

05 березня 2012 року Державна податкова інспекція у м. Полтаві звернулась до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції з заявою про примусове виконання № 2019/9/10-123 від 28.02.2012 року, якою просила прийняти виконавчий лист Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 2а-1670/3042/11 виданий 09 грудня 2011 року по адміністративній справі за позовом Прокурора м. Полтави, Державної податкової інспекції у м. Полтаві до Публічного акціонерного товариства "Демітекс" про стягнення податкового боргу по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 302 718 грн. 29 коп.

На виконання зазначеного виконавчого листа 13 березня 2012 року державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 31661929. Одночасно зазначеною постановою було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ПАТ "Демітекс" в межах суми звернення стягнення 302 718 грн. 29 коп. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ПАТ "Демітекс" в межах суми боргу.

Постановою Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції від 20 березня 2012 року було приєднано виконавче провадження № 31661929 до зведеного виконавчого провадження № 305220002.

Постановою від 20.04.2012 року у ВП № 31661929 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак Оленою Вячеславівною, ВП № 31661929 прийнято до виконання.

03 травня 2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак Оленою Вячеславівною винесено постанову ВП № 31661929 з про стягнення з боржника ПАТ «Демітекс» виконавчого збору.

Листом від 02 липня 2012 року № 8184/9/19-135 ДПІ у м. Полтаві повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про відсутність заборгованості за ПАТ "Демітекс" відповідно до виконавчого листа № 2а-1670/3042/11.

07 липня 2012 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак Оленою Вячеславівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а постанову про стягнення з боржника виконавчого збору виділено в окреме провадження постановою 09 липня 2012 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 33333229.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були складені акти опису майна ПАТ "Демітекс" у податкову заставу № 73 від 28 липня 2011 року, № 91 від 03 жовтня 2011 року та № 16 від 23 березня 2011 року /а. с. 7-11/. Відповідні відомості внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 38327886 від 17 жовтня 2012 року /а. с. 12-20/.

З метою реалізації права на продаж майна, що перебуває у податковій заставі, ДПІ у м. Полтаві звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративних позовом до ПАТ "Демітекс" про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року, адміністративний позов ДПІ у м. Полтаві задоволено /а. с. 58-64/.

На виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року між ДПІ у м. Полтаві та Центральною універсальною біржею укладено договір доручення № 2/12 від 05 листопада 2012 року /а. с. 102-104/ щодо передачі на реалізацію майна боржника, яке описане в податкову заставу відповідно акту № 16 від 23 березня 2011 року та зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна - автомобіль ГАЗ 2705, ДНЗ № НОМЕР_1; автомобіль Chevrolet Lacetti, ДНЗ № НОМЕР_2; автомобіль Volkswagen Sharan, ДНЗ № НОМЕР_3; автомобіль Volkswagen Passat В6, ДНЗ № НОМЕР_4.

Позивач вважає, що ДПІ у м. Полтаві позбавлена можливості реалізувати майно, що перебуває у податковій заставі та виконати рішення суду, які набрали законної сили, у зв'язку з тим, що державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ в Полтавській області накладено арешт на майно боржника - ПАТ "Демітекс", який не був знятий у встановленому порядку.

Як вже зазначено судом, позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, проте порушення своїх прав пов'язував з незаконними, на його думку, діями державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Полтавській області у зв'язку з не зняттям арешту з майна, внесеного в податкову заставу, саме постановою про закінчення виконавчого провадження № 31661929 від 07 липня 2012 року та постановою про виділення в окреме провадження стягнення з боржника виконавчого збору від 09 липня 2012 року, ВП № 33333229.

Зазначене твердження позивач обґрунтовував наступним.

Відповідно до пункту 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" арешт, накладений на майно боржника, знімається у разі закінчення виконавчого провадження.

Згідно з частиною 2 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

З огляду на викладене, позивач робить висновок, що під час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець повинен зазначити щодо зняття арешту з майна боржника, яке до того ж внесене у податку заставу, а тому, накладення арешту на майно ПАТ "Демітекс", яке перебуває у податковій заставі, перешкоджає виконанню ДПІ у м. Полтаві покладених на неї обов'язків по забезпеченню погашення податкового боргу та виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року, якою надано дозвіл на реалізацію мана, що перебуває в податковій заставі.

З вимогою про зняття арешту та виключення з акту опису майна ПАТ "Демітекс", яке внесено у податкову заставу позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог суд виходить із наступного.

Правовідносини з приводу розгляду адміністративним судом справ, предметом яких є рішення, дії, бездіяльність державної виконавчої служби унормовані статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частини 1 статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлені Законом України "Про виконавче провадження"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу", примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).

Згідно з частиною 1 статті 6 названого Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із приписами частини 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Державний виконавець відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" у процесі здійснення виконавчого провадження , крім іншого, має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 20) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження" визначені підстави для відкриття виконавчого провадження , а саме державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.

Згідно вимог ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Таким чином, вжиття заходів щодо забезпечення примусового виконання рішень, в тому числі і накладення арешту на майно та кошти боржника є обов'язком державного виконавця під час здійснення виконавчих дій. Накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження - це процесуальна дія державного виконавця, яка вчинюється, як гарантований засіб для забезпечення виконання рішення суду.

З огляду на викладене, суд звертає увагу, що накладення арешту у виконавчому провадженні № 31661929 на майно боржника - ПАТ "Демітекс", у тому числі і на майно, що перебуває у податковій заставі, здійснено державним виконавцем, як відповідна процесуальна дія як на виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження", так і на виконання вимог позивача, викладених у заяві про примусове виконання від 28 лютого 2012 року вихідний № 2013/9/10-123, зі змісту якої вбачається, що ДПІ у м. Полтаві з метою забезпечення рішення в порядку статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" просить накласти арешт на кошти та майно боржника - ПАТ "Демітекс" - винести відповідні постанови, оголосити заборону на його відчуження та за необхідності вжити заходи щодо спільного виїзду на місця для здійснення опису майна.

Тобто, позивач не лише знав про накладення державним виконавцем арешту на майно боржника, але і бажав настання наслідку у вигляді накладення арешту на майно боржника, в тому числі і на майно, що перебувало у податковій заставі.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже арешт знімається, зокрема, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій

Згідно вимог статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Відповідно до статті 54 зазначеного Закону звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувану - заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться витяги Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 38327886 від 17 жовтня 2012 року /а. с. 12-20/ та № 39480398 від 20 грудня 2012 року, з яких вбачається, що записи про арешт рухомого майна в рамках оскаржуваних позивачем виконавчих проваджень № 31661929 та № 33333229 - відсутні, тобто публічне обтяження, а саме: арешт рухомого майна боржника ПАТ «Демітекс» у виконавчому проваджені № 31661929 та № 33333229 на майно боржника - ПАТ "Демітекс", у тому числі на майно, що перебуває у податковій заставі, не був зареєстрований у відповідному Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Суд зазначає, що відповідно до п.88.1 ст.88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

У відповідності до пп.89.1.2 п.89.1. ст..89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі, зокрема, несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (п.89.2 ст.89 Податкового кодексу України).

Згідно п.90.1 ст.90 Податкового кодексу України пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначає Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.

Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що винесення державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції постанов про відкриття виконавчого провадження ВП № 31661929 та ВП № 33333229, якими було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ПАТ "Демітекс" в межах суми звернення стягнення, і який в подальшому не був знятий відповідачем, має наслідком порушення його прав та інтересів в якості заставодержателя на даному етапі виконавчого провадження, оскільки в силу вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» арешт у виконавчих провадженнях ВП № 31661929 та ВП № 33333229 не був зареєстрований, отже не набув чинності у відносинах з третіми особами.

За приписами частини 1, 3 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Разом з тим, як слідує зі змісту витягів Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 38327886 від 17 жовтня 2012 року /а. с. 12-20/ та № 39480398 від 20 грудня 2012 року, позивач відомості про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення стягнення не зареєстрував в Державному реєстрі.

Також суд зазначає, що продаж майна, що перебуває у податковій заставі здійснюється відповідно до вимог статті 95 Податкового кодексу України.

Нормою пункту 95.1. статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.7 статті 95 Податкового кодексу України продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.

