Постанова № 29287000, 08.02.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2013 року Справа № 811/203/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого –судді – Чубари Н.В.

секретар судового засідання – Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом ТОВ «Дак-Транс» до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дак-Транс» (далі - позивач, ТОВ «Дак-Транс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ) з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.01.2013 року №000050222 та № 000040222.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем :

1) пп. 198.3 пп.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період лютий та березень 2011 року на загальну суму 422553 грн., в тому числі за лютий 2011 року – 212013 грн., березень 2011 року – 210540 грн.;

2) п.5.1 пп.5.2.1 п.5.2 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року на суму 611421 грн.;

3) завищення рядка 26 «Завищення від’ємного значення ПДВ» декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року на суму 103533 грн. та завищення рядка 24 «Залишок від’ємного значення ПДВ» податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року в сумі 57260 грн.

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки господарській операції між позивачем та ТОВ «Айкарб», ТОВ «Аван-Тайм», ТОВ «Айвар-СМ» та ТОВ «Баярд-К» мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угоди, укладені між позивачем ТОВ «Айкарб», ТОВ «Аван-Тайм», ТОВ «Айвар-СМ» та ТОВ «Баярд-К» недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги які передбачені вимогами Цивільного кодексу України були дотримані.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкові повідомлення - рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позивних вимог посилається на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ТОВ «Дак-Транс» встановлено, що господарські операції позивача з контрагентами - ТОВ «Айкарб», ТОВ «Аван-Тайм», ТОВ «Айвар-СМ» та ТОВ «Баярд-К» не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесені за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення, прийняті згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 08.02.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 12.02.2013 р., про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ТОВ «Дак-Транс» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №745652 (т.1,а.с. 12).

На підставі наказу №2577 від 07.12.2012 року Кіровоградською ОДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Дак-Транс» (код ЄДРПОУ 34362201) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових витрат з податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Айкарб», ТОВ «Аван-Тайм», ТОВ «Айвар-СМ» та ТОВ «Баярд-К» за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року, результати якої оформлено актом № 191/22-2/34362201 від 21.12.2012 р. (т.1,а.с.24-75).

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини між позивачем та його контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялись з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення – рішення № 000050222 від 09.01.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 611 422 грн., в тому числі за основним платежем 611421 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн. (т.1, а.с. 16);

- податкове повідомлення – рішення № 000040222 від 09.01.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 422 554 грн., в тому числі за основним платежем 422 553 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн. (т.1, а.с. 18).

Суд, не погоджується з висновками відповідача з огляду на насутпне.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом –Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Судом встановлено, що між позивачем (замовник за договором) та ТОВ «Айкарб» (експедитор за договором) 01.12.2010 р. укладено договір № 12/10 про надання транспортно-експедиційного обслуговування. Відповідно до п. 1.2 Договору експедитор зобов’язується за плату та рахунок замовника виконати та організувати перевезення товарів замовника. Пунктом 2.2 Договору визначено, що конкретні умови по кожному замовленню обговорюються в разовому замовленні, яке Замовник надсилає Експедитору після погодження з ним. Завка являється невідємною частиною договору та має з ним однакову юридичну силу. (т.1, а.с. 76-77).

Як слідує з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, позивачем включено до податкового кредиту за лютий 2011 року суми ПДВ у розмірі 314276,65 грн., на підставі податкових накладних: №372 від 04.02.2011 р.,№373 від 09.02.2011 р.,№374 від 10.02.2011р.,№375 від 10.02.2011р..№376 від 11.02.2011 р.,№379 від 21.02.2011р.,№380 від 22.02.2011 р.,№381 від 23.02.2011р.,№382 від 24.02.2011 р.,№383 від 25.02.2011 р.,№384 від 28.02.2011р., виписаних ТОВ «Айкарб» (т.1, а. с. 81,83,85,87,89,91,93,95,97,99)

На дату складання податкових накладних ТОВ «Айкарб» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва.

Фактичне виконання послуг та їх оплата підтверджується актами здачі прийняття – робіт (надання послуг) (т.1,а.с. 78,80,82, 84,86,88, 90, 92, 94, 96, 98) та банківськими виписками по рахунку (т.1, а.с. 120-129).

До того ж, позивачем надано транспортні заявки на організацію перевезення вантажів до Договору від 01.12.2010 р. № 12/10 (які є його невід’ємною частиною) та реєстр товарно-транспортних накладних (т. 1, а. с. 206 – 236)

Крім того, матеріалами справи встановлено та в судовому засіданні підтверджено, що між позивачем (замовник за договором) та ТОВ «Аван-тайм» (експедитор за договором) укладено договір № 14/02 від 14.02.2011 р. про транспортно-експедиційне обслуговування. Відповідно до п. 1.2 Договору експедитор зобов’язується за плату та рахунок замовника виконати та організувати перевезення товарів замовника (т.2, а.с. 4-5).

Як слідує з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, позивачем включено до податкового кредиту за березень 2011 року суми ПДВ, на підставі податкових накладних: №95 від 23.03.2011 року, №96 від 25.03.2011 р.,№№97 від 30.03.2011 р., виписаних ТОВ «Аван-тайм» (т.1, а. с. 103,105,107)

Фактичне виконання послуг за договором та їх оплата підтверджується актами здачі прийняття – робіт (надання послуг) (т.1,а.с. 102,104,106) та банківськими виписками по рахунку (т.1, а.с. 130-132).

На дату складання податкових накладних ТОВ «Аван-тайм» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва.

Між позивачем (замовник за договором) та ТОВ «Айвар-МС» (експедитор за договором) укладено договір № 01/03 від 01.03.2011 р. про транспортно-експедиційне обслуговування. Відповідно до п. 1.2 Договору експедитор зобов’язується за плату та рахунок замовника виконати або організувати перевезення товарів замовника (т.2, а.с. 13-14).

Як слідує з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, позивачем включено до податкового кредиту за березень 2011 року суму ПДВ в розмірі 16666,67 грн., на підставі податкової накладної №141від 16.03.2011 року, виписаної ТОВ «Айвар-МС» (т.1, а. с. 103,105,107)

Фактичне виконання послуг за договором та їх оплата підтверджується актом здачі прийняття – робіт (надання послуг) (т.1,а.с. 100) та банківськими виписками по рахунку (т.1, а.с. 129). Також позивачем надано суду транспортна заявка на організацію перевезення вантажів, яка є невід’ємною частиною Договору № 01/03 від 01.03.2011 р., та реєстр товарно-транспортних накладних з 05.03.11 р. по 11.03.11 р.(т. 2, а. с. 15 – 16)

На дату складання податкових накладних ТОВ «Айвар-МС» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що між позивачем (замовник за договором) та ТОВ «Баярд-К» (експедитор за договором) укладено договір № 22/02 від 22.02.11 р. про транспортно-експедиційне обслуговування. Відповідно до п. 1.2 Договору експедитор зобов’язується за плату та за рахунок Замовника виконати або організувати перевозку вантажів Замовника (т. 1 а. с. 236 – 237)

Як слідує з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, позивачем включено до податкового кредиту за березень 2011 року суми ПДВ, на підставі податкових накладних: №176 від 03.03.2011 року, №177 від 11.03.2011 р., №178 від 15.03.2011 р.,№179 від 25.03.2011 р.,№180 від 28.03.2011 р.,№181 від 30.03.2011 р., виписаних ТОВ «Баярд-К» (т.1,а.с. 109,111,113,115, 117,119).

Фактичне виконання послуг за договором та їх оплата підтверджується актами здачі прийняття – робіт (надання послуг) (т.1,а.с. 108,110,112,114,116, 118) та банківськими виписками по рахунку (т.1, а. с. 131-132). Також позивачем подано до суду транспортні заявки на організацію перевезення вантажів, які є невід’ємною частиною Договору, та реєстр товарно-транспортних накладних (т. 1, а. с. 238 – 250, т. 2 а. с. 1 – 3)

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену позивачем суму ПДВ у розмірі 422553 грн. до податкового кредиту в періоді, що перевірявся, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання послуг.

Згідно п.5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

На підставі п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно до п.11.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно із приписами п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі –запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

З огляду на викладене, на підставі аналізу досліджених доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення – рішення від 09.01.2013 року № 000050222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 611422грн., в тому числі за основним платежем – 611421 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1 грн. (т.1, а.с.16) підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Досліджуючи спірні правовідносини у справі, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про нікчемність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентами – ТОВ «Айкарб», ТОВ «Аван-Тайм», ТОВ «Айвар-СМ» та ТОВ «Баярд-К», на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену ним суму ПДВ у розмірі 422553 грн. до податкового кредиту за лютий та березень 2011 року, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно положень ст.ст.215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Зміст акта перевірки № 191/22-2/34362201 від 21.12.2012р. позивача свідчить про те, що перевірка проводилася з використанням акта перевірки ТОВ «Баярд-К» № 724/1520/37502856 від 09.10.2012 р. (т.1, а.с.159-172) , акту перевірки ТОВ «Айкарб» №731/1520/37383643 від 09.10.2012 р. (т.1, а.с. 173-186) та акта перевірки ТОВ «Аван-тайм» №725/1520/37426833 від 09.10.2012 р. (т.1, а.с.187-200)

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно вказаних вище актів перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даних контрагентів з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

При цьому, первинні документи по взаємовідносинах позивача та ТОВ «Баярд-К», ТОВ «Айкарб», ТОВ «Аван-тайм» проігноровані податковою інспекцією для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи ТОВ «Дак-Транс» визнані в судовому порядку недійсними.

Якщо особа не виконує своїх зобов’язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.01.2013 року № 000050222, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 611 421 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1 грн. та податкове повідомлення-рішення від 09.01.2013 р. № 000040222, ким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 422 553 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1 грн. прийняті Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС.

Присудити ТОВ «Дак-Транс» судові витрати з державного бюджету шляхом зобов’язання Державної казначейської служби безспірно списати з рахунку Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС грошові кошти в розмірі 2294 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України – протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 12.02.2013 р.

Суддя (підпис) Н.В. Чубара

З оригіналом згідно:

Суддя: Н.В. Чубара