Ухвала суду № 29362792, 28.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2013 року м. Київ К-39067/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р.

у справі №2а-14889/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг»

до Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.03.2010 р. позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.08.2009 р. №0004271500/0, визнано протиправними та скасовано в частині стягнення орендної плати з юридичних осіб першу податкову вимогу від 16.09.2009 р. №1/202 та другу податкову вимогу від 21.10.2009 р. №2/213.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, пов'язаних з нарахуванням і сплатою орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності з 08.12.2008 р. по 30.06.2009 р. та фіксованого сільськогосподарського податку з 01.01.2009 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої складено акт від 10.08.2009 р. №1317-1500-32827667.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог ст.21, ст.33 Закону України «Про оренду землі»та ст.13, ст.14 Закону України «Про плату за землю», а саме -заниження орендної плати за земельні ділянки державної власності на 77 452,35 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.08.2009 р. №0004271500/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 114 393,91 грн. (у т.ч. за основним платежем -77 452,35 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -36 941,56 грн.).

Податковим органом 16.09.2009 р. була надіслана позивачу перша податкова вимога №1/202 на суму 114 802,44 грн. та 21.10.2009 р. надіслана друга податкова вимога №2/213 на суму 114 521,19 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із акту перевірки, позивачем за період з 08.12.2008 р. по 03.02.2009 р. не було оподатковано земельну ділянку площею 638 га та за період з 04.02.2009 р. по 30.06.2009 р. 474,24 га, внаслідок чого занижено суму орендної плати за вказані періоди.

Як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням районної державної адміністрації від 05.11.2007 р. №371/2007-р позивачу було надано в оренду земельну ділянку площею 638 га із земель не витребуваних паїв Самчинецької сільської ради для ведення сільськогосподарського виробництва, строк дії договору від 07.12.2007 р. було встановлено до 07.12.2008 р., орендна плата за 1га становила 172,00 грн. Договір зареєстрований в Самчинецькій сільській раді 16.01.2008 р. за № 1001.

Вказана земельна ділянка позивачем включена до оподаткування відповідно до умов наведеного договору, нарахована сума орендної плати сплачена до бюджетів у повному обсязі.

Угодою від 04.02.2009 р. термін дії договору оренди земельної ділянки продовжено з 08.12.2008 р. по 04.02.2010 р., а також передано в оренду земельну ділянку площею 474,24 га із земель не витребуваних паїв Самчинецької сільської ради з орендною платою 303,62 грн. за 1 га.

Однак, позивачем копію угоди про продовження терміну дії договору податковому органу під час перевірки надано не було, земельну ділянку площею 474,24 га до оподаткування не віднесено.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про плату за землю», використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до ст.5 вказаного Закону, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Статтею 15 зазначеного Закону встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про оренду землі», орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок можуть бути: а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом; б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом; в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі»визначено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Статтею 14 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до ст.33 Закону України «Про оренду землі», ст.14 Закону України «Про плату за землю»та договору оренди земельної ділянки від 07.12.2007 р., позивачу слід було подати відповідачу до 20.01.2009 р. податкову уточнюючу декларацію за грудень 2008 р. та нарахувати орендну плату за спірну земельну ділянку.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що у податковій та уточнюючій деклараціях за 2009 р. позивачем земельну ділянку площею 638 га не включено, у зв'язку з чим не було нараховано та сплачено орендну плату відповідно до вимог Закону України «Про плату за землю».

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, відповідно до яких з дати укладення угоди про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки, а саме з 04.02.2009 р. позивач повинен був оподаткувати земельну ділянку площею 474,24 га, розмір орендної плати за яку становить 303,61 грн. за 1 га та відповідно декларувати орендну плату у розмірі 11 999,06 грн. за кожний календарний місяць.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач також є платником фіксованого сільськогосподарського податку, внаслідок чого діяльність останнього у сфері оподаткування регулюється Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», фіксований сільськогосподарський податок сплачується у рахунок ряду податків і зборів (обов'язкові платежів), до яких, зокрема, відносяться плата (податок) за землю, при цьому, інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України «Про систему оподаткування», сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Відповідно до п.20 ст.12 Закону України «Про плату за землю»від земельного податку звільняються на період дії Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку.

З огляду на зазначені законодавчі приписи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на період дії Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», позивач має право на звільнення від земельного податку, а не від орендної плати за земельну ділянку відповідно до договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, колегія суду касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що позивач безпідставно не сплачував орендну плату за орендовані земельні ділянки, а відтак підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, першої та другої податкових вимог немає.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг»залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р. у справі №2а-14889/09/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.