Рішення № 29315442, 12.02.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.02.13 р. Справа № 5006/8/173/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.,

при секретарі судового засідання Д'яковій Ю.Ю.

розглянувши матер?іали справи за позовом: Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ

до відповідача Державного підприємства «Торезантрацит», м. Торез

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Червона зірка», м. Торез

про стягнення збитків в сумі 22052,38 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Сірий А.М. - за довір. від 28.12.2012 р. № 28-12/51-Д

від відповідача: Максімчик С.В. - за довір. від 08.01.2013 р. № 1-04/01-44

від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Червона зірка»: Пржиємський В.В. - за довір. № б/н від 26.07.2012 р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Державне п?ідприємство «Вугілля України», м. Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Торезантрацит», м. Торез про стягнення збитків в сумі 22052,38 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.01.2013 р. на підставі ст. 27 господарського процесуального кодексу України було залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «До?нецькій збагачувальний комб?інат», м. То?рез, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Червона зірка», м. Торез.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір від 01.02.2010 р.

№ 06-10/1-ЕН з додатком від 29.12.2010 р. № 01/11-1, рішення господарського суду

м. Києва від 06.02.2012 р. по справі № 35/358, заяву від 29.09.2011 р. № 2261/10, накладні № 48207577, № 52255114, № 48108275, № 48108147, № 52255359, акти загальної форми від 05.01.2011 р. № 3, від 29.12.2010 р. № 1793, від 17.12.2010 р. № 1655, від 28.12.2010

№ 33642, від 18.01.2011 р. № 33, накопичувальну картку № 25010098 від 25.01.2011 р. та № 10010034 від 10.01.2011 р., перелік № 1001, 2501, претензію від 30.03.2011 р.

№ 0697/10, правовстановлюючі документи тощо.

Позивач в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, через канцелярію господарського суду Донецької області надав заперечення на позовну заяву від 16.01.2013 р. № 1-04/01-94, в якому зазначив на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а саме на той факт, що Державне підприємство «Торезантрацит» є лише власником вугільної продукції, а не вантажовідправником, в зв'язку з чим просив в позові відмовити.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Групова збагачувальна фабрика «Червона зірка» в судовому засіданні 12.02.2013 р. надала пояснення, в яких зазначила, що в справі відсутні докази того, що витрати настали з вини відправника вантажу або відповідача.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 67 Господарського кодексу України визначено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно зі ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

01 лютого 2010 року між Державним підприємством "Вугілля України" (покупець) та Державним підприємством «Торезантрацит» (постачальник) укладено договір поставки вугілля № 06-10/1-ЕН (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію (далі - вугілля) в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в договорі.

Постачальник гарантує, що вугілля, яке постачається за Договором, знаходиться у його власності (пункт 1.4 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору, вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2000р. з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором, та за реквізитами покупця, вказаних в Додатках до Договору.

Підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 Договору сторони встановили, що постачальник зобов'язаний здійснювати завантаження вугілля однорідної якості всіх вагонів партії та по всій глибині вагону в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони та у відповідності до вимог завантаження, що ставляться залізницею.

Кількість, якість і асортимент вугілля, визначені сторонами в розділі 4 Договору.

Згідно пункту 4.3 Договору, кількість вугілля по поставках в Додатках до Договору зазначається на підставі обсягів закупівлі, погоджених покупцеві енергогенеруючими компаніями/кінцевими споживачами у відповідних періодах поставки.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що на взаємовідносини сторін по відвантаженню, постачанню, прийманню вугілля, у випадках, якщо інше прямо не передбачено договором, розповсюджуються вимоги, зокрема, вимоги Статуту залізниць України та нормативні актів, що видаються відповідно до Статуту.

У випадку прийняття вугілля якісні показними якого не відповідають умовам Договору, а також пунктам 3.1.2 та 3.1.3 постачальник відшкодовує затрати покупця та вантажоодержувача по оплаті користування вагонами, витрат на подачу-придбавання вагонів, маневрових робіт та інше (пункт 8.3 Договору).

Сторони в пункті 9.2 Договору встановили, що додаткові угоди та додатки до Договору, підписані сторонами та скріплені їх печатками, є невід'ємними частинами Договору.

Відповідно до пункту 10.1 Договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до повного його виконання сторонами.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення/розірвання Договору, та позивачем підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що у період здійснення спірної поставки сторони перебували у договірних відносинах, і вказаний договір був чинним.

01 лютого 2010 року між відкритим акціонерним товариством "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" (покупець) та Державним підприємством "Вугілля України" (постачальник) укладено договір поставки вугілля № 01-10/1-ЕН, відповідно до умов якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними у цьому договорі, а покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених цим договором.

В силу положень договору (п. 3.2.4) постачальник має право доручити виконання зобов'язання по поставці вугілля за договором третій особі вугледобувному підприємству, особі яку сторони погодять у додатках до договору.

29 грудня 2010 р. між Державним підприємством "Вугілля України" (постачальник) та відкритим акціонерним товариством "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" підписано додаток № 10/11-Т до договору поставки вугілля

№ 01-10/1-ЕН від 01 лютого 2010 року, в якому сторони вказаного договору визначили, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти в січні 2011 р. вугілля на умовах наведених додатків, в тому числі вугілля від вугледобувного підприємства - ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат», яке є вантажовідправником вугілля, вантажоодержувачем якого є Трипільська ТЕС ВАТ "Центренерго".

В свою чергу, 29.12.2010 року між Державним підприємством "Вугілля України" та Державним підприємством «Торезантрацит» підписано додаток № 01/10-1 до Договору від 01.02.2010 р. № 06-10/1-ЕН, згідно якого сторони визначили, що постачальник (відповідач) зобов'язується відвантажити в період з 01.01.2011 по 31.01.2011 включно, а покупець (позивач) прийняти в січні-лютому 2011 року 38900 тон вугілля від ванатажовідправника - ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат», вантажоодержувачем якого є Трипільська ТЕС ВАТ "Центренерго" на загальну суму 28614840,00 гривень з ПДВ.

Відтак, Договір та додаток до нього, підписано обома сторонами без розбіжностей та скріплено печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

У грудні 2010 р. - січні 2011 р. за залізничними накладними № 48108147, 52255114, 48108275, 52255359, 48207577, надійшло у вагонах № 68747211, 68823038, 66238700, 68823145, 67671909, поставлено на адресу вантажоодержувача - Трипільська ТЕС ВАТ "Центренерго" вантаж - вугілля.

Під час перевірки маси вантажу, при огляді вагонів № 68747211, 68823038, 66238700, 68823145, 67671909 на залізничній станції Нижньодніпровський вузол, виявлено нерівномірне завантаження вагону, що призвело до загрози безпеки руху поїздів у результаті чого працівниками станції Нижньодніпровський вузол було складені акти загальної форми від 05.01.2011 р. № 3, від 29.12.2010 р. № 1793, від 17.12.2010 р. № 1655, від 08.12.2010 № 33642, від 18.01.2011 р. № 33, а вагони відчеплено для усунення вказаних недоліків.

За усунення нерівномірності завантаження залізницею (ТЕХПД) було нараховано та списано з особового рахунку Трипільської ТЕС ВАТ «Центренерго» плату за надані послуги в сумі 22052,38 грн., що підтверджено накопичувальними картками № 25010098 від 25.01.2011 р. та № 10010034 від 10.01.2011 р., актами загальної форми від 05.01.2011 р. № 3, від 29.12.2010 р. № 1793, від 17.12.2010 р. № 1655, від 28.12.2010 № 33642, від 18.01.2011 р. № 33 та переліками 1011, 2501.

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Пунктами 1, 3 Правил складання актів встановлено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти, акти розкриття вагона або контейнера для митного, прикордонного та інших випадків контролю, акти про пошкодження вагона або контейнера та інші акти у випадках, передбачених правилами перевезення, що застосовуються до даного виду вантажу. Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, які виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

Як встановлено судом, ПАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", як вантажоодержувач, звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення збитків, у вигляді понесених витрат за відвантаження вугілля з несправного вагону, через неналежне виконання Державним підприємством "Вугілля України" своїх договірних зобов'язань за договором поставки вугілля № 01-10/1-ЕН від 01.02.2010 р.

Рішенням господарського суду міста Києва 06.02.2012 р. у справі № 35/358, яке набрало законної сили, позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" до Державного підприємства "Вугілля України" про стягнення збитків у розмірі 31015,90 грн., державного мита у розмірі 310,16 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу у розмірі 236,00 гривень задоволено повністю.

Частина друга статті 35 ГПК України передбачає, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Отже, факти, встановлені господарським судом міста Києва в межах справи

№ 35/358 мають преюдиціальне значення при розгляді справи № 5006/8/173/2012.

При цьому, факт поставки вугілля у грудні 2010 р.- січні 2011 р. саме за залізничними накладними № 48108147, 52255114, 48108275, 52255359, 48207577, у вагонах № 68747211, 68823038, 66238700, 68823145, 67671909, в яких виявлено нерівномірне завантаження маси вантажу по візках встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2012 р. у справі № 35/358, а отже, з огляду на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не потребує повторного доказування при розгляді справи № 5006/8/173/2012.

Предметом позову у даній справі становить вимога про відшкодування збитків у розмірі 22052,38 грн., завданих поставкою відповідачем вугілля у нерівномірно завантажених вагонах, які складаються з витрат, сплачених позивачем на виконання рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 р. у справі № 35/358.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 р. у справі № 35/358 позивачем 29.03.2012 р. оформлено заяву про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог на суму 33990,46 грн. між Державним підприємством "Вугілля України" та публічним акціонерним товариством "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго".

Виконання позивачем рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 р. у справі № 35/358 на суму 31015,90 грн. підтверджується пунктом 2 наведеної заяви.

Слід зазначити, що згідно з матеріальним правом України, зарахування є одним із способів припинення зобов'язань, який полягає в погашенні зустрічним однорідних вимог, строк виконання яких настав, або встановлений, або визначений моментом пред'явленням вимоги.

Стаття 202 ГК України вказує, що до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Відповідно, зарахування вважається вчиненим з дати підписання заяви однією стороною.

Частина перша статті 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Частина друга наведеної статті допускає можливість зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін.

В свою чергу, частина перша статті 202 ГК України закріплює, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

При цьому, матеріали справи не містять доказів щодо невідповідності заяви нормам діючого законодавства та/або доказів її оскарження.

Крім того, матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.04.2012 р. між ДП «Вугілля України» та ПАТ «Центренерго», підписаний та скріплений печатками обох сторін, який свідчить про припинення заборгованості ДП «Вугілля України» перед ПАТ «Центренерго» за заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 29.03.2012 р. № 0678/10.

При цьому, доводи відповідача стосовно того, що відповідальність за нерівномірне завантаження повинен нести вантажовідправник, суд вважає такими, що суперечать обставинам справи та умовам договору від 01.02.2010 № 06-10/1-ЕН, зокрема пункту 3.1.2, яким обов'язок здійснювати завантаження вугіллям вагонів відповідно до вимог завантаження, що ставляться залізницею, покладено саме на постачальника за договором та п. 8.3 відповідно до якого постачальник відшкодовує затрати покупця, вантажоотримувача по оплаті користування вагонами, витрат на подачу-прибирання вагонів, маневрових робіт та ін. у випадку прийняття вугілля якісні показники якого не відповідають умовам договору, а також п. 3.1.2 та 3.1.3 Договору.

З матеріалів справи вбачається, що 30.03.2011 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 0697/10 з вимогою відшкодувати збитки у розмірі 22052,38 грн. (присуджені з позивача за рішення суду у справі № 35/358), які було завдано поставкою вугільної продукції, у нерівномірно завантаженому на піввагоні, яку відповідач залишив поза увагою.

