Ухвала суду № 29328761, 29.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 р.Справа № 2а-8954/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Педан І.П.

представника відповідача Байбак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2012р. по справі № 2а-8954/12/2070

за позовом Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів"

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство "Новопокровський комбінат хлібопродуктів", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.03.2012 року № 0000592311 та № 0000602311.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 року адміністративний позов Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" - задоволено.

Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Чугуївської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 07.03.2012р. року №0000592311 та від 07.03.2012р. №0000602311.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" (63523, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Новопокровка, вул. ім. В. Вєсіча, 1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2.146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 138.1 ст. 138, п. 139.1 ст. 139, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, ДП «Новопокровський КХП», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 00953042, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у Чугуївській об'єднаній Державній податковій інспекції Харківської області Державної податкової служби.

21.02.2012 року фахівцем Чугуївської ОДПІ у Харківській області проведено позапланову невиїзну перевірку ДП «Новопокровський КХП» з питання фінансово-господарських відносин з ПП «Розвиток 2010» за період з 01.10.11 р. - 30.11.11 р.

За результатами перевірки складено акт від 22.02.12 року № 111/2311/00953042, згідно висновків якого встановлено порушення ДП «Новопокровський КХП» положень п.138.1 ст. 138, п. 139.1 ст. 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: формування витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ за рахунок первинних документів, що були складені за господарськими операціями, котрі в дійсності не відбулись, що потягло заниження податку на прибуток в сумі 296.895,00грн. та заниження ПДВ в сумі 205.326,00 грн. (а.с. 12-26, т.1).

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 07.03.2012 року, а саме: №0000592311 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 370.989,00 грн. (основний платіж - 205.326,00грн., штраф -102.663,00 грн.) та № 0000602311 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 296.895,00 грн. ( з яких за основним платежем - 296 895,00 грн.) (а.с. 9-10, т.1)

Як з'ясовано судом, юридичною підставою для винесення спірних рішень суб'єктом владних повноважень обрано положення ст.ст.138,139 та 198 Податкового кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб'єкта владних повноважень про безпідставне віднесення на збільшення витрат та на збільшення податкового кредиту податкових накладних, що були виписані контрагентом ПП «Розвиток - 2010», оскільки відсутнє документальне підтвердження факту здійснення господарських операцій.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 14.1.127 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено склад витрат, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування, та порядок їх визначення.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ДП «Новопокровський КХП» (в якості виконавця) та ПП «Розвиток - 2010» (в якості замовника) укладено договори «Про надання послуг із давальницької сировини» від 25.07.2011 року № 301 та від 03.10.2011р. № 414 (а.с.52-61, т.1). Відповідно до вказаних договорів ДП проводить прийом з автомобільного і залізничного транспорту продовольчої пшениці Замовника, забезпечує його зберігання у власному елеваторі та переробляє його на борошно. Відповідно до Додаткової угоди до вказаного договору від 25.07.2011 року пункт 2.12. Договору викладено в наступній редакції: «Замовник, пропорційно вибраному борошну, повинен розпоряджатись висівками та зерновими відходами. Зернові відходи та висівки отримані в результаті переробки зерна та придбані по іншим договорам, по узгодженим цінам можуть бути зараховані в рахунок переробки».

На виконання умов Договорів № 301 від 25.07.2011 та № 414 від 03.10.2011 ПП «Розвиток -2010» в липні-жовтні 2011 року було завезено на переробку власне зерно пшениці загальною вагою 2.096.390 кг. Вказана операція підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи.

На підтвердження виконання умов договорів, позивачем надано до матеріалів справи виписані контрагентом видаткові накладні № 6-09 від 07.09.2011 року на суму 160104,00 грн., у т. ч. ПДВ 26684,00 грн., №7-09 від 09.09.2011 року на суму 59157,00 грн., у т. ч. ПДВ 9859,50 грн., №10-09 від 13.09.2011 року на суму 74025,00 грн., у т. ч. ПДВ 12337,50 грн., №13-09 від 15.09..2011 року на суму 115742 грн., у т. ч. ПДВ 19290,33 грн., №20-09 від 21.09.2011 року на суму 202884 грн., у т. ч. ПДВ 33814,00 грн., №33-09 від 27.09.2011 року на суму 287518,00 грн., у т. ч. ПДВ 47919,67 грн., № 46-09 від 30.09.2012 року на суму 2523,30 грн., у т. ч. ПДВ 420,55 грн., №27-10 від 17.10.2011 року на суму 317064,00 грн., у т. ч. ПДВ 52844,00 грн., № 44-10 від 25.10.2011 року на суму 330000,00 грн., у т. ч. ПДВ 55000,00 грн. та податкові накладні №6 від 07.09.2011 року на суму 160104,00 грн., у т. ч. ПДВ 26684,00 грн., №7 від 09.09.2011 року на суму 59157,00 грн., у т. ч. ПДВ 9859,50 грн., №8 від 13.09.2011 року на суму 74025,00 грн., у т. ч. ПДВ 12337,50 грн., №9 від 15.09.2011 року на суму 115742 грн., у т. ч. ПДВ 19290,33 грн., №1 від 21.09.2011 року на суму 202884 грн., у т. ч. ПДВ 33814,00 грн., №3 від 27.09.2011 року на суму 287518,00 грн., у т. ч. ПДВ 47919,67 грн., №19 від 30.09.2012 року на суму 2523,30 грн., у т. ч. ПДВ 420,55 грн., №19 від 17.10.2011 року на суму 317064,00 грн., у т. ч. ПДВ 52844,00 грн., №30 від 25.10.2011 року на суму 330000,00 грн., у т. ч. ПДВ 55000,00 грн. (а.с. 62-75).

Також на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій за вказаними договорами матеріали справи містять акти передачі зерна в переробку від ПП «Розвиток-2010» до ДП «Новопокровський КХП». Факт наявності у позивача, ДП матеріально-технічної бази, необхідної для виконання зобов'язань за спірними правочинами ОДПІ не заперечувався, факт фізичного переміщення отриманого внаслідок переробки пшениці борошна підтверджується товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи (а.с. 228-250, т.3, т.4, а.с.7-25, т.5) та ОДПІ не заперечується.

Окрім того, листами від 05.08.2011 №104, від 09.08.2011 №143, від 16.08.11 №64, від 09.08.2011 №350, від 18.08.2011 №360, від 09.08.2011 №176, від 09.08.2011 №101, від 10.08.2011 №54, від 11.08.2011 № 106 та від 12.08.2011 №108, від 23.08.2011 №14, від 23.08.2011 №98 та 99 від 14.09.2011 №13, від 26.10.2011 №№54 та 55, від 26.09.2011 №26/09-1, від 03.10.2011 №1/10, від 28.10.2011 №68, 23.09.2011 №№23/9/1 та 23/9/1/2, від 04.08.2011 №390 підтверджується факт придбання позивачем - ПП «Розвиток - 2010» у ТОВ «Агросервіс ЛТД», ТОВ «Новоолександрівське», ПП ОСОБА_3, ПСП «Маяк», СТОВ «Агросвіт», ДП «Дослідне господарство «Червона хвиля», ФГ «Аграрна слобода», ТОВ «Агросервіс ЛТД», ПП «Аліна 2», ФГ «Колос», агрофірми «Заря», ТОВ «МКФ МТС», ТОВ «Укрзерно ЛТД», ТОВ «Агрома», ТОВ «Комсомольське», ТОВ «АПК «Веста», ФГ «Іскра» пшениці, яка була завезена на зберігання до ДП «Новопокровський КХП» згідно із відповідними товарно-транспортними накладними (вказані документи долучені до матеріалів справи а.с. 166-250,т.1,т.2, а.с. 1-215,т.3).

Наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме: акт заліку взаємних вимог та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, що призвело до зміни стану та структури активів і зобов'язань позивача (а.с.78, т.1).

Крім того, на виконання вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції витребувано у позивача додаткові докази на підтвердження обставин реальності вчинених господарських операцій по поставці та переробці давальницької сировини - пшениці, в рамках договорів «Про надання послуг із давальницької сировини» від 25.07.2011 року № 301 та від 03.10.2011р. № 414.

Колегія суддів зазначає, що питання обліку та оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки врегульовано Інструкцією про ведення обліку та оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах затвердженої Наказом Міністерства аграрної політику України від 13.10.2008 року № 661 (далі по тексту Інструкція).

У відповідності до п. 2.1,п. 2.2 Інструкції приймання зерна на переробку від власників проводиться на підставі договорів та для приймання зерна, окрім договору, необхідна наявність товарно-транспортних накладних.

Також згідно п. 2.4 Інструкції кожна партія зерна приймається за масою та якістю, визначеною технологічної лабораторією підприємства. До матеріалів справи позивачем додатково надано картки аналізу зерна, з яких вбачається що кожна партія зерна, яка надійшла від ПП "Розвиток 2010" приймалась за масою та кількістю. Крім того, позивачем надані листи власника (контрагента позивача) про виготовлення з давальницької сировини кінцевого продукту - борошна, а також картки висівок та корінці посвідчень про якість борошна, яке було предметом поставки за результатом укладених угод.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що вироблені в рамках спірних угод товари в подальшому були поставлені також за межі митної території України, що підтверджується приєднаними до матеріалів справи документами, а саме: контрактами, залізничними накладними, митними накладними, договорами поставки, видатковими накладними та товаро-транспортними накладними (а.с 165-250 т. 5, а.с 3-59 т.6).

Отже, долучені до матеріалів справи первинні та розрахункові документи можуть бути визнані належними та допустимими в розумінні ст.70 КАС України доказами реальності проведення господарських операцій, адже дефектів форми, змісту або походження, котрі спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, не мають, узгоджуються з вимогами ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано обґрунтованості доводів позивача про реальність фізичного існування придбаного товару та подальше його використання в межах господарської діяльності платника податків.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що позивачем надані достатні докази стосовно транспортування товару, а також докази оприбуткування та складського обліку придбаних товарів.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін цього договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

В ході розгляду справи судом встановлено, а представником відповідача визнано, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про вчинення ДП податкового правопорушення у спосіб завищення витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ, є виключно висновки ДПІ у м. Краматорську про неможливість проведення ПП «Розвиток-2010», господарської діяльності, котрі відображені в акті від 04.01.12 №10/23-3-37230893. Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень не покладено.

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів з ПП «Розвиток - 2010», відповідачем в акті перевірки від 22.02.12 року № 111/2311/00953042 не вказано.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

При цьому, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочину; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ПП "Розвиток-2010" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ПП Розвиток-2010" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій позивачем з ПП "Розвиток 2010" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Зазначена правова позиція цілком узгоджується з рішенням Верховного Суду України від 31.01.2011 р. у справі №21-42а10 за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки від 22.02.12 року № 111/2311/00953042 порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 07.03.2012 року № 0000592311 та № 0000602311 року належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення податкові повідомлення - рішення від 07.03.2012 року № 0000592311 та № 0000602311, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування таких рішень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2012р. по справі № 2а-8954/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 04.02.2013 р.