Ухвала суду № 29321868, 07.02.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2516/515/2012 Провадження № 22-ц/795/307/2013 Головуючий у I інстанції -Кучерявець О.М. Доповідач - Острянський В. І.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОстрянського В.І., суддів:Горобець Т.В., Хромець Н.С., при секретарі:Лучик Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства „Аграрій" на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_5 до Дочірнього підприємства „Аграрій" про стягнення орендної плати за землю та розірвання договору оренди землі, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ДП „Аграрій" просить скасувати рішення Носівського районного суду від 05 жовтня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково; розірвано укладений 08 серпня 2007 року між ОСОБА_5 та ДП „Аграрій" і зареєстрований 10 серпня 2007 року у Носівському відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК договір оренди землі; в задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати відмовлено. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що орендар порушив істотні умови договору стосовно своєчасної сплати орендної плати, що є підставою для його розірвання. В задоволенні вимог про стягнення орендної плати відмовлено у зв"язку з отриманням позивачем спірних коштів під час судового розгляду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не були застосовані до спірних правовідносин положення ст.ст.612, 613 ЦК України, а отже суд безпідставно розірвав договір оренди у зв"язку із порушенням умов договору апелянтом; апелянт наголошує, що суд першої інстанції не взяв до уваги умови договору, які в даному випадку характеризуються такою особливістю, що позивач має право і зобов"язання вимагати від відповідача сплати орендної плати у грошовій або натуральній формі, але позивач своє право вимоги не реалізувала, отже суд не з"ясував особливості правовідносин, що склалися між сторонами; апелянт наголошує на тому, що рішення суду прийнято всупереч ст.614 ЦК України, оскільки в даному випадку відсутні підстави стверджувати про протиправність бездіяльності відповідача та наявності його вини в несплаті орендної плати; апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог ст.141 Земельного кодексу України, оскільки договір оренди не містить чіткого посилання на те, коли несплата орендарем орендної плати є підставою для розірвання договору оренди. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції повинен був зупинити провадження в справі в зв"язку з прийняттям 07.08.2012 року загальними зборами учасників ДП „Аграрій" рішення про перетворення Дочірнього підприємства „Аграрій" в Товариство з обмеженою відповідальністю „Аграрій". Відповідач також вважає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження доводів позову щодо несплати орендної плати, отже оскаржуване рішення суду ґрунтується на припущеннях, що є неприпустимим в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу належить відхилити та залишити рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про оренду землі", а також договором оренди землі.

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 3,94 га, яка розташована на території Носівської міської ради (а.с.9).

08 серпня 2007 року між позивачем та ДП „Аграрій" було укладено договір оренди землі, за яким орендар прийняв в строкове платне користування вищевказану земельну ділянку строком на 10 років (а.с.7-8). Зазначений договір зареєстровано в Носівському відділі Чернігівської регіональної філії Центру ДЗК, про що 10 серпня 2007 року вчинено запис за № 04078560001.

Умовами вищевказаного договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у натуральній формі продукцією власного виробництва за ринковими цінами, у грошовому вираженні до 30 листопада кожного року.

Згідно з пунктом 38 укладеного договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що орендар порушив істотні умови договору стосовно своєчасної сплати орендної плати, що є підставою для його розірвання. В задоволенні вимог про стягнення орендної плати відмовлено у зв'язку з отриманням позивачем спірних коштів за 2011 рік під час судового розгляду даної спраави.

З даним висновком Носівського районного суду Чернігівської області погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати, врахувавши, що на час розгляду справи позивач спірні кошти отримала.

Відносини, пов"язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про оренду землі", а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувач зобов'язаний своєчасно сплачувати орендну плату.

Статтею 24 Закону України „Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з положеннями ст. 526 ЦК України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 32 Закону України „Про оренду землі" та ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з письмовими поясненнями представника позивача (а.с.55), відповідач виплатив позивачці орендну плату за 2011 рік тільки після подання нею позовної заяви, тобто у 2012 році, що свідчить про невиконання умов договору оренди.

Зважаючи на наведені норми закону та оцінивши обставини справи в сукупності, суд першої інстанції правильно визначив наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині розірвання договору оренди, вказавши, що відповідачем не було виконано обов"язку, встановленого договором оренди щодо своєчасної сплати позивачеві орендної плати за землю за 2011 рік. З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідач не надав судам першої та апеляційної інстанції доказів своєчасної сплати ним позивачу орендної плати за 2011 рік, а доводи його апеляційної скарги не містять посилань на такі обставини.

Положеннями земельного законодавства не визначено обов"язок орендодавця повідомляти орендаря про форму розрахунків за умовами укладеного між сторонами договору, а отже доводи апеляційної скарги про те, що кошти позивачу не були виплачені саме з її вини і мають місце ознаки прострочення кредитора, є хибним тлумаченням законодавства з боку відповідача.

Посилання апелянта на порушення судом положень ст. 141 Земельного кодексу України не заслуговують на увагу, оскільки наведена норма матеріального права спірні правовідносини не регулює, так як вона регламентує підстави припинення права користування земельною ділянкою, а не розірвання договору оренди з підстав, передбачених ст. 32 Закону України „Про оренду землі", який для спірних правовідносин є спеціальним.

Крім того, ОСОБА_5 є власником спірної земельної ділянки, а відповідно до статті 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка 17 липня 1997р. ратифікована Україною і стала частиною національного законодавства, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Визначаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності, оскільки право розпоряджатися своїм майном - загальний та правовий аспект права власності (Marckx v Belgium judgment of 13 June 1979, Series A,No.31).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав законних підстав ухвалювати рішення по суті заявлених вимог та повинен був зупинити провадження у справі в зв"язку з прийняттям 07.08.2012 року загальними зборами учасників ДП „Аграрій" рішення про перетворення Дочірнього підприємства „Аграрій" в Товариство з обмеженою відповідальністю „Аграрій" не заслуговують на увагу, оскільки даний факт не є підставою для зупинення провадження у справі з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Пункт 2 частини 1 статті 201 ЦПК України стосується обов'язку суду під час розгляду справи по першій інстанції зупинити провадження у справі у разі злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі (тобто у зв'язку з припиненням юридичної особи, яка була стороною у справі). Відповідно до ч.2 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Рішення загальних зборів учасників товариства про перетворення юридичної особи було прийняте вже після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті справи; в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і на теперішній час запис про припинення ДП „Аграрій" як юридичної особи не внесений, підприємство з реєстру не виключене. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що клопотання про зупинення провадження в справі в зв"язку з перетворенням підприємства до суду першої інстанції відповідачем не подавалося, доказів проведення такого перетворення підприємства ні до суду першої інстанції ні до апеляційного суду надано не було.

Згідно з ч.3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. По даній справі таких порушень судом першої інстанції не допущено.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Аграрій" - відхилити.

Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 05 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: