Ухвала суду № 29284451, 07.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-9313/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Костюк Л.О.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексіст Україна» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ексіст Україна» (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №№0000332340/461, 0000342340 та 0000601750 від 15.06.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №№0000332340/461, 0000342340 від 15.06.2011 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.08.2008 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 04.08.2008 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт №152/23-404/36047792 від 31.05.2011 року.

В ході перевірки виявлені порушення Позивачем п.1.31 ст.1, п.1.32 ст.1, п.2.1 ст.2, п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, абз.1 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11, пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 037 037,00 грн., в тому числі за 2008 рік у сумі 4 901,00 грн. (4 квартал 2008 року в сумі 4 901,00 грн.), за 1 квартал 2009 року в сумі 7 828,00 грн. (1 квартал 2009 року в сумі 7 828,00 грн.), за 3 квартали 2009 року в сумі 11 189,00 грн. (3 квартал 2009 року в сумі 3 350,00 грн.), за 2009 рік в сумі 21 187,00 грн. (4 квартал 2009 року в сумі 10 009,00 грн.), в 1 кварталі 2010 року в сумі 240,00 грн., за півріччя 2010 року в сумі 1 912 648,00 грн. (в 2 кварталі 2010 року в сумі 1 912 407,00 грн.), за 3 квартали 2010 року в сумі 1 918 003,00 грн. (в 3 кварталі 2010 року в сумі 5 356,00 грн.), за 2010 рік в сумі 2 010 949,00 грн. (в 4 кварталі 2010 року в сумі 92 946,00 грн.); пп.7.2.4 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 1 600 521,00 грн., в т.ч. в квітні 2010 року на суму 593 320,00 грн., в травні 2010 року на суму 763 112,00 грн., в червні 2010 року на суму 172 706,00 грн., в грудні 2010 року на суму 71 383,00 грн.; п.1, п.2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п.3.5.1.3 - пп.4.2.1, пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 2 250,28 грн., в т.ч. по періодам: за 2009 рік в сумі 1 505,01 грн., за 2010 рік в сумі 745,27 грн.

Позивачем подавалися до Відповідача заперечення до вказаного акту.

У зв'язку із закінченням граничного терміну подачі заперечень, останні залишені без розгляду, a висновки акту - без змін.

15.06.2011 року Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000332340 про збільшення Позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 037 037,00 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 509 259,00 грн.; №0000342340 про збільшення Позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 600 521,00 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 400 130,00 грн.; №0000601750 про збільшення Позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 250,28 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 562,57 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення Позивачем не оскаржувалися.

Як встановлено судом першої інстанції, 01.09.2010 року між Позивачем та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір про приймання платежів №5914/02/2010, згідно умов якого банк приймав на себе зобов'язання здійснювати приймання від платників готівкові платежі (авансові платежі за автозапчастини) із наступним перерахуванням коштів на рахунок Клієнта, а останній, в свою чергу, зобов'язувався сплачувати Банку комісійну винагороду за платежі, які були перераховані Банком на користь Клієнта протягом поточного календарного місяця у розмірі 0,7% від суми кожного прийнятого платежу, але не менше ніж 3,00 грн. за кожен прийнятий платіж.

Згідно умов додаткової угоди №1 від 01.02.2010 року до договору №5914/02/2010 від 01.02.2010 року з 01.02.2010 року строком до 31.01.2011 року встановлюється комісійна винагорода за надані Банком послуги у розмірі 0,35% від суми кожного прийнятого платежу, але не менше, ніж 3,00 грн. за кожен прийнятий платіж, при цьому порядок сплати такої комісії залишається без змін. Списання відповідних кошів з рахунків Позивача підтверджується виписками з банку.

Первинним документом, що підтверджує понесені Позивачем витрати за вказаним договором, на думку останнього, є цей договір.

01.09.2010 року між Позивачем та ПП "Рекламна агенція Симон-СПВ" укладено договір про надання інформаційних послуг №1/22/36, за умовами якого контрагент як виконавець зобов'язувався за дорученням Позивача, як замовника, надавати йому маркетингові та інформаційні послуги, а також послуги зі стимулювання збуту продукції Позивача, а останній, в свою чергу, зобов'язується прийняти послуги та повністю оплатити ціну (вартість) послуг.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення Позивачем витрат на придбання відповідних послуг до складу валових витрат підприємства, а також сплати Позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбані послуги, ПП "Рекламна агенція Симон-СПВ" виписало Позивачу первинні документи: акт виконаних робіт та податкову накладну.

10.03.2010 року між Позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлового приміщення №10/03/10, за яким контрагент (орендодавець) надає Позивачу (орендарю) в тимчасове платне користування вбудоване відповідне нежитлове приміщення, а останній, в свою чергу, сплачує відповідні грошові кошти за надані послуги оренди.

Також 20.04.2010 року між Позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлового приміщення №20/04/10, за яким контрагент (орендодавець) надає Позивачу (орендарю) в тимчасове платне користування вбудоване відповідне нежитлове приміщення, а останній, в свою чергу, сплачує відповідні грошові кошти за надані послуги оренди.

Факт виконання умов зазначених договорів, включення Позивачем понесених ним витрат до складу валових витрат підприємства, підтверджується виписаними Позивачу його контрагентами первинними документами, а саме: актами прийому-передачі відповідних приміщень, актами наданих послуг.

02.02.2009 року між Позивачем та ТОВ "Омега" укладено договір поставки №0209/1, за умовами якого Позивач придбав у контрагента товар (авто хімія, автокосметика, авто товари) та сплатив грошові кошти за цей товар.

ТОВ "Омега" виписало Позивачу первинні документи: видаткові та податкові накладні.

Проте, за результатами планової виїзної перевірки ТОВ "Омега" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.10.2007року по 30.09.2010 року, основним постачальником товарів ТОВ "Омега" є ПП "Охторг", стосовно посадових осіб якого порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених cr.358, ч.5 ст.191, ст.15, ч.5 ст.191 ч.3 ст.209 ч.205 КК України та яке має адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах, отже, правочини, укладені між ПП "Охторг" та ТОВ "Омега" є нікчемними. Зазначені відомості належними та допустимими доказами не підтверджені.

Крім того, при перевірці правильності оподаткування додаткових благ, перевірка банківських та касових документів в національній та іноземній валюті встановлено, що платіжними дорученнями на загальну суму 15 001,85 грн., сплачені грошові кошти фізичним особам, які не є працівниками підприємства, за товар, роботи, послуги, на момент перевірки, без відповідних підтверджуючих документів. Зазначені кошти податком з доходів фізичних осіб не оприбутковувались, чим порушено пп.4.2.1., 4.2.9. п.4.2. ст.4, пп.8.1.1. п.8.1. ст.8, п.19.2. ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Положеннями ст.234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

ТОВ «Омега» на момент укладання із Позивачем правочину та здійснення господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази у підтвердження недійсності чи нікчемності укладеного між Позивачем та ТОВ «Омега» правочину.

Також рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 року у справі 2а-11765/11/2670 за позовом ТОВ "Омега" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень - рішень встановлено реальність операцій купівлі-продажу товарів між ПП "Охторг" та ТОВ "Омега" та їх подальшу реалізацію Позивачем.

Колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції про те, що вказаним рішенням спростовуються висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки Позивача.

Згідно визначення пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, зокрема, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення пп.1.18.1 п.1.18 ст.1 Закону пперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою) (пп.1.18.1 п.1.18 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Підпунктом 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону визначено, що оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється, зокрема, у такому порядку:

передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.

Згідно пп.5.4.4. п.5.4. ст.5 Закону до валових витрат також включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Згідно визначення п.1.37 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані з переказом коштів з рахунку (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.

Частиною 4 статті 62 Господарського кодексу України встановлено, що однією з характерних ознак підприємства є наявність рахунків у банках.

Отже, сплачені платником податку на користь банку за надані послуги з розрахунково-касового обслуговування, суми відсотків пов'язані з веденням господарської діяльності та, відповідно, підлягають віднесенню до складу валових витрат.

Згідно визначення п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379, визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що взаємовідносини Позивача з контрагентами, оформлені договорами, які не визнані недійсними в судовому порядку.

Крім того, вказані взаємовідносини підтверджені відповідними первинними документами: актами виконаних робіт, актами наданих послуг, видатковими накладними, податковими накладними, а, отже, Позивачем правомірно сформовано податковий кредит та включено відповідні витрати до складу валових витрат.

Дії Позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку контрагентів Позивача, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанці про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасовання податкових повідомлень-рішень №№0000332340/461, 0000342340 від 15.06.2011 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Троян Н.М.

Костюк Л.О.

Ухвала складена в повному обсязі 12 лютого 2013 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.