Постанова № 29314038, 08.01.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2013 року 15:33 2а-1883/12/1070

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий - суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби до Комунального підприємства теплових мереж «Макарівтепломережа» про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Державна податкова інспекція у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби (далі-позивач) з позовом до Комунального підприємства теплових мереж “Макарівтепломережа” (далі-відповідач) про стягнення з рахунків платника у банках податкового боргу в розмірі 810823,68 грн., у тому числі з податку на додану вартість у сумі 670251,60 грн. та з податку на прибуток підприємств у розмірі 140572,08 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.12.2011).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з даними податкового обліку у відповідача утворилася заборгованість перед бюджетом з податку на додану вартість в сумі 670251,60 грн. та з податку на прибуток підприємств у розмірі 140572,08 грн. Податкові органи в силу закону від імені держави здійснюють функції з контролю за своєчасністю, правильністю нарахування та сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів), а також стягнення з платників податків заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача податкової заборгованості з рахунків платника у банках.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити. Пояснив, що поточні платежі позивача зараховувалися відповідачем в рахунок погашення боргу минулого періоду без урахування призначення платежу, ці дії здійснювалися як до уведення в дію ПК України - 1 січня 2011 р., так і після цієї дати. Пояснив, що винесені податкові повідомлення-рішення позивачем не оскаржувались.

У судовому засіданні 15.10.2012 та згідно з заявою від 08.01.2013 представник відповідача позов визнав в частині, а саме: заборгованості з податку на прибуток в повному обсязі на суму 140572,08 грн. та заборгованість з податку на додану вартість, яка виникла з 1 січня 2011 р., тобто з моменту набрання законної сили Податкового кодексу України, а саме в сумі 345016,60 грн., в решті позовних вимог просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Комунальне підприємство теплових мереж “Макарівтепломережа” зареєстровано Макарівською районною державною адміністрацією Київської області 17.03.1997. Згідно з довідкою від 03.06.2011 №278 відповідача взято на облік платників податків 11.04.1997 №409 ДПІ у Макарівському районі.

У відповідача утворилася заборгованість перед бюджетом з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість.

Податкова заборгованість з податку на прибуток підприємств виникла з таких підстав.

Відповідач з ДПІ у Макарівському районі уклав договір №24 від 08.12.2006 про реструктуризацію основного податкового боргу. Предметом та умовами договору визначено, що за відповідачем рахується основний податковий борг на суму 640109,89 грн. Згідно з договором ДПІ у Макарівському районі надає КПТМ «Макарівтепломережа» розстрочення сплати терміном на 10 років з дати укладання цього договору, з відстрочкою погашення на перші два роки дії цього договору та сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частинами.

Відповідачем самостійно подано податкові декларації з податку на прибуток за 2009 рік, згідно з якою податкове зобов’язання визначено платником податку в сумі 43542 грн.; за 3 квартал 2009 р., згідно з якою податкове зобов’язання визначено платником податку в сумі 37036 грн.; за 3 квартал 2011 р., згідно з якою податкове зобов’язання визначено платником податку в сумі 3329 грн.

Позивачем до відповідача застосовано фінансові (штрафні) санкції по податку на прибуток, про що винесено податкові повідомлення-рішення від 08.10.2009 №0004741500/0 на суму 9819,25 грн.; від 18.11.2009 №0001251530/0 на суму 3253,82 грн.; від 14.12.2009 №0005901500/0 на суму 6494,79 грн.; від 08.02.2010 №0000391500/0 на суму 3231,23 грн.; від 12.03.2010 №0001311500/0 на суму 3113,94 грн.; від 07.05.2010 №0002381500/0 на суму 3119,28 грн.; від 15.07.2010 №0002991500/0 на суму 6413,76 грн.; від 05.10.2010 №0005111500/0 на суму 6380,35 грн.; від 09.11.2010 №0005341500/0 на суму 6341,92 грн.; від 17.05.2011 №0002301500 на суму 3162,50 грн.; від 17.05.2011 №0002291500 на суму 5334,24 грн.. Ці податкові повідомлення-рішення отримано відповідачем, про що свідчить підпис бухгалтера підприємства, та не оскаржено.

Відповідно до облікової картки платника у відповідача рахується заборгованість по податку на прибуток в сумі 140572,08 грн.

Податкова заборгованість з податку на додану вартість виникла з таких підстав.

Відповідачем самостійно подано податкові декларації з податку на додану вартість, в яких платником податку самостійно визначено податкове зобов’язання: №26374 за листопад 2009 р. - в сумі 7822 грн.; №29315 за грудень 2009 р. - в сумі 51029 грн.; №2409 за січень 2010 р. - в сумі 64769 грн.; №6408 - за березень 2010 р. - в сумі 17520 грн.; №9276 за квітень 2010 р. - в сумі 21062 грн.; №10358 за травень 2010 р. - в сумі 9917 грн.; №13325 - за червень 2010 р. - в сумі 18641 грн.; №16261 за липень 2010 р. - в сумі 2529 грн.; №17949 - за серпень 2010 р. - в сумі 9206 грн.; №20750 - за вересень 2010 р. в сумі 9287 грн.; №23161 - за жовтень 2010 р. - в сумі 36054 грн.; №24518 за листопад 2010 р. - в сумі 1790 грн.; №27604 за грудень 2010 р. - в сумі 54784 грн.; №2099 - за січень 2011 р. - в сумі 56679 грн.; №2678 - за лютий 2011 р. - в сумі 61421 грн.; №11676 - за квітень 2011 р. - в сумі 29661 грн.; №14152 - за червень 2011 р. - в сумі 2208 грн.; №17481 - за липень 2011 р. - в сумі 1664 грн.; №17758 за серпень 2011 р. - в сумі 5672 грн.; №20295 за вересень 2011 р. - в сумі 7308 грн.; №22671 за жовтень 2011 р. - в сумі 11087 грн.; №23283 за листопад 2011 р. - в сумі 67614 грн.; №9013466518 за грудень 2011 р. - в сумі 40266 грн.; №1168 за січень 2012 р. - в сумі 24039 грн.; №3013115401 - за лютий 2012 р. - в сумі 23507 грн.

Позивачем до відповідача застосовано фінансові (штрафні) санкції по податку на додану вартість, про що винесено податкові повідомлення-рішення від 08.02.2010 №0000151530/0 на загальну суму 11018,87 грн.; від 12.03.2010 №0000361530/0 на загальну суму 7216,31 грн.; від 07.05.2010 №0000711530/0 на загальну суму 4810,43 грн.; від 15.07.2010 №0000861530/0 на суму 4773,11 грн.; від 05.10.2010 №0001341530/0 на суму 1438,90 грн.; від 09.11.2010 №0001551530/0 на загальну суму 2517,98 грн.; від 19.07.2011 №0000371530 на загальну суму 3940 грн.. Ці податкові повідомлення-рішення отримано відповідачем, про що свідчить підпис головного бухгалтера підприємства, та не оскаржено.

Відповідачем згідно з визначеним у платіжних дорученнях призначенням платежу були погашені повністю вказані у деклараціях з податку на додану вартість грошові зобов’язання. Так, по декларації за листопад 2009 р. в сумі 7822 грн. - платіжним дорученням №524,527; по декларації за травень 2010 р. в сумі 9917 грн. - платіжним дорученням №293; по декларації за липень 2010 р. в сумі 2529 грн. - платіжними дорученнями №375, 423. Всі інші платіжні доручення, зокрема №27 від 19.01.2010 на суму 15000 грн., №88 від 19.02.2010 на суму 10000 грн., №109 від 26.02.2010 на суму 5000 грн., №155 від 25.03.2010 на суму 3000 грн., №172 від 30.03.2010 на суму 3000 грн., №176 від 31.03.2010 на суму 4000 грн., №353 від 26.07.2010 на суму 2000 грн., №460 від 28.09.2010 на суму 2000 грн., №504 від 25.10.2010 на суму 3257 грн., №593 від 24.12.2010 на суму 4000 грн. не містять чітких відомостей щодо призначення платежу.

Загальна суму заборгованості відповідача по податку на додану вартість, відповідно до зворотного боку облікової картки платника, становить 670251,60 грн.

На день судового розгляду податковий борг відповідачем не погашено.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини виникли до 1 січня 2011 року і регулювались, зокрема, такими законодавчими актами: Законом України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», Законом України від 21.12.2000 № 2181-111 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні».

Однак, з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України законодавче регулювання у сфері оподаткування зазнало змін, а вказані законодавчі акти втратили чинність.

У зв'язку з цим справа вирішується судом відповідно до принципу дії законів у часі, зміст якого розкрито, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Як зазначив Конституційний Суд України, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97) платниками податку з числа резидентів є - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно із статтею 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Відповідно до підпункту 2.1 статті 2 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі – Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) платником податку є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов’язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Об’єкти оподаткування і база оподаткування визначаються статтями статями 3, 4 цього Закону.

Згідно з підпунктом 6.1 статті 6 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що податковим періодом є один календарний місяць.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Приписами пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.46.1 ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з п.54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наявні у справі докази з урахуванням вищенаведених норм податкового законодавства, суд дійшов висновку, що суми податку у вказаних деклараціях та розрахунках визначено відповідачем самостійно, а винесені щодо нього податкові повідомлення-рішення ним в установленому законом порядку не оскаржувалися, отже податкове зобов'язання є узгодженим, але податковий борг добровільно не сплачено.

Що стосується стягнення заборгованості з податку на додану вартість, яка виникла до 01.01.2011, то суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7 статті 7 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ, який був чинним на час виникнення правовідносин, джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.2009 №679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2009 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначає в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу відповідно до вимог чинного законодавства України до 01.01.2011 належало виключно платнику податку. Тому, суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України від 21.12.2000 №2181-ІІІ, який на момент виникнення спірних правовідносин був спеціальним законом з питань оподаткування, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового органу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ, податковий орган до 01.01.2011 не був наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Обов’язок щодо сплати поточних податкових зобов’язань з ПДВ за вказаними податковими деклараціями позивачем виконано, ці обставини підтверджено документально (копіями поданих декларацій з ПДВ, платіжними дорученнями із відміткою банку про перерахування коштів, випискою з банківського рахунку, зворотнім боком облікової картки платника податків).