На підтвердження наявності обставин, з якими позивач пов'язує порушення його прав накладенням арешту на майно, що перебуває у податкові заставі під час здійснення виконавчих дій, останній надав у тому числі посвідчену копію Договору - доручення № 2/12 про організацію проведення цільового аукціону з реалізації активів платника податків, укладеного 05 листопада 2012 року між ДПІ у м. Полтаві (Довіритель) та Центральною універсальною біржею (Повірений), згідно із погодженим предметом якого Довіритель доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 95 Податкового кодексу України" від 29.12.2010 № 1244, а також цим Договором, зокрема, організувати та провести аукціон з продажу майна ПАТ "Демітекс" (код ЄДРПОУ 14299824) (далі - Заставодавець), яке перебуває в податковій заставі (згідно акту опису активів від 23.03.11 р. № 16), яка зареєстрована в державному реєстрі обтяжень рухомого майна 28.03.2011 р.

Разом з цим вимога позивача про зняття арешту та виключення з акту опису майна ПАТ "Демітекс" стосується, у тому числі, і такого майна боржника як незавершене будівництво холодильної станції С-1; незавершене будівництво холодильної станції С-2.

Проте, позивачем ані під час звернення до суду із позовом, ані під час розгляду справи, не було надано доказів на підтвердження вжиття заходів з організації продажу майна платника податків ПАТ "Демітекс" - незавершене будівництво холодильної станції С-1; незавершене будівництво холодильної станції С-2, що перебуває в податковій заставі, на публічних торгах та/або через торгівельні організації, тобто наявності обставин, що можуть свідчити про настання порушення його прав як заставодержателя цього майна платника податків.

Також, позивач зазначив, що відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на запит органу державної влади (запис 10 та запис 11) на все рухоме майно ПАТ "Демітекс" постановами Київського ВДВС Полтавського МУЮ накладено арешт, а саме: постановою державного виконавця від 20 січня 2012 року у межах виконавчого провадження ВП 29898092 та постановою державного виконавця від 09 лютого 2012 року у межах виконавчого провадження ВП 30951253 /а. с. 12-20/.

Проте, ані в позовній заяві (з урахуванням уточнень до позовної заяви), ані в ході судового розгляду справи позивачем не було зазначено в чому саме полягало порушення його прав при винесенні постанов від 20 січня 2012 року у межах виконавчого провадження ВП 29898092 від 09 лютого 2012 року у межах виконавчого провадження ВП 30951253, а також в межах інших виконавчих проваджень.

Тобто, позивач не міг визначитись щодо наявності обставин, внаслідок існування яких відбулось порушення його прав під час здійснення виконавчих дій в інших виконавчих провадженнях по стягненню заборгованості з боржника - ПАТ "Демітекс".

З цього приводу суд також зазначає, що позивач дізнавшись про винесення зазначених постанов, що підтверджується фактом отримання ним Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на запит органу державної влади (ДПІ у м. Полтаві) № 38327886 від 17 жовтня 2012 року, в строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови від 20 січня 2012 року у ВП 29898092, від 09 лютого 2012 року у ВП 30951253 до суду не оскаржував.

Окрім викладеного, під час розгляду справи судом також встановлено, що ухвалою про порушення провадження у справі про банкрутство господарського суду Полтавської області від 15.01.2013 року у справі № 917/50/13-г за заявою управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві до Публічного акціонерного товариства "Демітекс" (м. Полтава, вул. М. Бірюзова, буд. 26/1, код ЄДРПОУ 14299824) про порушення справи про банкрутство, порушено провадження у справі, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів з наслідками, передбаченими ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено процедуру розпорядження майном боржника - Публічного акціонерного товариства "Демітекс" (м. Полтава, вул. М. бірюзова, буд. 26/1, код ЄДРПОУ 14299824) та призначено розпорядника майна Публічного акціонерного товариства "Демітекс" (м. Полтава, вул. М. бірюзова, буд. 26/1, код ЄДРПОУ 14299824).

