Ухвала суду № 29343431, 29.01.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Сало А.Б.

Суддя-доповідач:Бондарчук І.Ф.

УХВАЛА

іменем України

"29" січня 2013 р. Справа № 2а/1770/3101/2012

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Бондарчука І.Ф.

суддів: Охрімчук І.Г.

Хаюка С.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "12" вересня 2012 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНРО" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м.Рівному), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003222342, яким йому збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 69642,5 грн., у т.ч. штрафна санкція 13928,5 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Акт перевірки не відповідає вимогам «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого 22.12.10 року Наказом Державної податкової адміністрації України 984 (надалі Порядок). Зокрема, в зазначеному Акті відсутня описова частина. Всупереч вимог п.6 Порядку - відсутні будь-які посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують факти виявлених при перевірці порушень, а саме п.198.3 та п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України. Крім того, позивач зазначив, що господарські операції з ФОП ОСОБА_4 є товарними та такими, що фактично виконувались, в підтвердження чого відповідачу були надані відповідні первинні документи, на підставі яких було здійснено формування сум податкового кредиту та товаросупровідні документи на переміщення придбаних у контрагента товарно-матеріальних цінностей.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003222342 від 25.07.2012 року, яким збільшено ТОВ "МОНРО" грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 69 642, 50 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що сукупність наданих позивачем первинних, звітних документів та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій та їх реальність та не дає підстав для сумніву у реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 09.07.2012 року № 469, ДПІ у м. Рівному проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Монро» за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року, за результатом якої складено акт перевірки № 210/22-200/35899210 від 16.07.2012 року.

Згідно висновків, викладених у вказаному акті вбачається, що перевіряючими виявлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-V, у зв'язку із завищенням податкового кредиту по взаємовідносинах з постачальником СПД ОСОБА_4 всього в сумі 55 714 грн. в тому числі за квітень 2012 року - 55 714 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Рівному прийнято податкове повідомлення-рішення №0003222342 від 25.07.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 69 640,50 грн., в тому числі 55 714 грн. основного платежу і 13 928,5грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Так, в акті перевірки зазначено, що у період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року за результатом взаєморозрахунків позивача з СПД ОСОБА_4 - ТОВ «Монро» задекларовано 55 714 грн. податкового кредиту.

На думку податкового органу - позивач безпідставно зараховував у податковий кредит вартість товару, який було придбано у постачальника СПД ОСОБА_4, у зв'язку із тим, що вказані правочини, нібито укладені між СПД ОСОБА_4 та ТОВ «Монро» не спричинили реального настання юридичних наслідків.

В обґрунтування наведеного відповідач зазначив, що при проведенні позапланової невиїзної перевірки СПД ОСОБА_4 з питань правомірності формування податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за квітень 2012 року - ФОП ОСОБА_4 не було надано до перевірки жодних підтверджуючих документів щодо виникнення податкового кредиту з ПДВ по операціях з придбання товарів, робіт та послуг та первинних документів до них, податкові накладні на придбання, реєстри отриманих податкових накладних, прибуткові накладні, документи які засвідчують оплату товару, не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, а тому податковий орган прийшов до висновку, що операції по придбанню вищевказаних товарів мали нереальний товарний характер, товар не перевозився і не зберігався. Виходячи з наведеного податковим органом прийнято рішення про безпідставність формування податкового кредиту ФОП ОСОБА_4

Пунктом 14.1.181 статті 14 ПК України, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Статтею 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Враховуючи викладене, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Встановлено, що 04.01.2011 року між ТОВ «Монро» в особі Якимчук О.М. (покупець) та СПД ОСОБА_4 (постачальник) укладено договір на постачання товарів, найменування та кількість яких вказується в рахунках-фактури та видаткових накладних.

Загалом в квітні 2012 року ТОВ «Монро» придбало від СПД ОСОБА_4 товарів та послуг на суму 334286,65 грн. (у т.ч. ПДВ 55714,47 грн.), яку включило до податкового кредиту.

Згідно додатку №2 до договору від 04.01.2011 року - «Покупець оплачує відпущений у 2012 році Постачальником товар 30.06.2013 року», тому оплата за отриманий товар не здійснювалась.

Разом з тим, несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Реальність даних господарських операцій повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні первинними та іншими характерними для даного виду правочинів документами, зокрема: податкові накладні за квітень 2012 року; видаткові накладні за квітень 2012 року; наказ про призначення матеріально-відповідальної особи від 01.02.2012 року; сертифікати відповідності товарів; прибуткові накладні на отримані в накладних товари.

Таким чином, сукупність наданих позивачем первинних, звітних документів та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій та їх реальність та не дає підстав для сумніву у реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та його основним видам діяльності.

Відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Що ж стосується доводів відповідача та його представника, щодо нікчемності та безтоварності вказаних господарських операцій на підставі висновків про відсутність у контрагента позивача необхідних активів, трудових ресурсів, виробничих потужностей та що зазначені господарські операції спрямовані на порушення публічного порядку, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, податковим органом не враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував Законодавство, яке регулює ці правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду без змін.

За таких обставин, доводи, наведені в апеляційній скарзі , спростовуються матеріалами справи, а висновок суду першої інстанції є таким, що ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "12" вересня 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Ф.Бондарчук

судді: І.Г. Охрімчук С.М.Хаюк

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Товариство з обмеженою відповідальністю "МОНРО" вул.Руська,11,м.Рівне,33000

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби вул.Відінська , 8,м.Рівне,33023