Постанова № 29344245, 07.02.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.13 Справа № 5008/617/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Малех І. Б.

суддів Желіка М. Б.

Кузя В. Л.

при секретарі судового засідання М. Кришталь

за участю представників:

від прокуратури - Куцик В.Б.,

від позивача - не з'явився,

від відповідача1 - Реплюк Н.М.,

від відповідача2 - не з'явився,

від відповідача3 - не з'явився,

від третіх осіб - не з'явилися

Розглянувши апеляційну скаргу Ужгородського міжрайонного прокурора від 16.10.2012 року № 74-177-12

на рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 року

у справі № 5008/617/2012

за позовом Ужгородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Тийглашської сільської ради, с. Тийглаш Ужгородського району, 89432

до відповідача1 Селянського (фермерського) господарства „Ведмідь", м. Ужгород

до відповідача2 Комунального підприємства „Ужгородське районне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство „Агроліс", м. Ужгород

до відповідача3 Ужгородської районної державної адміністрації, м. Ужгород

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1 - Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області, м. Ужгород, 88000

2 - Управління Держкомзему в Ужгородському районі, м. Ужгород, 88000

про визнання недійсним договору, скасування розпоряджень голови Ужгородської районної державної адміністрації та повернення земель лісового фонду в землі запасу Тийглашської сільської ради

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 року справі № 5008/617/2012 у позові Ужгородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Тийглашської сільської ради до Селянського (фермерського) господарства „Ведмідь", Комунального підприємства „Ужгородське районне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство „Агроліс", Ужгородської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору, скасування розпоряджень голови Ужгородської районної державної адміністрації та повернення земель лісового фонду в землі запасу Тийглашської сільської ради відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням Ужгородський міжрайонний прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти постанову, якою дане рішення скасувати, постановити нове рішення, яким позов задоволити повністю. Свою позицію позивач мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для її вирішення. В даному випадку позивач вказує на те, що відповідно до положень ст. ст. 17, 122 Земельного кодексу України (в редакції, діючій на момент прийняття зазначених вище розпоряджень) голова Ужгородської райдержадміністрації не вправі був передавати в тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду, а також вказує, що комунальне підприємство Ужгородське районне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Агроліс» не мало права передавати у користування земельну ділянку площею 58 га у кварталі 27 на території урочища «Цеглівський ліс» селянському (фермерському) господарству «Ведмідь».

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, відповідач 1 селянське (фермерське) господарство „Ведмідь", просить залишити рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 року справі № 5008/617/2012 без змін, апеляційну скаргу без задоволення. При цьому апелянт вказує, що оскільки лісові ресурси розташовані на земельній ділянці, яка знаходилась за межами населених пунктів с. Сюрте та с. Тийглаш Ужгородського району і є власністю держави, то розпорядником такої земельної ділянки, в тому числі і лісових ресурсів, є місцевий орган виконавчої влади, зокрема Ужгородська районна державна адміністрація. Окрім того, відповідачем 1 було наголошено про необхідність застосування строків позовної давності, оскільки на їхню думку такі були порушені.

На адресу суду також надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідача 3 Ужгородської районної державної адміністрації, в якому він заперечує обставини які вказує апелянт, просить відмовити в задоволенні скарги Ужгородської міжрайонної прокуратури, залишити рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 року справі № 5008/617/2012 без змін. Також при цьому вказував на необхідність застосування строків позовної давності, оскільки на його думку такі були порушені.

Крім того, на адресу суду були скеровані пояснення по справі від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Управління Держкомзему в Ужгородському районі. У своїх поясненнях Управління Держкомзему в Ужгородському районі вказує, що рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 року справі № 5008/617/2012 вважає таким, що не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а саме вказує, що чинним законодавством не передбачено будь-які інші право встановлювальні документи на земельні ділянки, окрім тих, які визначені в ст. 126 Земельного кодексу України - до складу яких, договір про передачу лісових ресурсів не належить. Просили розглянути справу за апеляційною скаргою Ужгородського міжрайонного прокурора без участі їхнього представника.

Також від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області на адресу суду надійшло пояснення по справі, в якому вони вказують, що повністю підтримують позов Ужгородської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі Тийглашської сільської ради, просили розглядати справу без їхньої участі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, навів доводи, аналогічні викладеним в ній, просив її задоволити, крім того вказав, що у позовній заяві міститься описка, а саме невірно вказаний квартал на якому знаходиться спірна ділянка, замість кв. 28 повинен бути кв. 27, також прокурор зазначив , що строки позовної давності пропущені не були, оскільки вони оскаржували рішення Ужгородської райдержадміністрації від 19.07.2002 року за № 248 «Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями», проте Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16.10.2003 року заяву в.о. прокурора Закарпатської області про визнання незаконним розпорядження голови Ужгородської райдержадміністрації від 19.07.2002 року за № 248 «Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями» залишено без розгляду, а

основою для даного позову, стала перевірка яка була проведена 10 квітня 2012 року, в свою чергу представник відповідача 1 заперечував доводи апеляційної скарги, при цьому наводив доводи аналогічні викладеним у відзиві, просив рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 року справі № 5008/617/2012 без змін, апеляційну скаргу без задоволення, окрім того вказала, що розпорядженням голови Ужгородської РДА від 22.01.2004р. №27 „Про передачу окремих ділянок лісового фонду" яким за СФГ „Ведмідь" закріплено окремі лісові ділянки із земель запасу Тийглашської сільської ради площею 65,9 га фактично не виконувалось, оскільки жодних угод (договорі) на його підставі не укладалось.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційних скаргах, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати, а апеляційну скаргу Ужгородського міжрайонного прокурора задоволити повністю з наступних підстав.

Ужгородською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що пунктом 4 розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 19.07.2002 №248 „Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями" за селянсько -фермерським господарством „Ведмідь" закріплено лісові ділянки, а саме лісовий масив в с. Сюрте (урочище „Цеглівський ліс") квартал 27, площею 58 га (а.с.32).

На підставі зазначеного розпорядження 30.09.2002р. між Ужгородським районним спеціалізованим лісогосподарським підприємством „Агроліс" та селянським (фермерським) господарством „Ведмідь" було укладено угоду (договір) №1 (а.с.31), згідно з умовами якої Ужгородське РСЛП „Агроліс" передає у зберігання СФГ „Ведмідь" лісові ресурси кв.27 площею 58 га (в урочищі „Цеглівський ліс" на території Тийглашської сільської ради), а СФГ бере на себе зобов'язання по забезпеченню утримання лісової охорони, збереженню лісових ресурсів та їх охороні, захисту лісу від пожеж та самовільних рубок, утриманню лісів у належному санітарному стані та відновленню лісових ресурсів. Термін дії договору відповідно до п. 7 складає 25 років.

Розпорядженням голови Ужгородської РДА від 22.01.2004р. №27 „Про передачу окремих ділянок лісового фонду" за СФГ „Ведмідь" закріплено окремі лісові ділянки із земель запасу Тийглашської сільської ради площею 65,9 га та рекомендовано сільській раді заключити договір оренди з СФГ „Ведмідь", а останньому -укласти договір з Ужгородським державним лісогосподарським підприємством про надання послуг пов'язаних з веденням лісового господарства (а.с.33). Проте на виконання даного розпорядження жодного договору укладено не було.

В листі від 09.04.2012 року Управління Держкомзему в Ужгородському районі (а.с.23) на адресу Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області повідомило, що відповідно до даних річного звіту, який подається місцевими радами, станом на 01.01.2012 р. на території Тийглашської сільської ради, за межами населеного пункту за СФГ «Ведмідь» рахується у власності земельна ділянка площею 0.40 га земель комерційного використання. Одночасно було проінформовано, що згідно статистичної звітності площа лісів та інших лісо вкритих земель, які перебувають в землях запасу Сюртівської та Тайглашської сільської ради станом на 01.01.2012 становила 66.0 га, з яких 58.0 га ліси та 8.0 га під чагарниками.

Відповідно до ст. З Лісового кодексу України, ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають Державному обліку та охороні.

Згідно ст. 6 Лісового кодексу України, усі ліси в Україні є власністю Держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

А згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Саме районні ради народних депутатів відповідно до ч. 4 ст. 14 Лісового кодексу України надають земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів у тимчасове користування для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

Відповідно до положень ст. ст. 17, 122 Земельного кодексу України (в редакції, діючій на момент прийняття зазначених вище розпоряджень) голова Ужгородської райдержадміністрації не вправі був передавати в тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду.

Судом першої інстанції при розгляді зазначеної вище справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також не взято до уваги те, що вищевказаний договір та зазначені розпорядження голови Ужгородської РДА прийняті з порушенням вимог статей Земельного, Лісового, Цивільного кодексів України.

Статтею 57 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки лісового фонду можуть передаватися у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Згідно ст.ст. 4,5 Лісового кодексу України, до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 9 Лісового кодексу України (редакції 1994 року) передбачено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором. Форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, ст. 9 Лісового Кодексу України в редакції від 20.12.2001р. також передбачає, що у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

А згідно зі ст. 92 ЗК в редакції від 01.01.2002 р. право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Таким чином, право постійного користування не передбачає розпорядження земельними ділянками та передання права на земельні ділянки третім особам (що також підтверджено рішенням КСУ №5-рп/2005 від 22.09.2005 р.). Отже, з цього слідує, що комунальне підприємство Ужгородське районне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Агроліс» не мало права передавати у користування земельну ділянку площею 58 га у кварталі 27 на території урочища «Цеглівський ліс» селянському (фермерському) господарству «Ведмідь».