У зв'язку з порушенням ухвалою господарського суду Полтавської області від 15.01.2013 року у справі № 917/50/13-г провадження у справі про банкрутство ПАТ "Демітекс" та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів Постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 29.01.2013 року на підставі пункту 8 частини 1 статті 37, статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі провадження ВП № 33355264, ВП № 30951253, ВП № 29898092 зупинені.

Представники позивача та третьої особи факт порушення провадження у справі про банкрутство платника податків, майно якого перебуває у податковій заставі, та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, під час судового розгляду справи, не заперечували.

З огляду на викладені обставини при наданні оцінки вимогам позивача, суд виходить з наступного.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VI внесено зміни до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 19 січня 2013 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI, у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 1-1, згідно із нормою якого положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство" від 30 червня 1999 року № 784-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, термін "мораторій на задоволення вимог кредиторів" визначено як зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

За приписами абзацу 1 частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Нормами абзаців 2-4 частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

При цьому за змістом частини 6 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство (частина 7 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Аналогічні за змістом норми містить і стаття 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 22 грудня 2011 року, яка набрала чинності з 19 січня 2013 року.

Так за статтею 19 зазначеної редакції Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Отже дія мораторію триває протягом усього строку провадження у справі про банкрутство, включаючи усі його процедури, за винятками передбаченими Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Також слід враховувати, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто до відсутності правової підстави зазначена стаття відносить також і випадки, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Тому задоволення, отримане кредитором з порушенням правил про режим мораторію має бути повернуто боржнику.

При цьому, як вже було зазначено вище, відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, протягом дії мораторію, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.

Тобто дія мораторію поширюється на вимоги кредиторів незалежно від моменту порушення виконавчого провадження за такими вимогами.

За таких обставин, дія мораторію поширюється на вимоги виконавчих документів, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру на всі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника, зокрема зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене майно та майно, яке знаходиться у податковій заставі на задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення тощо. До таких висновків прийшов Верховний Суд України, що вбачається зі змісту пункту 43 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" від 18 грудня 2009 року № 15.

Також суд зазначає, що положеннями статті 93 Податкового кодексу України до переліку обставин, за наявності яких припиняється податкова застава, закон відносить і набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства (підпункт 93.1.3. пункту 93.1. статті 93 Податкового кодексу України)

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Слід зазначити, що Верховний Суд України у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" від 18 грудня 2009 року № 15, звернув увагу на те, що законом виокремлено чотири категорії можливих кредиторів з різним правовим статусом. Тому судам у провадженні у справі про банкрутство слід враховувати особливості кожної з таких категорій у виявленні кредиторів, порядку і черговості задоволення їх вимог тощо.

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва та платежу за векселем на підставі статей 43 та 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року.

Конкурсними кредиторами слід вважати кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав до дня порушення справи про банкрутство боржника.

Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Отже, поточними кредиторами слід вважати тих кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про банкрутство.

Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди - це кредитори, чиї вимоги до боржника виникли як до, так і після порушення провадження у справі про банкрутство.

Кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника. Вимоги цієї категорії задовольняються в межах порушеної справи про банкрутство, але не можуть бути підставою для порушення такої справи, оскільки відповідно до частини другої статті 8 Закону господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

Стаття 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 22 грудня 2011 року, яка набрала чинності з 19 січня 2013 року визначає термін кредитор, як юридичну або фізичну особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року у справі № 2а-1670/730/12 за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві до Публічного акціонерного товариства "Демітекс", за участю прокурора Полтавської області про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває в податковій заставі, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року у справі № 2а-1670/730/12, податковий борг у розмірі 1082999,12 грн., дозвіл на погашення якого за рахунок майна Публічного акціонерного товариства "Демітекс", що перебуває в податковій заставі, надано судом, виник до порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Демітекс" та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже виходячи зі змісту норми статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції Закону яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, на вимоги позивача розповсюджується дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, що має правовим наслідком зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача стосовно реалізації заходів погашення податкового боргу платника податків та заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію, повинні вирішуватись у межах процедур банкрутства передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, оцінивши наявні в матеріалах справи та надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області в особі Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак Олени Вячеславівни, Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Демітекс", Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про звільнення майна з-під арешту, зобов'язання вчинити дії - відмовити

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 13 лютого 2013 року.

Суддя Р.І. Молодецький