Рішення № 29315538, 04.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-45/17541-2012 04.02.13

За позовом: Приватного підприємства "АСТОРІЯ-2005"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ПЛЮС"

про: стягнення 219 058,79 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Онищук Р.Ю. - представник за довіреністю від 29.11.2012 № 64/08;

відповідача: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У :

Позовні вимоги приватного підприємства "АСТОРІЯ-2005" мотивовані тим, що на виконання укладеного між останнім та Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ПЛЮС" договору купівлі-продажу від 11.02.2010 № 22/5, позивач поставив відповідачеві товар, проте останній, в порушення умов Договору та прав позивача, оплатив його лише частково.

За таких підстав, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений йому товар у розмірі 219 058,79 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2012 порушено провадження у справі № 5011-45/17541-2012, а її розгляд призначено на 14.01.2013, про що відповідач повідомлений судом належним чином, що підтверджується, в свою чергу, повідомленням про вручення останньому поштового відправлення суду.

В судові засідання повноважний представник відповідача не з'явився, відповідач обґрунтованих пояснень із зазначенням поважних причин неявки його представника у дане судове засідання до суду не подав.

Відповідач, в порядку ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, подав до суду відзив, яким проти позову заперечив у повному обсязі.

До відділу діловодства Господарського суду міста Києва 31.01.2013 представником позивача подана заява про збільшення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 14.01.2013 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи представника позивача по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах справи, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Між приватним підприємством "АСТОРІЯ-2005" (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "СВІТ ПЛЮС" (далі - відповідач) укладено договір купівлі-продажу від 11.02.2010 № 22/5 (далі - Договір). Згідно з предметом Договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язався проводити оплату за товар та приймати його на умовах Договору (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної.

Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару на складі позивача та підписання відповідних накладних (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору ціна товару погоджується сторонами.

Як вбачається з п. 5.1 Договору, розрахунки по Договору проводяться шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Оплата за поставлений товар здійснюється відповідачем не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з дня одержання товару (п. 5.2 Договору).

У відповідності з п. 10.1 Договору, останній набрав чинності з моменту його підписання сторонами і діє до рішення сторін про припинення дії Договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України договір встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, позивач, виконуючи взяті на себе зобов'язання за Договором та на його умовах, поставив відповідачеві товар, а останній, в свою чергу, їх отримав.

Позивач стверджує, що поставив відповідачеві товар на загальну суму 231.134,93 грн., але, за розрахунками суду, позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 230.995,60 грн., що підтверджується наступними накладними: від 11.01.2011 № РН-11-01; від 13.01.2011 № РН-16-01; від 14.01.2011 № РН-19-01; від 28.01.2011 № РН-52-01; від 11.02.2011 № РН-24-02; від 14.02.2011 № РН-32-02; від 21.03.2011 № РН-54-03; від 24.03.2011 № РН-60-03; від 29.03.2011 № РН-69-03.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписами, які водночас скріплені штампом товариства останнього, уповноважених відповідачем осіб на отримання товарно-матеріальних цінностей у зазначених вище накладних, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Згідно із ч. 1 ст. 692 передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав лише частково, оплативши отриманий ним товар лише у сумі 12 076,14 грн.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, щодо оплати отриманого ним товару, у останнього виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар у розмірі 218 919,46 грн.

Щодо заперечень відповідача стосовно позовних вимог викладених у відзиві, то вони судом відхиляються, як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідач зазначає у своєму відзиві, що акт звірки взаємних розрахунків підписаний з боку відповідача не уповноваженою особою на вчинення таких дій.

В свою чергу, суд зазначає, що первинним документ документом є документ, який фіксує факт здійснення господарських операцій (ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності, а тому даний акт не може слугувати належним та допустимим доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК, а також відмовляти в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог через недотримання порядку досудового врегулювання спору (частина четверта статті 22 названого Кодексу) (п. 3.17.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18).

Отже, частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Суд відзначає, жодного підтвердження щодо факту погашення відповідачем заборгованості за отриманий ним товар на користь позивача до суду не подано.

Отже, виходячи з наведеного вище, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 218 919,46 грн. належним чином позивачем доведений, документально обґрунтований і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню у розмірі 218.919,46 грн.

Крім того, 31.01.2013 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог. Позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за користування його коштами та збитки від інфляції.

Розглянувши вказану заяву позивача, суд дійшов висновку, що остання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до абзацу другого п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову означає зміну обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмету позову.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Предметом позову у справі № 5011-45/17541-2012 є спір щодо стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 11.02.2010 № 22/5 у розмірі 219 058,79 грн. В заяві про збільшення позовних вимог позивач просить додатково стягнути з відповідача 3 % річних та збитки від інфляції.

Отже, у поданій до суду заяві про збільшення позовних вимог, позивачем змінено матеріально-правові вимоги після початку розгляду даної справи по суті.

За таких обставин, заява позивача про збільшення позовних в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 11 523,09 грн. та 8 105,18 грн. інфляційних збитків судом не приймається.

Також позивач разом із позовною заявою подав до суду заяву, згідно з якою просив суд вжити заходів до забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти належать відповідачу.

Розглянувши згадану вище заяву позивача, суд її відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Абзацом 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 № 16 (далі - Постанова) передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 2 п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про забезпечення позову жодним чином не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, суду не надав.

За таких обставин суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову та не визнає за необхідне накладати арешт на грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунках банківської установи.

Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

За подання до господарського суду заяви про забезпечення позову пунктом 2.3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлена ставка судового збору у розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" станом на 01.01.2012 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 073,00 грн.

Отже, виходячи з викладеного вище, судовий збір за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України у розмірі 1 609,50 грн.

Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 10.000,00 грн. витрат по сплаті послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1. ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Пунктом 1 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Між позивачем та адвокатом Онищуком Русланом Юрійовичем (далі - адвокат) укладено Договір від 29.11.2012 про надання правової допомоги. Пунктом 4.1.1 зазначеного договору передбачений гонорар за надання адвокатом позивачеві правової допомоги у розмірі 10.000,00 грн., який був сплачений останнім на користь адвоката у повному обсязі, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією квитанції від 29.11.2012 № 44.

Отже, з огляду на те, що послуги адвокатом позивачеві надані та враховуючи те, що адвокат представляв інтереси позивача у судових засіданнях на підставі Договору від 29.11.2012, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 000,00 грн. витрат по сплаті послуг адвоката підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49 ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ПЛЮС" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 32; код ЄДРПОУ: 34353218, з будь якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Приватного підприємства "АСТОРІЯ-2005" (03148, м. Київ, вул. Пшенична, буд. 6; код ЄДРПОУ: 33998919, на будь який його рахунок виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) - 218 919,46 (двісті вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 46 коп. - основного боргу; 4 378,40 (чотири тисячі триста сімдесят вісім) грн. 40 коп. - витрат по сплаті судового збору; 10.000,00 (десять тисяч) грн. 00 коп. - витрат по сплаті послуг адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства "АСТОРІЯ-2005" (03148, м. Київ, вул. Пшенична, буд. 6; код ЄДРПОУ: 33998919, з будь-якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) в дохід Державного бюджету України - 1 609,50 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. - судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено 08.02.2013 року.

Суддя С.В. Балац