На підставі викладеного позивач звернувся з позовом до господарського суду Донецької області про стягнення з відповідача збитків, заподіяних поставкою вугілля у нерівномірно завантаженому вагоні у розмірі 22052,38 грн., які складаються зі збитків, визначених в рішенні господарського суду міста Києва у справі № 35/358.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків. Вказана норма кореспондується зі статтею 16 ЦК України якою визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, в силу статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В контексті статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо неналежного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною першою та другою статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Разом з цим, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування.

Збитками, у свою чергу, є втрати яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, яки особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до положень чинного законодавства, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті невиконання (неналежного виконання) умов договору або внаслідок завдання шкоди без договірних відносин (позадоговірна відповідальність).

Згідно положень статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Приписами статті 228 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Отже, з аналізу означених правових норм випливає, що відшкодування збитків, як міра відповідальності за завдану шкоду, можлива виключно за умови наявності факту порушення господарського зобов'язання внаслідок неправомірних дій або бездіяльності боржника, які утворюють склад його вини.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. У разі заподіяння збитків потерпіла сторона повинна довести наявність таких збитків, їх розмір, протиправну поведінку боржника у справі, що призвела до їх виникнення, та причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Так, юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною- вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які створюють склад цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними та вина особи, що заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, для розгляду спору по суті, господарському суду необхідно встановити факт наявності чи відсутності здійснення позивачем вказаних вище витрат, наявності чи відсутності вини відповідача, причино-наслідковий зв'язок між такими витратами та діями/бездіяльністю відповідача (його виною).

Як вже вказано вище, понесені витрати позивачем на суму 22052,38 грн., підтверджені матеріалами справи, зокрема рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року у справі № 35/358.

При з'ясуванні питання щодо вини відповідача у справі, господарським судом встановлено наступне.

Спір між сторонами у даній справі виник стосовно обов'язку відповідача відшкодувати позивачу збитки, внаслідок поставки вугілля за договором поставки вугілля № 06-10/1-ЕН від 01.02.2010 року, у нерівномірного завантаження вагоні.

Права і обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань визначені Договором. Матеріали справи підтверджений факт поставки вугілля у нерівномірно завантаженому вагоні.

Протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні ним підпункту 3.1.2 пункту 3.1 Договору, Статуту залізниць України. Поставлене відповідачем вугілля, за залізничними накладними № 48108147, 52255114, 48108275, 52255359, 48207577, надійшло у нерівномірно завантажених вагонах № 68747211, 68823038, 66238700, 68823145, 67671909 відповідно, що також підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року у справі № 35/358.

Наявність негативних наслідків полягає у додаткових витратах позивача, понесених у вигляді плати публічному акціонерному товариству "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго".

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та її наслідками, полягає у тому, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, зокрема підпункту 3.1.2 пункту 3.1 Договору, позивач був змушений сплатити публічному акціонерному товариству "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" 22052,38 грн.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як вже встановлено судом, позивачем відшкодовано на користь публічного акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" витрати, понесені поставкою вугілля у нерівномірно завантаженому вагоні у розмірі 22052,38 грн., що підтверджується заявою про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимоги від 29.03.2012 р.

Відповідач не надав суду доказів, які спростовують позовні вимоги у даній частині. Доказів на підтвердження відсутності вини відповідача у заподіянні збитків, останнім не надано. Матеріали справи також не містять доказів своєчасної повної оплати завданих позивачу збитків.

За наведених обставин, позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 22052,38 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 22, 202, 509, 525, 526, 598, 610, 611, 614, 623, 629, 712, 1191 ЦК України, ст. ст. 20, 67, 193, 218, 224, 225, 228, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Державного підприємства «Вугілля України» задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства «Торезантрацит» (86600, Донецька обл.,

м. Торез, вул. Енгельса. 88, код ЄДРПОУ - 32366906) на користь Державного підприємства "Вугілля України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4; код ЄДРПОУ 32709929) збитки у розмірі 22052,38 грн., судовий збір у розмірі 1609,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 18.02.2013 р.

Суддя Бокова Ю.В.