Ухвала суду № 29302617, 13.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2013 року м. Київ К/9991/51762/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2012 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 року

у справі № 2а-11748/11/0170/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маглів»(далі -позивач, ТОВ «Маглів»)

до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі -відповідач, ДПІ у м. Ялта АРК)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Маглів»звернулось у вересні 2011 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Ялта АРК про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001182301 від 13.04.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 року, позов задоволений повністю: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта АРК від 13.04.2011 року № 0001182301.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняте нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

На підставі наказу № 341 від 24.03.2011 року та згідно до вимог п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України (далі -ПК України) посадовими особами відповідача проведена невиїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з Фірмою «Олівер», ПП «Торгбудсервіс», ТОВ «Кастелль-Приморскій»за грудень 2010 року, за результатами якої 25.03.2011 року складено Акт № 614/23-1/19445512/54, яким зафіксовано порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР зі змінами і доповненнями (далі -Закон № 168), а саме в податковій декларації позивача за грудень 2010 року завищена сума податкового кредиту у розмірі 524 324,00 гривні, у т.ч. по фірмі «Олівер» на суму 200 000,00 гривень, по ПП «Торгбудсервіс» на суму 151 786,00 гривень, по ТОВ «Кастелль-Приморскій» на суму 172 538,00 гривень.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що вказані порушення вимог допущені позивачем у зв'язку з наявністю у перевіряємому періоді взаємовідносин позивача з контрагентами Фірми «Олівер», ПП «Торгбудсервіс» та ТОВ «Кастелль-Приморскій», які фактично не здійснювали господарські операції за цивільними угодами, укладеними як із позивачем, так і з іншими контрагентами-покупцями.

Згідно інформації за актами зустрічних невиїзних документальних перевірок Фірми «Олівер» та ПП «Торгбудсервіс», не підтверджено здійснення фінансово-господарської діяльності, наміру та можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству від контрагентів-постачальників, ресурсів, які необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, а саме: трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах.

Таким чином, на думку відповідача, відповідно до фактів виявлених в ході проведення перевірки встановлено, що усі угоди позивача з зазначеними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже -є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

13.04.2011 року на підставі висновків Акту перевірки від 25.03.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001182301, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 655 405,00 гривень, у тому числі: за основним платежем 524 324,00 гривні, за штрафними санкціями 131 081,00 гривня.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередній інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню при вирішення даного спору.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки № 614/23-1/19445512/54 від 25.03.2011 року про порушення платником податків вимог Закону України «Про податок на додану вартість», шляхом заниження податку на додану вартість, не відповідають дійсним обставинам справи, в наслідок чого існують підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 13.04.2011 року № 0001182301.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2010 року між позивачем та Фірмою «Олівер» укладено Договір № 01/09-10 про надання маркетингових послуг, за умовами якого, виконавець (Фірма «Олівер») зобов'язався надати комплекс маркетингових послуг у вигляді популяризації та просування продукції замовника, а замовник (позивач) зобов'язався прийняти та сплатити надані послуги.

30.11.2010 року між ТОВ «Маглів» та Приватним підприємством «Торгбудсервіс» укладено Договір постачання № 30/11-10, згідно якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця (позивача) поліграфічну, картонно-паперову продукцію, гофротару, а покупець -прийняти та сплатити вказаний товар згідно рахунка Продавця.

21.12.2010 року між ТОВ «Кастелль-Приморській» та ТОВ «Маглів» укладено Договір постачання № 1, за умовами якого, постачальник зобов'язаний передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти та сплатити вказаний товар згідно рахунка постачальника.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем до матеріалів справи долучені первинні документи, а саме: податкові накладні видані, видаткові накладні, платіжні доручення, які були досліджені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про систему оподаткування»№ 1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України № 168 встановлено, що поставка товарів -будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України № 168 податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, яка визначена згідно з Законом.

Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилося на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Базою оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів ) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включались будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передавались платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу (п. 4.1. ст. 4 1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України № 168 датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалась дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України № 168 податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (пп. 7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

З 01.11.2011 року набрав чинності Податковий Кодекс України, відповідно до п. 187.1 ст. 187 якого, також встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг -дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, сума донарахування податку на додану вартість у розмірі 524 324,00 гривні визначена відповідачем внаслідок висновку відповідача щодо порушення ТОВ «Маглів» пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», яке виразилось у завищенні податкового кредиту за грудень 2010 року за ПДВ у сумі 524 324,00 гривні, що був нарахований за відсутності належних первинних документів по операціях з Фірмою «Олівер», ПП «Торгбудсервіс», ТОВ «Кастелль-Приморскій», що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та отримання економічної вигоди, а отже не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з якою погоджується суд касаційної інстанції, з такими висновками відповідача не погодилась, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких встановлені загальні вимоги дотримання яких необхідне для чинності угоди.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини п'ятої статті 216 цього Кодексу вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Судами встановлено, що на момент здійснення вищевказаних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, Приватне підприємство «Торгбудсервіс»та Фірма «Олівер»були зареєстровані у якості юридичних осіб, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЄ № 794802 та № 794803, обліковувались як платники ПДВ у ДПІ та мали свідоцтва платника ПДВ, та здійснення цих господарських операцій підтверджується відповідними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, які були досліджені судами попередніх інстанцій.

Матеріалами справи також підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, спрямованість дій сторін договору на реальне їх виконання, сплата позивачем вартості товару постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, подальше використання придбаного товару у господарській діяльності позивача, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту суми на підставі податкових накладних, виданих постачальником товару, оскільки за загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги), рівно як анулювання свідоцтва не тягне за собою визнання всіх правочинів, здійснених до цієї дати, недійсними, за умови, що вони були фактично виконані.

Судами попередніх інстанцій були досліджені долучені до матеріалів справи податкові накладні, докази оплати товару, докази фактичної поставки товару та використання отриманих товарів, робіт та послуг в господарській діяльності позивача.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби -відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 року у справі № 2а-11748/11/0170/14 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько