Рішення № 29318455, 14.02.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-772/2011

Провадження № 2/344/129/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Шамотайла О.В.

секретаря Устинської Н.С.

за участю :

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на Ѕ частки спільної сумісної власності на квартиру, гараж та земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, у якому просить суд визнати за ним право на Ѕ частки спільної сумісної власності на квартиру, що знаходиться по АДРЕСА_1, Ѕ частки спільної сумісної власності на гараж по АДРЕСА_1 та Ѕ частки спільної сумісної власності на земельну ділянку в с.Клузів.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що починаючи з 1996р. вони з відповідачкою проживали разом, вели спільне господарство та вели спільний бюджет. 04.03.2000р. позивач та відповідач взяли шлюб за церковними законами, а 26.06.2005р. зареєстрували шлюб у відділі РАГСу м.Івано-Франківська (актовий запис 814), який 28.11.2007р. було розірвано. На підставі спільного проживання з відповідачем ОСОБА_2, позивач просить визнати за ним право на Ѕ частки спільної сумісної власності на майно, яке було придбане під час спільного проживання з відповідачем до реєстрації шлюбу, зокрема: 3-ох кімнатної квартири, що знаходиться по АДРЕСА_1 та яка оформлена на ОСОБА_2, гараж по АДРЕСА_1, а також на земельну ділянку під будівництво в с.Клузів урочище «Вільхи» Тисменицького району площею 0,096га. При цьому, позивач, звертаючись до суду з позовом керувався ст.ст.3, 70 та 74 Сімейного кодексу України.

В судовому засіданні позивач позов підтримав повністю, просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позов не визнала у повному обсязі, вважаючи майно своїм особистим майном, яке не підлягає поділу, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вони є безпідставними.

Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 починаючи з 1996р. по 26.06.2005р. проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

04.03.2000р. сторони взяли церковний шлюб, що підтверджується свідоцтвом таїнства подружжя (а.с. 6).

За час спільного проживання без реєстрації шлюбу сторонами була придбана 3-ох кімнатна квартира, що знаходиться по АДРЕСА_1, відповідно до договору на дольову участь в будівництві 99 квартирного житлового будинку АДРЕСА_2 від 15.08.2000р. №78. Відповідний договір укладений між ВАТ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд», в особі в.о. голови правління Гуменяк Д.І., та ОСОБА_2 (а.с. 8-9). Крім того, відповідно до листа Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації від 21.10.2008р. №109а, вбачається що вказана вище квартира належить ОСОБА_2, а витяг з Реєстру виготовлений 09.06.2003р. №2732 (а.с.10).

Згідно з договором на дольову участь в будівництві 144 квартирного житлового будинку АДРЕСА_2 від 30.11.1999р. №29, який укладений між ВАТ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» та ОСОБА_2, замовник (ВАТ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд») зобов'язався за рахунок коштів дольовика збудувати йому гараж НОМЕР_1 загальною площею 28,55 кв.м. Відповідно до акту прийому-передачі гаражу від 25.12.2001р. ВАТ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд» передала, а ОСОБА_2 прийняла гараж НОМЕР_1 в буд. АДРЕСА_3 загальною площею 28,55 кв.м. Таким чином, сторонами за період спільного проживання був придбаний вказаний вище гараж.

26.06.2005р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі РАГСу м.Івано-Франківська (актовий запис 814), що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 101).

28.11.2007р. відповідний шлюб між сторонами розірваний, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис №793 (а.с.102).

Враховуючи викладені вище обставини, суд приходить до наступного.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

3-ох кімнатна квартира, що знаходиться по АДРЕСА_1 була придбана 08.06.2003 року тобто до набрання чинності СК України (01.01.2004р.). На час придбання квартири чинним був КпШС України, в якому частиною 2 ст. 13 визначалося, що права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Реєстрація шлюбу встановлювалась як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Крім того, час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Поняття «факт проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу» КпШС України взагалі не містив, а тому встановлення такого факту неможливо, оскільки, у виниклих правовідносинах, від встановлення такого факту не залежить виникнення, зміна або припинення майнових прав позивача, передбачених ст. 74 СК України та главою 8 цього Кодексу.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року зазначено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1, 2 ст.17, ст.18 Закону «Про власність»).

Оскільки позивачем не представлено належних та допустимих доказів того, що він брав участь у придбанні майна, зокрема того, що квартиру і гараж набуто внаслідок спільної праці сторін у справі, то позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Якщо спірне майно було набуте чоловіком чи жінкою під час проживання однією сім'єю до 1 січня 2004р., то право спільної сумісної власності на це майно згідно зі ст. 74 СК у фактичного подружжя не виникає.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до рішення 4 сесії 5 скликання Клузівської сільської ради від 16.01.2007р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,096га ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку в с.Клузів урочище «Вільхи» за рахунок земель запасу сільської ради, та вирішено передати ОСОБА_2 у приватну власність дану земельну ділянку (а.с.35).

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Стаття 86 Земельного кодексу України встановлює, що земельна ділянка може знаходитися у спільній власності. Частина 4 цієї статті передбачає, що право спільної власності на землю посвідчується Державним актом на право власності на землю. Згідно з ст.89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки подружжя. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Сторони не надали суду доказів того, що дана земельна ділянка перебувала у спільній сумісній власності подружжя (не надано відповідного договору між ними).

Однак, відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, отримавши 13.02.2008р. Державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с.36), вже після розлучення (28.11.2007р.), і тільки з моменту його отримання у відповідача виникло право власності на цю земельну ділянку

Виходячи з викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», ст.16 Закону "Про власність", ст.ст.13, 22, ст.ст. 86, 89, 116, 125 ЗК України, ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 210, 212- 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В. Шамотайло