Ухвала суду № 29302267, 13.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2013 року м. Київ К/9991/69822/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року

у справі № 2а-5232/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»(далі -позивач, ТОВ «АТ Каргілл»)

до Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі -відповідач, ОДПС -ЦО з обслуговування ВПП ДПС)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «АТ Каргілл»звернулось у квітні 2012 року до суду з позовом до ОДПС -ЦО з обслуговування ВПП ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000884040 від 09.12.2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 262 283,05 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі: скасоване податкове повідомлення-рішення № 0000884040 від 09.12.2011 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2012 року скасована та ухвалена нова постанова, якою в задоволені позову ТОВ «АТ Каргілл»відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає його таким, що прийняте з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Відповідач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

В період з 10.11.2011 року по 16.11.2011 року відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «АТ Каргілл»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складений Акт № 1058/40-40/20010397 від 26.10.2011 року (далі -Акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушення податкового законодавства, а саме: п.1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4; пп. 7.5.1, п. 7.5, пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) (далі - Закон про ПДВ) при визначенні суми ПДВ, що призвело до завищення податкового кредиту в розмірі 262 283,05 грн., в тому числі по періодам: в серпні 2010 року в розмірі 225 624,75 грн., грудні 2011 року -36 658,3 грн.

У зв'язку із допущенням позивачем зазначених вище порушень 09.12.2011 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000884040, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 262 283,05 грн. та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги зазначив, зокрема, що укладені позивачем спірні договори купівлі-продажу відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає обов'язку платника податку на додану вартість перевіряти дотримання його контрагентом вимог податкового законодавства та законодавства, що регулює порядок реєстрації юридичних осіб. Податковий кредит, на думку суду першої інстанції сформований позивачем відповідно до чинного законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог, дійшов до висновку про створення ТОВ «АТ Каргілл»імітації операцій з поставки товарів з метою одержання податкової вигоди у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та визнав незаконним формування позивачем даних податкового обліку за цими операціями.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ФОП ОСОБА_4 здійснювались згідно спірних Договору поставки № CVP 06067 від 23.08.2010 року та Договору поставки № CVP 13540 від 14.12.2010 року відповідно до яких ФОП ОСОБА_4 (Постачальник) зобов'язувалося поставити ТОВ «АТ Каргілл»(Покупець) насіння соняшнику. Судом також встановлено, на підставі поданих позивачем документів, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ФОП ОСОБА_4 здійснювались також згідно Договору поставки № CVP 06782 від 07.09.2010 року, Договору поставки № CVP 04741 від 21.07.2010 року, Договору поставки № CVP 05428 від 30.07.2010 року, Договору поставки № CVP 05506 від 03.08.2010 року, Договору поставки № CVP 05967 від 18.08.2010 року, Договору поставки № CVP 05986 від 19.08.2010 року, Договору поставки № CVP 06285 від 30.08.2010 року, Договору поставки № CVP 07455 від 16.09.2010 року, Договору поставки № CVP 08205 від 23.09.2010 року, Договору поставки № CVP 10001 від 13.10.2010 року, Договору поставки № CVP 10567 від 19.10.2010 року, Договору поставки № CVP 10684 від 20.10.2010 року, Договору поставки № CVP 10717 від 21.10.2010 року, Договору поставки № CVP 10963 від 22.10.2010 року, Договору поставки № CVP 12523 від 25.11.2010 року, Договору поставки № CVP 12736 від 30.11.2010 року, Договору поставки № CVP 12856 від 02.12.2010 року, Договору поставки № CVP 12374 від 03.12.2010 року, Договору поставки № CVP 13142 від 07.12.2010 року, Договору поставки № CVP 13539 від 14.12.2010 року, Договору поставки № CVP 05494 від 07.12.2010 року, Договору поставки № CVP 13021 від 06.12.2010 року, Договору поставки № CVP 12735 від 30.11.2010 року, Договору поставки № CVP 10964 від 22.10.2010 року, Договору поставки № CVP 08836 від 23.01.2010 року, Договору поставки № CVP 13540 від 14.12.2010 року, Договору поставки № CVP 09883 від 12.10.2010 року, Договору поставки № CVP 13912 від 22.12.2010 року (а.с. 5-38, додаток до справи № 2).

Також, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договорів поставки, сторонами було також складено та підписано наступні документи: податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури. Факт перерахування позивачем Постачальникові сум ПДВ у складі вартості поставлених товарів підтверджується виписками з рахунку позивача в банку ПАТ «КІБ КРЕДІ АГРІКОЛЬ», а також довідкою банку про переказ коштів із рахунку позивача на рахунок ФОП ОСОБА_4 (а.с. 133-175 додаток до справи № 1).

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Відповідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту). В даній нормі Закону зазначена підстава, за якої платник податку не має права включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, - це відсутність податкових накладних чи митних декларацій (інших подібних документів згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону), які підтверджують сплату ПДВ.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанцій, який погодився з висновком суду першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні товару (послуг). При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що докази, на які послався суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

В ході аналізу податкової звітності судом апеляційної інстанції встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності. В акті Харківської ОДПІ від 16.08.2011 року № 1665/17-2706720655 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 з питання правильності визначення суми ПДВ за березень 2010 року, травень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Євродез-2007» та ТОВ «Приватекосистема» за серпень-жовтень 2010 року зазначено, що дані наведені у деклараціях з ПДВ ФОП ОСОБА_4 за серпень-жовтень 2010 року про обсяги податкового кредиту отриманого від ТОВ «Приватекосистема» є недійсними.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведена реальність операції, оскільки не підтверджується час здійснення операції, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання. Відтак, господарська операція, що відбулася оформлена лише документально.

Колегія суддів апеляційної інстанції правомірно дійшла висновку про те, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, частина п'ята передбачає, що правочин має бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст.228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вважає, що позивач відображав господарські операції документально, тобто без мети реального настання правових наслідків, а тому укладені позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок, а тому є нікчемними, що позивачем в порушення вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ за перевіряємий період до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ від вартості товарів які не придбавались та не використовувалися в господарській діяльності.

Також, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що господарські операції (зокрема, купівля насіння соняшника), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Норми Закону про ПДВ крім вищезазначених обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Вказана обставина випливає із самої суті поняття податку, як основної функції - формування доходів Державного бюджету України, а також з поняття платника податку, як особи яка згідно Закону про ПДВ зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету такого податку.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, що позивачем безпідставно сформований податкових кредит за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України на загальну суму 262 283,05 гривні.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволені позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»-відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року у справі № 2а-5232/12/2670 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько