Ухвала суду № 29332831, 28.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2013 р. м. Київ К/9991/72553/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Грибок Л.Т., Овдійчук О.О.

представника відповідача-1 Столярець І.В.

представника Генеральної прокуратури України Чубенка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби (правонаступника Державної податкової інспекції у м.Рівне)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2011

у справі № 2а-1770-2930-2011

за позовом Приватного акціонерного товариства «Агроресурс»

до 1. Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби,

2. Головного управління Державного казначейства України в Рівненській області,

3. Управління Державного казначейства у м.Рівне

про стягнення суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2011, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівне від 22.04.2011 № 0001422342 про визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 594723,75 грн., в тому числі 475779,00 грн. основного платежу та 118944,75 грн. штрафних санкцій, від 22.04.2011 № 0001432342 про визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 182230,00 грн., в тому числі 145784,00 грн. основного платежу та 36446,00 грн. штрафних санкцій, від 22.04.2011 № 0001442342 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 996487,00 грн., в тому числі за березень 2010 року у сумі 2153,00 грн., за квітень 2010 року у сумі 230315,00 грн., за травень 2010 року у сумі 16220,00 грн., за листопад 2010 року у сумі 151873,00 грн., за грудень 2010 року у сумі 595926,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетне відшкодування у сумі 996487,00 грн. за березень, квітень, травень, листопад, грудень 2010 року.

ДПІ у м.Рівне подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 № 283/97-ВР.

У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача-1 у справі - Державної податкової інспекції у м.Рівне на його правонаступника -Державну податкову інспекцію у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби, у зв'язку із реорганізацією.

Заступник прокурора Рівненської області в порядку статті 217 Кодексу адміністративного судочинства України подав заяву про приєднання до касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача та прокуратури, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування за березень, квітень, травень, листопад та грудень 2010 року, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 11.04.2011 № 410/23-100/24175498 за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, про порушення позивачем вимог:

п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрати в сумі 365111,00 грн. з придбаних у ТОВ «Торговий Дім «Фініст»послуг з просування на російському ринку опалювальної техніки торгової марки «Данко»та «Рівнетерм»за відсутності первинних бухгалтерських документів. Податковий орган виходить з того, що валові витрати сформовані на підставі самих лише актів виконаних робіт без надання інших первинних документів, які б підтверджували отримання таких послуг, містили опис послуг, форму їх надання та докази про їх використання у господарській діяльності, їх вплив на таку діяльність;

п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрати в сумі 977183,00 грн. з придбаних у ТОВ «Дніпропромбізнес»товарно-матеріальних цінностей (листів металу) за відсутності первинних бухгалтерських документів. Податковий орган виходить з того, що у підтвердження валових витрат позивачем надано лише видаткові накладні та банківські виписки. Товарно-транспортні накладні, які б підтверджували факт переміщення товару від продавця до покупця не надано;

п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрати в сумі 560823,00 грн. з придбаних у ТОВ «АВДекс»товарно-матеріальних цінностей (дроту зварювального, метизів) за відсутності первинних бухгалтерських документів. Податковий виходить з того, що у підтвердження валових витрат позивачем надано лише видаткові накладні та банківські виписки. Актів форми П-6 та П-7, які б підтверджували факт отримання товару, не надано. ТОВ «АВДекс»продані позивачеві товари придбав у ПП «Версант»та ТОВ «ЛТД Юнітрейд», які не мали необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

Вказаними вище обставинами податковий орган також обґрунтовує зафіксоване в акті перевірки порушення позивачем вимог п. 1.8, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість та неправомірному заявленні до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вказаними вище господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей. Крім того, в обґрунтування своєї позиції щодо неправомірного заявлення позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, посилається на відсутність висновків зустрічних перевірок щодо підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками товару у ланцюгу постачання.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню при вирішення даного спору.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного виконання господарських операцій з придбання у ТОВ «Торговий Дім «Фініст»послуг, а у ТОВ «Дніпропромбізнес»та ТОВ «АВДекс»- товарів, а також щодо придбання таких послуг і товарів з метою використання у власній господарській діяльності, з огляду на усі доводи, на які посилалася податкова інспекція в обгрунутвання своєї позиції щодо їх безтоварного характеру, в результаті чого встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а послуги і товари придбані позивачем з метою використання у власній господарській діяльності.

Зокрема судами встановлено, що торгівля опалювальною технікою та супутніми товарами, власне виробництво опалювальних котлів є одними з основних видів діяльності позивача.

Позивач є виробником опалювальної техніки - опалювальних котлів та конвекторів торгової марки «Данко»та «Рівнетерм».

