Ухвала суду № 29362281, 05.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2013 року м. Київ К-30764/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року

у справі № 2а-13377/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця»(позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002162303/0 від 06 квітня 2009 року, № 0002172303/0 від 06 квітня 2009 року, № 0002172303/2 від 31 серпня 2009 року, № 0004562303/2 від 31 серпня 2009 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ІБК «Столиця»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 455/23-03/32597262 від 24 березня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002162303/0 від 06 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 113 605,50 грн. (75 737,00 грн. -основний платіж, 37 868,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0002172303/0 від 06 квітня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 325 504,10 грн. (244 708,00 грн. -основний платіж, 80 796,10 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження остаточно прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002172303/2 від 31 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 113 605,50 грн. (75 737,00 грн. -основний платіж, 37 868,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0004562303/2 від 31 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 310 500,00 грн. (244 708,00 грн. -основний платіж, 65 792,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з невключенням до складу валового доходу суми кредиторської заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфера-Транс», яке ухвалою Господарського суду м. Києва від 11 грудня 2008 року у справі № 24/393-б ліквідовано у зв'язку з визнанням його банкрутом.

Також, встановлено порушення ТОВ «ІБК «Столиця»підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкер Тіллі Україна»відповідно до умов договору № 67 від 14 квітня 2008 року аудиторських послуг, оскільки, вони не призначені для використання у власній господарській діяльності ТОВ «ІБК «Столиця».

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Сфера-Транс»укладено договір № 7/23-ПР/08 від 23 липня 2008 року на виконання підрядних робіт.

Додатковою угодою № 1 від 10 вересня 2008 року до вказаного договору сторонами досягнуто згоди щодо здійснення розрахунків шляхом видачі трьох простих векселів.

На виконання умов договору № 7/23-ПР/08 від 23 липня 2008 року позивачем видано ТОВ «Сфера-Транс»три прості векселі на загальну суму в розмірі 600 147,60 грн., якими погашено кредиторську заборгованість.

При цьому, актом звіряння взаєморозрахунків встановлено відсутність станом на 02 жовтня 2008 року заборгованості ТОВ «ІБК «Столиця»перед ТОВ «Сфера-Транс».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374-III «Про обіг векселів в Україні»умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Статтею 77 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, (далі -Уніфікований закон) передбачено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо, зокрема, строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); позовної давності (статті 70 і 71).

Згідно із частиною 1 статті 38 Уніфікованого закону держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що обов'язок щодо збільшення валового доходу на суму непогашеної заборгованості за виданими векселями виникне у позивача не раніше податкового періоду, на який припаде оплата векселів. А тому, оскільки, дата оплати векселів не припадає на четвертий квартал 2008 року, то позивач не повинен був збільшувати валовий дохід на суму в розмірі 600 148,00 грн.

Відповідно до підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, у тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, оскільки, як встановлено судами, придбання аудиторських послуг здійснювалось ТОВ «ІБК «Столиця»з метою їх подальшого використання в межах власної господарської діяльності, то позивачем правомірно включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні таких послуг, до складу податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Федоров М.О.