Постанова № 29345192, 11.02.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2013 р. Справа № 2а-3816/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мигалюка Ю.В.,

секретаря Тимків У.Л.,

за участю сторін:

представників позивача: Сохана В.Є., Біяна Б.Р.,

представників відповідача: Книгницької М.В., Баралецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000602203 та № 0000612203 від 07.08.2012 року -

ВСТАНОВИВ:

11.12.2012 року Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (далі - Івано-Франківське ОДОСП) звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ (далі - ДПІ в м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між ним та ТзОВ «Хлібекспорт» і ТзОВ «Мораксель», оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив додаткові зобов'язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 6 254 097 грн. та 5 340 117 грн. відповідно. Зазначили, що укладені договори спрямовані на реальну поставку товару покупцю та отримання коштів за таку поставку, а акти документальних перевірок даних підприємств, згідно яких встановлено нікчемність укладених ними правочинів, не можуть бути використані податковим органом як вагомий доказ нікчемності укладених позивачем з даними підприємствами правочинів. Висновки податкового органу є суб'єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами, поданими при проведенні перевірки. Просили позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили, суду пояснили, що за наслідками проведеної перевірки встановлено порушення позивачем 1) ч. 1 ст. 203, ст.215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями), п. 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи та складено документи на операції, що порушують публічний порядок і відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам; 2) п.п. 4.1.1 п. 4.1. ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.1 п. 5.3, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 року N 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР із змінами та доповненнями), п. 44.1, п. 44.6, ст. 44, п.п. 138.8.1, п. 138.8, п. 138.2, ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 6 172 837 грн., у тому числі: за 4 квартал 2010 року в сумі 325 036 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 2 093 750 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 2 012 174 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 448 073 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 1 293 804 грн.; та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності рядка 07 Податкової декларації за 2011 рік в сумі 1 256 045 грн.; 3) п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України з урахуванням вимог ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 3.1, п. 4.1 Наказу ДПА України від 25.01.2011 року № 41, - в результаті чого завищено задекларований податковий кредит з податку на додану вартість у загальній сумі 4 586 082 грн.

Вказані висновки зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено непідтвердженість здійснення господарських операцій у поданій податковій звітності стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності. Відсутність їх за місцем знаходження на момент перевірки. А таким чином прийняття висновку щодо нікчемності укладених договорів. Просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд приходить до висновку що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості засновано відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1996 року № 701 «Про вдосконалення управління підприємствами спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» та діє на підставі статуту, зареєстрованого 10.10.1996 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, включено до ЄДРПОУ 10.10.1996 року, взято на податковий облік 29.03.2011 року, є платником податку на прибуток, податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за № 12867745 від 05.04.2001 року (т. 1 а.с. 13-14).

В період з 06.07.2012 року по 12.07.2012 року відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаєморозрахунках із ТзОВ «Хлібекспорт» та ТзОВ «Мораксель» за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року.

Перевірка проведена на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 глави 8 Податкового кодексу України відповідно до наказу № 1079 від 04.07.2012 року (т. 2 а.с. 77).

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 19.07.2012 року складено акт за № 5640/22-3/00375409 (т. 1 а.с. 13-55).

На підставі вказаного акту перевірки, відповідач 07.08.2012 року податковими повідомленнями-рішеннями за № 0000602203 та № 0000612203 визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 6 172 837 грн. за основним платежем та 81 260 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і по податку на додану вартість в розмірі 4 586 082 грн. та 754 035 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а.с. 11-12).

За наслідками оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку до ДПС в Івано-Франківській області та ДПС України скарги залишено без задоволення, а податкові повідомлення - без змін (т. 1 а.с. 56-67).

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення 1) ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями), п. 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи та складено документи на операції, що порушують публічний порядок і відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам; 2) п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.1 п. 5.3, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 року N 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР із змінами та доповненнями), п. 44.1, п. 44.6, ст. 44, п.п. 138.8.1, п. 138.8, п. 138.2, ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 6 172 837 грн., у тому числі: за 4 квартал 2010 року в сумі 325 036 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 2 093 750 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 2 012 174 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 448 073 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 1 293 804 грн.; та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності рядка 07 Податкової декларації за 2011 рік в сумі 1 256 045 грн.; 3) п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України з урахуванням вимог ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 3.1, п. 4.1 Наказу ДПА України від 25.01.2011 року № 41, - в результаті чого завищено задекларований податковий кредит з податку на додану вартість у загальній сумі 4 586 082 грн..

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7. Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

25.06.2010 року між Івано-Франківським ОДОСП та ТзОВ «Хлібекспорт» укладено та належним чином оформлено договір поставки товару № Н-25-08 КК (т. 1 а.с. 68).

Відповідно до даного договору ТзОВ «Хлібекспорт» поставлено, а Івано-Франківським ОДОСП прийнято та оплачено товар (макуха з насіння кукурудзи фуражної, пшениці, соняшника, ячменю, ін. сільгосппродукція).

Відповідно до п. 1.2. договору поставки: найменування, кількість, якість, а також порядок, строки і умови поставки товару, які є предметом договору, визначаються в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а також у видаткових накладних та інших супровідних документах (т. 1 а.с. 146-152).

Поставка товару здійснювалася на умовах EXW: склад ТзОВ «Гермес-Arpo» (Кіровоградська обл., м. Новоукраїнка), склад ЗАТ «Дельта-Сервіс» (м. Херсон), склад ДП «Векта-Вин» ТзОВ «Вектор Ойл Трейд» (Вінницька обл., Шаргородський р-н., с. Пеньковка).

Поставлений товар в день його одержання та в місці поставки об'єднання передавало на підставі договору комісії № К8/25 від 25.06.2010 року та актів прийому передачі ТзОВ «Гермес-Агро» (т. 1 а.с. 183, 187, 250, 252, 194-219, т. 2 а.с. 8-21).

В подальшому виконуючи умови договору комісії ТзОВ «Гермес-Arpo» уклало зовнішньоекономічні контракти за дорученням об'єднання та здійснило відвантаження товарів на експорт. За результатами виконання доручення були видані об'єднанню звіти комісіонера (т. 1 а.с. 220-233).

Також в матеріалах справи наявні митні декларації, виписано видаткові та податкові накладні (т. 1 а.с. 153-182, 234-249, т. 2 а.с. 23-30).

Окрім цього, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 року Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Одеси зобов'язано виключити з автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України відомості щодо нікчемності правочинів між ТзОВ «Хліб експорт» та, в тому числі і Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (т.1 а.с.100).

18.03.2011 року між Івано-Франківським ОДОСП та ТзОВ «Мораксель» укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 1803 МІ, договір про заміну сторони в зобов'язанні від 08.07.2011 року, договір про заміну сторони в зобов'язанні від 15.07.2011 року (т. 1 а.с. 69-72).

Відповідно до вказаних договорів ТзОВ «Мораксель» поставило товар, а Івано-Франківське ОДОСП оплатило його. Підтвердженням здійснення операцій з придбання товару в ТзОВ «Мораксель» є наявність первинних документів, а саме: акти прийому-передачі товару, видаткові накладні, податкові накладні, а також інші первинні документи про подальший продаж Івано-Франківським ОДОСП товару (т. 2 а.с. 33-68).

Відповідно до п. 1.2. договору кількість, асортимент, ціна товару, строк передачі, місце постачання товару визначені додатками до даного договору, які є його невід'ємними частинами (т. 2 а.с. 31-32).

Поставка товару здійснювалася на умовах ЕХW: Херсонський морський торгівельний порт, Одеський морський торгівельний порт.

Поставлений товар в день його одержання та в місці поставки об'єднання передавало на підставі договору комісії № 28/12 ИФА від 18.12.2010 року та актів прийому-передачі ТзОВ «Агроінвест СК» (код ЄДРПОУ 37281927). В подальшому виконуючи умови договору комісії ТзОВ «Агроінвест СК» уклало зовнішньоекономічні контракти за дорученням об'єднання та здійснило відвантаження товарів на експорт. За результатами виконання доручення ним були надані звіти комісіонера.

Судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів у ТзОВ «Хлібекспорт» та ТзОВ «Мораксель» є в наявності у позивача, та звертає увагу на те, що актом планової перевірки позивача засвідчено, що всі первинні документи при проведенні перевірки були наявними та представлені до перевірки (т.1 а.с.26,29). При цьому представником відповідача в судовому засіданні даний факт не заперечувався.

Щодо твердження відповідача про відсутність контрагентів позивача за місцезнаходженням, внесеній до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та невиконання обов'язку по сплаті податку на додану вартість за здійсненими господарськими операціями з позивачем, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до частини 2 статті 17 вказаного Закону відомості про місцезнаходження юридичної особи підлягають до внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Згідно підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Суд, перевіряючи реальність проведених операцій згідно укладених позивачем угод, встановив, що позивачем товар отримано, на суму отриманого позивачем товару виписано всі податкові та видаткові накладні, а покупцем здійснено розрахунок за отриманий товар.

На час укладення та виконання угод контрагенти позивача були суб'єктами господарювання, платниками податку на додану вартість.

Таким чином судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Хлібекспорт» та ТзОВ «Мораксель», спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарських операцій та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій щодо придбання позивачем товару, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (укладених угод, специфікацій до угод, податкових та видаткових накладних), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат та віднесено до складу податкового кредиту за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року оскаржувані суми податку сплаченого ТзОВ «Хлібекспорт» та ТзОВ «Мораксель».

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем з ТзОВ «Хлібекспорт» та ТзОВ «Мораксель» та відсутність господарських операцій суд вважає останні невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів понесеної кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду доказів щодо визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо відсутності господарських операцій та нікчемності угод укладених між позивачем та ТзОВ «Хлібекспорт» та ТзОВ «Мораксель» та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкове повідомлення-рішення за № 0000602203 та № 0000612203 від 07.08.2012 року про визначення позивачу сум додаткових грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, а позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0000602203 від 07.08.2012 року.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську № 0000612203 від 07.08.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 15.02.2013 року.

Суддя (підпис) Мигалюк Ю.В.