Постанова № 29345175, 30.01.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2013 р. (18:43) Справа №801/300/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Калініченко Г.Б., за участю секретаря Колосовій Ю.В.,розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак"

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Центр медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0001632201 від 19.12.2012.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення -рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою від 08.01.2013р. суд відкрив провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі виходячи з наступного.

З 28.11.2012р. по 29.11.2012р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП «Базис Торг» (ЄДРПОУ 36165986), КП «Альянс» (ЄДРПОУ 32468812) за період з 01.01.2009 по 31.03.2012р., за результатами якої складений Акт перевірки № 1925/22-01/08260762 від 29.11.2012р.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1ст. 3, пп.7.4.5 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97 та п. 185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 5064, 67 грн., у тому числі по періодах: за червень 2009 року у сумі 2566,67 грн., за червень 2011 року у сумі 1368,00 грн., за липень 2011 року у сумі 1130,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення -рішення № 0001632201 від 19.12.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2498,00 грн. за основним платежем, та нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 624,50 грн.

В висновках акту також вказано, що не підтверджена реальність проведених господарських операцій Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" з контрагентами-постачальниками: з ПП «Базис Торг» (ЄДРПОУ 36165986), КП «Альянс» (ЄДРПОУ 32468812).

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Феодосійської ОДПІ в АР Крим податкового повідомлення-рішення №0001632201 від 19.12.2012 року, суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними та розсудливими.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач є підприємством, вид діяльності якого полягає у сфери оборони, діяльності лікарняних закладів, діяльності санаторно-курортних закладів, медичної практики, інші види рекреаційної діяльності.

Судом встановлено, що Центр медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" в період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року здійснювало фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентам КП «Альянс» та ПП «Базис-Торг».

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та КП «Альянс» було укладено Договір № 939 від 29.05.2009.

Предметом договору є: Заказчик поручає, а Виконавець приймає на себе розробку проекту «Предельно допустимий сброс веществ (ПДС), поступающих в водный обьект с возвратными водами предприятия». Сума договору складаэ 15400,00 грн. Форма оплати безготівкова.

Термін дії цього договору з 29.05.2009 р. до 31.12.2009 р.

У виконання цього договору була видана податкова накладна № 989 від 05.05.2009р. на загальну суму 15400,00 грн., у т.ч. ПДВ 2566,67 грн., акт приймання виконаний робіт на суму 15400,00 грн., у т.ч. вартість послуги -12833,33 грн., ПДВ -2566,67 грн. Оплата здійснена через Управління Держказначейства від 09.06.2009 на суму 15400,00 грн.

Також судом встановлено, що між позивачем та ПП «Базис торг» було укладено Договір № 144 від 21.06.2011.

Предметом договору є: Виконавець зобов'язується надати послуги по монтажу, пусконаладке та поточному ремонту медичного, хірургічного та ортопедичного обладнання заказника.

Сума договору складає 15000,00 грн. Термін дії договору з дати підписання сторонами та дії до 31.12.2011р.

У виконання цього договору були видані наступні документи: податкова накладна № 49 від 22.06.2011р. на загальну суму 8208,00 грн., у т.ч. ПДВ 1368,00 грн.,

-податкова накладна №38 від 19.07.2011 р. на загальну суму 6780,00 грн., у т.ч. ПДВ 1130,00 грн.,

-акт виконаних робіт №60 на суму 3840,00 грн.,

-акт виконаних робіт №61 на суму 1368,00 грн.,

-акт виконаних робіт №62 на суму 1014,00 грн.,

-акт виконаних робіт №63 на суму 1986,00 грн.,

-акт виконаних робіт № 79 на суму 4645,00 грн.,

-акт виконаних робіт № 80 на суму 2124,00 грн.,

Оплата здійснювалась через Управління Держказначейства від 22.06.2011р., від 19.07.2012 р.

Видані за відповідний податковий період на адресу позивача вище названі податкові накладні повністю відповідають вимогам 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Судом також встановлено, що ПП «Базис Торг» (ЄДРПОУ 36165986), КП «Альянс» (ЄДРПОУ 32468812) під час видачі зазначених податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ПП «Базис Торг», КП «Альянс» були юридичною особою, були зареєстровані як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги викладені в акті перевірки матеріали досудового слідства, зокрема щодо порушеної кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме: КП «Альянс» та ПП «Базис Торг», оскільки по-перше, використання даних матеріалів в ході документальної позапланової невиїзної перевірки податковим органом не передбачено чинним законодавством, зокрема Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства розділу, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, зареєстрованим в Мінюсті 12 січня 2011 р. за N 34/18772, а по-друге, як встановлено судом та підтверджено відповідачем, матеріали кримінальної справи використані шляхом копіювання інформації, отриманої засобами електронної пошти, тоді як самі матеріали кримінальної справи в ході перевірки не використовувались, що свідчить про те, що висновки акту перевірки побудовані на суб'єктивних припущеннях перевіряючи, які не мають підтверджених доказів. Крім того, суд вважає бездоказовим посилання на матеріали досудового слідства по кримінальній справі ще й тому, що процесуального рішення за цією кримінальною справою судом не прийнято, а відтак докази, зібрані в ході досудового слідства по такій кримінальній справі судом не оцінені і не можуть бути покладені в основу висновків акту податкової перевірки контрагента суб'єкта господарювання, відносно якого порушена кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що висновки Феодосійської ОДПІ в АР Крим про непідтвердженність реальності проведених господарських операцій, а саме, що товар від контрагентів не отримувався та не використовувався у господарській діяльності позивача є неспроможними, оскільки є надуманими, та зробленими без урахування зазначених документів.

Ст.67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як убачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", «Про оподаткування прибутку підприємств", «Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи.

В червні 2009 року - час проведення перевірки позивача, прийняття податкового повідомлення-рішення платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України "Про податок на додану вартість".

У п.1.4. ст.1 цього Закону було встановлено , що поставка товарів - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст.3 Закону об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку був визначений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п .7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків ( п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

Згідно з п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надавалось виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.п. 7.2.6. ст.7 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видавалась платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та була підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалася дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п.п. 7.4.5. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було вказано , що не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягала частина такого від'ємного значення, яка дорівнювала сумі податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включався до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

Таким чином, отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. І згідно з положеннями п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права в підприємства на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

З аналізу вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що право на податковий кредит виникає у платника податку лише після отримання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ , яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Суд також зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" та інші не ставлять право платника податку на податковий кредит залежно від встановлення факту формування та сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Оскільки позивач отримав від контрагента всі первинні документи по поставці товару, і дані документи оформлені належним чином, то у нього як у платника податків виникло право на податковий кредит, оскільки воно підтверджується відповідними податковими накладними, і ним виконані вимоги п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо його формування.

Крім того, контрагенти позивача є зареєстрованими суб'єктами господарювання, не перебувають у стадії банкрутства, і мали чинним статусом платника податку на додану вартість, то слід вважати, що спірні суми ПДВ віднесені позивачем до податкового кредиту відповідно до приписів п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі податкових накладних, які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, позивачем обґрунтовано була віднесена на податковий кредит сума податку на додану вартість у розмірі 2566,67 гривень у червні 2009 року, і відповідно саме ця сума була включена в декларацію з податку на додану вартість.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, судом встановлено, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Оскільки Податковим кодексом України передбачена єдина підстава для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податків - покупця належним чином оформленої податкової накладної, то сума податкового кредиту з ПДВ в розмірі 1368,00 грн. у податковій звітності за червень 2011 року, 1130,00 грн. у податковій звітності за липень 2011 року за податковими накладними, виданими контрагентами позивача, позивачем сформована вірно.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про неправомірність визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість суд вважає безпідставним застосування відносно позивача штрафних санкцій цього виду податку.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог до Феодосійської ОДПІ в АР Крим про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0001632201 від 19.12.2012 року та задоволення адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладеного та на підставі ч.2 ст. 11 КАС України для повного захисту порушених прав та інтересів позивача та їх повного відновлення, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001632201 від 19.12.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 107,30грн.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 30.01.2013р.

У повному обсязі постанову складено та підписано 04.02.2013р.

Керуючись ст. ст. 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001632201 від 19.12.2012 року.

3. Стягнути на користь Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-Морських Сил Збройних Сил України "Судак" (ЄДРПОУ 08260762) 107, 30 грн. судового збору з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Калініченко Г.Б.