Постанова № 29325865, 13.02.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2013 р. Справа № 804/1/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представника позивача представника відповідача Свінухова О.В. Димарьвої В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмаш» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.12.12 року № 0000072270 та № 0000082270.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі висновків Акту №4984/22-710/32887752 від 14.12.2012 року про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Трансмаш» (код 32887752) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та на додану вартість за період з 01.01.12р. по 01.11.12р. по взаємовідносинах з контрагентами. Проте порушення, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності та суперечать діючому законодавству. Так, відповідачем безпідставно було встановлено дефектність первинних документів по правочинам, укладеним позивачем із контрагентами, на підставі їх невідповідності статтям 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. На думку позивача, такий висновок не відповідає дійсності, оскільки між позивачем та його контрагентами було укладено відповідні письмові договори поставки. На виконання даних договорів всі господарські операції ТОВ «Трансмаш» по зазначеним правочинам оформлені відповідними специфікаціями, рахунками, видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, які повністю відповідали вимогам податкового законодавства України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та пояснив, що товариством з обмеженою відповідальністю «Трансмаш» дотримано всіх вимог щодо формування податкового кредиту, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш» в межах чинного законодавства, висновки, викладені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а тому податкові повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Трансмаш» (код 32887752) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та на додану вартість за період з 01.01.2012 року по 01.11.2012 року по взаємовідносинах з ТОВ «Ангсстрем Континенталь» (код 33906299), з ТОВ «Старт-Д» (код 32694059), з ТОВ «Ферріт-Д» (код 36441206), з ТОВ «Ривс» (код 34914473), з ТОВ «Матадор» (код 31820299), з ТОВ «ВК «Віконні системи» (код 33972398). За результатами вказаної перевірки було складено Акт №4984/22-710/32887752 від 14.12.2012 року, висновками якого встановлено порушення:

- ч. 1 ст. 203, 215, 216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені п. 5 ст. 203 Цивільним Кодексом України по правочинах, здійснених з вказаними контрагентами позивача;

- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження ТОВ «Трансмаш» податку на прибуток на загальну суму 3 024 640,60 грн.;

- п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Трансмаш» занижено суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у розмірі 13 020 194,78грн.

На підставі висновків вищевказаного акту перевірки 21 грудня 2012 року відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення №0000072270 та №0000082270.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Актом перевірки №4984/22-710/32887752 від 14.12.2012 року встановлено порушення ТОВ «Трансмаш» частини 1 статті 203, статей 215, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України). Законом встановлена презумпція правомірності правочину.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, щоб вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом. (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Отже лише закон, а не Акт, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Суд також враховує припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Аналізуючи статтю 20 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач не наділений законними повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними.

Як свідчать наявні у матеріалах справи первинні документи, зміст укладених ТОВ «Трансмаш» договорів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також жодним чином не суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами прав та обов'язків, що обумовлені ними, а саме: продавець/виконавець за договорами передав товар покупцю/виконав роботу та передав її результат покупцю, отримав за це обумовлену договорами суму, покупець приймав товар/роботу та здійснював їх оплату.

Крім того, в акті перевірки відповідач зазначає, що внаслідок проведеного аналізу діяльності платника податків, а також отриманої інформації свідчить про фіктивність фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання. Однак, такі дані не підтверджуються належними доказами про фіктивність (рішенням суду, рішенням компетентного органу, висновком експерта та ін.) і носять суб'єктивний та сумнівний характер висновків. Також в висновку не вказано, що питання фіктивності документів взагалі досліджувалося.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-ХІУ зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до положень Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового Кодексу (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.1). Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Податкового Кодексу) (п.198.6 ст.198).

Статтею 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За наведених обставин, позивач правомірно реалізував надане чинним законодавством право на віднесення своїх витрат за договорами з ТОВ «Ангсстрем Континенталь» (код 33906299), з ТОВ «Старт-Д» (код 32694059), з ТОВ «Ферріт-Д» (код 36441206), з ТОВ «Ривс» (код 34914473), з ТОВ «Матадор» (код 31820299), з ТОВ «ВК «Віконні системи» (код 33972398) до сум свого податкового кредиту.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи надані представниками сторін у судовому засіданні пояснення, а також докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх рішень та висновків в акті перевірки, а вимоги та свідчення позивача підтверджені матеріалами справи та поясненнями представника. У зв'язку з цим суд приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаш» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 21.12.2012 року №0000072270 та №0000082270.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 14 лютого 2013 року.

Суддя В.В. Степаненко