За договором від 20.02.2009 № 17-Р (доповнення від 24.08.2009, 30.12.2009 та 16.08.2010) ТОВ «Торговий Дім «Фініст»взяло зобов'язання перед позивачем надати послуги з просування на російському ринку опалювальної техніки торгової марки «Данко»та «Рівнетерм», зокрема такі послуги як: вивчення попиту на товар, що поставляється замовником, проведення аналізу структури і динаміки продажу товару вказаних торгових марок на російському ринку опалювальної техніки, проведення акцій з просування товару через виготовлення і розповсюдження рекламних матеріалів.

При безпосередньому дослідженні судами попередніх інстанцій доказів -первинних бухгалтерських документів, складених за результатами оспорюваних податковим органом господарських операцій, судами не було встановлено, що такі первинні документи не відповідають дійсності.

Зокрема судами встановлено, що акти виконаних послуг з просування на російському ринку опалювальної техніки торгової марки «Данко»та «Рівнетерм», які податковий орган не бере до уваги як докази підтвердження господарських операцій, мають всі необхідні обов'язкові реквізити та повністю розкривають зміст і обсяг господарських операцій з надання таких послуг як виготовлення та розповсюдження рекламних друкованих матеріалів (буклетів, листівок, брошур у визначеній в актах кількості), виготовлення та розповсюдження об'єктів зовнішньої реклами (банерів), розміщення реклами в засобах масової інформації (статті в регіональних виданнях).

Також судами було встановлено, що укладення договору з ТОВ «Торговий Дім «Фініст»про надання послуг із просування на російському ринку опалювальної техніки торгової марки «Данко»та «Рівнетерм»було обумовлено отриманням економічної вигоди.

Щодо господарських операцій з придбання у ТОВ «Дніпропромбізнес»листів металу за договором від 01.11.2010 № 69-П10 та у ТОВ «АВДекс»дроту зварювального та метизів за договором від 21.12.2009 № 59-П9, судами попередніх інстанцій при безпосередньому дослідженні доказів -видаткових та податкових накладних, які є первинними бухгалтерськими документами, складеними за результатами оспорюваних податковим органом господарських операцій, не було встановлено, що такі первинні документи не відповідають дійсності.

З огляду на доводи податкового органу щодо необхідності підтвердження оспорюваних ним господарських операцій з поставки листів металу виключно товарно-транспортними накладними судами досліджено умови поставки товару.

Зокрема встановлено, що відповідно до п. 4.1 договору поставка здійснюється автомобільним транспортом на умовах EXW -склад покупця м.Рівне згідно із Інкотермс-2000. Вартість доставки входить у ціну товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до п. 4.4. договору продавець передає покупцю разом із товаром такі товарно-супровідні документи як рахунок-фактуру, накладну, сертифікат якості виробника на партію товару та податкову накладу.

Зважаючи на викладене, а також на наявність основних первинних бухгалтерських документів, якими підтверджено факт приймання товарно-матеріальних цінностей, розрахунки за товари, виходячи із визначених у договорів умов поставки товару, факту оприбуткування товару на баланс позивача, суди правильно вказали на те, що відсутність у позивача, на якого умовами договору поставки товару не було покладено обов'язку з перевезення та доставки товару, товарно-транспортних накладних у даному випадку не свідчить про нереальність господарських операцій, оскільки такі накладні є основними первинними документами у бухгалтерському обліку підприємств, які є перевізниками, що надають послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом на підставі цивільно-правових угод, і не є основними документами, що підтверджують витрати покупця на придбання товару.

З огляду на доводи податкового органу щодо необхідності підтвердження реальності оспорюваних ним господарських операцій з поставки дротів зварювальних та метизів актами приймання продукції за кількістю та якістю, суди правильно виходили з того, що при наявності інших основних первинних документів, якими підтверджено факт приймання товарно-матеріальних цінностей, відсутність актів П-6 та П-7, передбачених Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965 № П-6 та від 25.04.1966 № П-7, у даному випадку не свідчить про нереальність господарських операцій, оскільки такі акти є первинними документами, що підтверджують документальну відповідність отриманої продукції якості і кількості, що обумовлені договором, тому не можуть розглядатися як основний документ, що підтверджує валові витрати за операціями з поставки товару.

Позиція податкового органу, яка полягає у тому, що у позивача відсутнє право на відшкодування з бюджету податку на додану вартість внаслідок відсутності результатів зустрічних перевірок у ланцюгу постачання товару, є такою, що не ґрунтується на нормах Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання ним вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Враховуючи належне дослідження судами попередніх інстанцій факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання послуг і товарів з метою використання їх у господарській діяльності, дотримання позивачем при формуванні валових вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а при формуванні податкового кредиту, при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4., п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», висновки судів про протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень є правильними.

З огляду на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.07.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2011 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло