Ухвала суду № 29326677, 12.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 р. Справа № 21995/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Каралюса В.М.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року у справі за позовом Фірми «Назіс» до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення рішення №0000992310 від 21.10.2011 року,-

встановила:

У листопаді 2011 року позивач звернувся з адміністративним позовом Коломийської ОДПІ про скасування податкового повідомлення рішення №0000992310 від 21.10.2011 року.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що 18.10.2011 року Коломийською ОДПІ була проведена документальна позапланова перевірка Фірми «Назіс» щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТзОВ «АВ СКАЙТ». При проведенні перевірки було встановлено порушення відповідачем вимог Цивільного Кодексу України, Податкового Кодексу України та значно перевищено компетенцію надану контролюючому органу при визнанні укладеного договору з ТзОВ «АВ СКАЙТ» нікчемним (фіктивним), а господарських операцій проведених з останнім нереальними. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеним договором купівлі - продажу від 25.01.2010 року, додатком до договору (специфікацією), видатковою накладною №260244 від 26.02.2010 року та податковою накладною №260244, тобто первинними документами, що повністю відповідають вимогам чинного законодавства і підтверджують реальність вчиненої угоди та її здійснення. На момент укладення позивачем договору з ТзОВ «АВ СКАЙТ», правоздатність якого як юридичної особи підтверджується установчим документом, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для договорів. На думку позивача, реально укладений договір не може вважатись податковою інспекцією фіктивним та недійсним, оскільки таким не визнавався у встановленому законодавством порядку. Просив позов задоволити.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано повідомлення-рішення №0000992310 від 21.10.2011 року Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції.

Постанову суду першої інстанції оскаржило Коломийська об'єднана державна податкова інспекція. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову якою відмовити у задоволені позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін,якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 18.10.2011 року Коломийською ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Фірми «Назіс» щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТзОВ «АВ СКАЙТ», їх реальності та повноти відображення в обліку відповідно за період з 01.02.2010 року по 28.02.2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №2102/231/22174887 від 18.10.2011 року. В основу висновків зазначеного акту відповідачем покладено висновки про порушення вимог статей 203, 215 та 216 ЦК України в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Укладений договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. А відтак укладений правочин є нікчемним.

За наслідками акту перевірки Коломийською ОДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0000992310 від 21.10.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 47617,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 11904,00 грн.

Відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відтак, правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

З наведеного вбачається, що законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку" та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Відтак, судова колегія приходить до переконання, що висновки акту перевірки ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів. Його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

У матеріалах справи наявні договір купівлі продажу №21 від 25.01.2010 року, який вчинено у відповідній формі, погоджено сторонами, додаток до договору №1 від 25.01.2010 року (специфікація№1), податкова накладна №260244 від 26.02.2010 року та видаткова накладна №260244 від 26.02.2010 року, що підтверджують реальність укладеного правочину та наявність дій спрямованих на їх виконання.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реального та фактичного правочину та первинних документів (податкової та видаткової накладної), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями, вимог «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 Фірмою «Назіс» правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданою операцією.

Колегія суддів звертає увагу, що при досліджені наявних в матеріалах справи податкової накладної вбачається, що вона містить усі реквізити передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.

Разом з тим, слід навести позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 26.09.2008 року по справі № 21-358во06/06/54: «Відповідно до п.1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Таким чином, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

З огляду на наведене, судова колегія приходить до висновку, що податковий кредит позивач сформував у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі первинних документів, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби» та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Аналогічна позиція викладена у листі №20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Відтак, судова колегія вважає, що Коломийською ОДПІ перевищено надані їй повноваження щодо визнання укладеного позивачем з ТзОВ «АВ СКАЙТ» правочину від 25.01.2010 року нікчемним та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000992310 від 21.10.2011 року.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року у справі №2а-3940/11/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.Улицький

Судді: Р.Гулид

В.Каралюс

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 13.02.2013 року