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу в редакції від 01.01.2002 р. та ст. 18 Лісового Кодексу в редакції від 20.12.2001 р. земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Таким чином, Лісовим та Земельним кодексами України чітко встановлюються порядок та способи лісокористування, в тому числі і використання лісових ресурсів. І в переліку такого лісокористування, передбаченого законодавством, відсутній термін «тимчасове закріплення на зберігання лісових масивів», який було використано при укладанні Угоди№1. Отже, дана угода прямо суперечить вищевказаним нормам Земельного і Лісового кодексів, окрім того відповідно до розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 19.07.2002 №248 „Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями" було вирішено закріпити окремі лісові ділянки за сільськогосподарськими формуваннями зокрема за селянсько -фермерським господарством „Ведмідь" закріплено лісовий масив в с. Сюрте (урочище „Цеглівський ліс") квартал 27, площею 58 га (а.с.32). Проте, спірна угода № 1 між Ужгородським районним спеціалізованим лісогосподарським підприємством „Агроліс" та селянським (фермерським) господарством „Ведмідь" (а.с.31), згідно з умовами якої Ужгородське РСЛП „Агроліс" передає у зберігання СФГ „Ведмідь" лісові ресурси кв.27 площею 58 га (в урочищі „Цеглівський ліс" на території Тийглашської сільської ради).

Крім того, селянське фермерське господарство «Ведмідь» не є лісогосподарським підприємством та не має в своїй структурі лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Разом з цим, право постійного користування земельними ділянками лісового фонду, згідно ст.9 Лісового Кодексу України, ст. 126 Земельного кодексу України посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою виникає у користувача лише після отримання документу, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право користування, та держаної реєстрації забороняється. Таким чином, посадові особи комунального підприємства «Ужгородське районне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Агроліс» не мали права передавати у користування земельну ділянку площею 58 га у кварталі 27 на території урочища «Цеглівський ліс», оскільки вони навіть не оформили право постійного користування земельною ділянкою, при цьому навіть оформлення такого права не надає право постійному користувачу розпоряджатись земельними ділянками, а тільки надає йому право володіти та користуватись такими земельними ділянками.

Щодо строків позовної давності, то колегія суддів не погоджується з твердженням відповідачів про пропуск таких з наступних причин. Так рішенням Ужгородського районного місцевого суду було відмовлено в задоволенні скарги прокурора Закарпатської області на рішення Ужгородської райдержадміністрації від 19.07.2002 року за № 248 «Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями». Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16.10.2003 року дане рішення було скасовано, заяву в.о. прокурора Закарпатської області про визнання незаконним розпорядження голови Ужгородської райдержадміністрації від 19.07.2002 року за № 248 «Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями» залишено без розгляду. Однак, після проведення перевірки, яка відбулась 10 квітня 2012 року, на підставі якої був складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, в якому було зазначено, що розпорядження Ужгородської райдержадміністрації від 19.07.2002 року за № 248 про тимчасове закріплення на зберігання лісового масиву, загальною площею 58.0 га за СФГ «Ведмідь» прийняте, всупереч ст. 57 Земельного кодексу в редакції від 01.01.2002 р., відповідно до якої, земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Таким чином, суд бере до уваги, що позивач звертався з позовними вимогами про оскарження спірного розпорядження від 19.07.2002 року № 248 в 2003 році, про що наявні в матеріалах справи процесуальні документи судів, а підставою звернення з даними позовними вимогами, слугував акт перевірки Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області від 10 квітня 2012 року. Відтак враховуючи вищенаведене, строки позовної давності зі сторони позивача пропущені не були.

Крім того суд бере до уваги те, що в позовних вимогах була зроблена описка, тобто невірно вказано місцезнаходження спірної ділянки в с. Сюрте (урочище «Цеглівський ліс»), зокрема замість кварталу 27 вказано 28, про що вказав прокурор в судовому засіданні та наявно в матеріалах справи.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 року справі № 5008/617/2012.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ужгородського міжрайонного прокурора - задоволити.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 10.10.2012 року справі № 5008/617/2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення яким:

· Визнати недійсною угоду №1 від 30.09.2002 року, укладену між Ужгородським районним спеціалізованим лісогосподарським підприємством «Агроліс» та селянським фермерським господарством «Ведмідь».

· Визнати незаконним та скасувати пункт 4 розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 19.07.2002 року №248 «Про закріплення окремих ділянок лісового фонду за сільськогосподарськими формуваннями», яким за селянсько-фермерським господарством «Ведмідь» закріплено лісові ділянки, а саме лісовий масив в с. Сюрте (урочище Цеглівський ліс») квартал 27, площею 58 га.

· Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Ужгородської районної державної адміністрації від 22.01.2004 року №27«Про передачу окремих ділянок лісового фонду», в частині закріплення окремих лісових ділянок із земель запасу Тийглашської сільської ради - за селянським (фермерським) господарством «Ведмідь» - площею 65,9 га.

· Повернути в землі запасу Тийглашської сільської ради Ужгородського району (урочище, Цеглівський ліс») квартал 27 лісові ділянки площею 65,9 га.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 12.02.2013 р.

Головуючий суддя Малех І. Б.

Суддя Желік М. Б.

Суддя Кузь В. Л.