Відповідачем фактично перераховані позивачем грошові кошти на сплату поточних податкових зобов’язань за деклараціями з ПДВ віднесено в рахунок оплати існуючого, на думку відповідача, податкового боргу за минулі періоди. Зарахування коштів здійснено відповідачем самовільно, всупереч визначеному позивачем призначенням платежу, яке вказано у платіжних дорученнях.

За таких обставин, здійснене позивачем до 01.01.2011 самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником коштів до бюджету, є неправомірним, а відтак - сума заборгованості за цими платежами відсутня.

Як вбачається зі зворотного боку облікової картки платника податків – Комунального підприємства теплових мереж “Макарівтепломережа”, податковий орган змінив призначення платежу підприємства зі сплати податку на додану вартість за 2009-2010 рр. в рахунок погашення боргу минулих періодів.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність дій податкового органу щодо зміни призначення платежу, то суми коштів, сплачених позивачем відповідно до платіжних доручень у 2009-2010 рр., є виключно сплатою податкового зобов’язання за вказані у них податкові періоди 2009-2010 рр.

Повноваження щодо зарахування поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу минулого періоду незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, надано податковому органу лише з 01.01.2011, тобто з часу уведення в дію Податкового кодексу України, пунктом 87.9 статті 87 якого і передбачено таке право та обов’язок податкового органу.

Суд бере до уваги, що наявність та розмір заборгованості по податку на прибуток в сумі 140572,08 грн. позивачем доведено, а відповідачем у судовому засіданні визнано.

Позивачем визначено заборгованість з податку на додану вартість у сумі 670251,60 грн. Відповідачем у судовому засіданні визнано заборгованість зі сплати податку на додану вартість в сумі 345016,60 грн.

Судом зобов’язано позивача надати розрахунок наявної заборгованості відповідача, у тому числі і з податку на додану вартість, з урахуванням визначеного платником податку призначення платежу за періоди до 01.01.2011 р.

На виконання вимог суду представником податкового органу надано додаткові пояснення від 19.12.2012, в яких наведено відповідні розрахунки. З наданими розрахунками суд погоджується.

Згідно з цими розрахунками заборгованість відповідача з податку на додану вартість складає 670251,60 грн. До складу цієї заборгованості включено суму 559255,60 грн., яку сформовано за рахунок узгодженого у податкових деклараціях податкового зобов’язання, яке не було сплачено у повному обсязі чи частково, та за рахунок визначення податкового зобов’язання податковим органом у не оскаржених відповідачем податкових повідомленнях-рішеннях.

Відтак, решту суми боргу - 110996 грн. (670251,60 грн. - 559255,60 грн.) сформовано за рахунок зарахування в період до 01.01.2011 поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу минулого періоду незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків у платіжному дорученні.

Ці обставини не заперечувалися представником позивача у судовому засіданні.

Оскільки відповідачем надано докази сплати у період до 01.01.2011 вказаної суми коштів - 1109996 грн. в якості сплати визначеного ним самостійно у податкових деклараціях з ПДВ грошового зобов’язання, а позивачем не заперечувався факт та розмір такої сплати відповідачем узгодженого податкового зобов’язання та подальшої зміни податковим органом призначення платежу і спрямування цих поточних платежів на погашення податкового боргу минулих періодів, то суд вважає, що податковим органом не доведено наявність заборгованості відповідача у вказаному розмірі, а тому у задоволенні позовних вимог щодо стягнення цієї частини суми боргу з ПДВ (110996 грн.) слід відмовити.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Положеннями підпункту 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено право органів державної податкової служби звертатись до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно з вимогами пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем надано суду докази наявності у позивача компетенції відносно стягнення з відповідача податкового боргу, докази наявності у відповідача податкової заборгованості.

Відповідно до статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, а відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково.

Ураховуючи положення статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України, визнання адміністративного позову має бути викладено в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до вимог ч.1 ст.136 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

З урахуванням того, що часткове визнання відповідачем цього адміністративного позову не суперечить вимогам наведеної статті, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, приймає визнання адміністративного позову відповідачем в частині заборгованості.

Суд визнає, що з вищенаведених підстав позовні вимоги підлягають задоволенню частково: з податку на додану вартість у сумі 595255,60 грн. та з податку на прибуток підприємств в сумі 140572,08 грн.

Відповідно до ч.4 ст.94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж “Макарівтепломережа” (08000 Київська область, Макарівський район, смт. Макарів, вул. Гагаріна, 1, ідентифікаційний код 24879244) до Державного бюджету України з рахунків платника у банках податковий борг в розмірі 735827 (сімсот тридцять п'ять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 68 коп., з яких заборгованість з податку на додану вартість у сумі 595255,60 грн. та з податку на прибуток підприємств в сумі 140572,08 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 січня 2013 р.