Рішення № 29319467, 13.02.2013, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа № 5016/2958/2012(16/125)

м. Миколаїв

за позовом: військової частини А 1571 (56503, Миколаївська обл., Веселинівський р-н, с. Києво-Олександрівське), код 08443990

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), код НОМЕР_1

про: розірвання договору спільної обробки землі.,

суддя В.Д. Фролов

за участю представників сторін

від позивача: представник не з'явився

від відповідача: представник не з'явився

Військова частина А1571 звернулась до господарського суду із позовною заявою про розірвання договору про спільний обробіток землі № 38 від 04.03.2011р. Свої вимоги позивач обґрунтовує невідповідністю угоди вимогам цивільного законодавства, такий вид діяльності не передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 року № 1171, угода є удаваною, рішенням начальника генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 23.03.2012року №4654/С та рішення командувача Повітряних Сил України від 28.03.2012 року №1506пс наказано розірвати укладені договори про спільний обробіток землі .

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав та зазначив, що всі істотні умови Договору про спільну обробку землі № 38 були погоджені, саме господарське зобов'язання здійснюється у відповідного до вимог закону, не суперечить інтересам держави в господарська компетенція під час укладання угоди та внесення змін та доповнень до неї не була порушена.

Від сторін, повідомлених належним чином про час та місце розгляду справи, представники в судове засідання не з'явились, причини їх неявки суду невідомі.

З огляду на викладене, та враховуючи, що поданих документів достатньо для вирішення спору, суд визнає за можливе розглядати справу, у відповідності до ст.75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши всі подані у справу докази, суд встановив:

04 березня 2011 року між сторонами було укладено договір № 38 про спільний обробіток землі, в розділі 1 якого сторони зазначили, що він укладений з метою співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності військової частини. Сторони за цим договором домовилися про співпрацю і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані позивачу в безстрокове користування та можливостей відповідача спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Відповідно до умов п. 1.2, п. 3.1, п.6.1, п.8.1 договору сторони домовились, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином:

Позивач бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільний обробіток землі та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження шкідливих для оточуючого довкілля, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці.

Відповідач бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції яка обумовлена договором.

Внеском позивача є вартість права обробітку земельних ділянок загальною площею 120 га, а також ділова репутація, ділові зв'язки та складає 18600 грн.

Внеском відповідача - грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив, тощо.

Прибуток, що отримується сторонами від спільної діяльності, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому позивач в будь-якому випадку повинен отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у пункті 6 цього договору. Пунктом 8.6. договору передбачено дострокове перерахування прибутку, встановлено строки та порядок такого перерозподілу.

Відповідно до п.12.2 цей договір укладений строком на 5 сільськогосподарських років з обов'язковим узгодженням ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії договору.

Позивач просить вказаний договір розірвати з тих підстав, що він протирічить цивільному законодавству, а саме статті 1130 Цивільного Кодексу України, він є удаваним правочином, такі види економічної діяльності не передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 року № 1171.

Суд вважає позов не обґрунтованим, з огляду на наступне.

Підстави для зміни, розірвання договору та форма зміни або розірвання встановлені статтями 651-652, 654 Цивільного кодексу України.

Жодну з підстав для розірвання договору, вказану у відповідних нормах Цивільного кодексу України позивач не зазначив.

Як свідчать надані позивачем докази, він є землекористувачем ділянки загальною площею 7102 га, що знаходиться в постійному користуванні для військових потреб згідно Державного Акту серія Б №062408.

Відповідно до Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" та Постанови КМУ від 03.05.2000р. №749 "Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах " позивач зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності, про що свідчить Свідоцтво №591. Йому дозволені такі види господарської діяльності: вирощування зернових та технічних культур; діяльність автомобільного вантажного транспорту; надання інших комерційних послуг.

Постановою КМУ від 25.07.00р. №1171 "Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил" під Кодом КВЕД група 01.11 передбачений такий вид діяльності, як -вирощування зернових та технічних культур.

Відповідно до ст.ст. 1,2, абз. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 1132 та ч.1 ст. 1133 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства України та умови договору, вбачається, що фактично між сторонами виникли правовідносини щодо спільної діяльності, направленої на сумісне сільськогосподарське оброблення земель, що знаходяться у користуванні позивача, з метою досягнення загальної мети, а саме отримання сільськогосподарського врожаю.

Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначили участь кожного із сторін договору (п. 1.2. договору), взаємні права та обов'язки (розділ 2 договору), внески і частки сторін (розділ 6 договору), розподіл результату від такої діяльності (розділ 8 договору), тощо.

Таким чином, спірний договір № 38 від 04.03.2011 р. є юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язання у господарюючих суб'єктів із спільної діяльності, який містить умови взаємовідносин сторін, визначені у главі 77 ЦК України. Вказана угода не протирічить Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", Постанові КМУ від 25.07.00р. №1171 "Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил".

При цьому, договір не містить умов договору оренди землі, оскільки він не має обов'язку військової частини щодо передачі земельної ділянки відповідачу в користування, що є однією із істотних умов договору оренди землі.

В матеріалах справи відсутні будь-які акти приймання-передачі земельної ділянки, акти встановлення її меж.

Земельна ділянка, яка є предметом договору, не вибувала із фактичного володіння військової частини і позивач продовжує користуватися нею й після укладання договору про спільний обробіток землі.

Статтею 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них.

Суб'єкт, який вимагає застосування наслідків удаваного правочину, повинен довести, що він учинений з метою приховати інший правочин. При цьому обов'язок доведення тієї обставини, що сторони подібної мети не мали, не може бути перекладено на відповідачів у такій справі.

В порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів обставини, за яких договір № 38 про спільний обробіток землі є недійсним на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України.

Крім того, предметом даного спору є розірвання договору. Разом з тим, недійсність договору не може бути підставою для його розірвання.

Позивачем також не доведено, що укладання та виконання договору про спільний обробіток землі може мати наслідком зниження рівня бойової та мобілізаційної готовності військової частини.

Судом встановлено, що сторонами при укладені спірного договору додержано вимоги передбачені ст. 203 ЦК України. Отже, посилання позивача на рішення Головнокомандувача Збройних Сил України від 23.03.2012року №4654/С та рішення командувача Повітряних Сил України від 28.03.2012 року №1506пс, яким наказано розірвати укладені договори про спільний обробіток землі, не являється підставою для розірвання договору.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає з причин його недоведеності та необґрунтованості.

Ураховуючи положення ст.49 ГПК України, суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити.

Суддя В.Д Фролов