Ухвала суду № 29282157, 11.01.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

УХВАЛА

"11" січня 2013 р. Справа № Б911/88/08/13-г

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., розглянувши матеріали

за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області, ідентифікаційний код юридичної особи: 37583191, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Горького, буд. 10 (надалі за текстом: «Заявник»),

до боржника, - товариства з обмеженою відповідальністю «Інжпромбудсервіс», ідентифікаційний код юридичної особи: 13716094, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, Промзона Завокзалля; фактична адреса: м. Київ, вул. Соломянська, буд. 5, оф. 103 (згідно заяви)),

про порушення справи про банкрутство, –

В С Т А Н О В И В:

до господарського суду Київської області звернулось Управління Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи: 37583191, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Горького, буд. 10) (надалі за текстом: «Заявник») із заявою № 10262/08 від 17 грудня 2012 року про порушення справи про банкрутство боржника – товариства з обмеженою відповідальністю «Інжпромбудсервіс» (ідентифікаційний код юридичної особи: 13716094, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, Промзона Завокзалля; фактична адреса згідно заяви Заявника: м. Київ, вул. Соломянська, буд. 5, оф. 103) (надалі за текстом «Боржник»), в якій мотивуючи посиланням на норми ст. ст. 2, 12, 13, 15, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі за текстом «Закон про банкрутство»), ст. ст. 1, 2, 12, 22, 54-57, 64 Господарського процесуального кодексу України, а також тим, що Заявник має у встановленому порядку підтверджені документальні вимоги щодо грошових зобов’язань до Боржника, який не спроможний виконати свої грошові зобов’язання перед ним протягом 3 місяців після настання встановленого строку їх сплати і станом на 01.12.12 року Боржник має заборгованість перед Заявником зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в загальному розмірі 421 811,19 грн., що складається з боргу: зі сплати страхових внесків за період з березня 2008 року по листопад 2009 року в сумі 294227,00 грн., фінансових санкцій – 91 503 грн., пені – 36081,27 грн., просить порушити провадження у справі про банкрутство Боржника, винести постанову, якою визнати Боржника банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатора. На підтвердження наявності зобов’язань Заявник посилається на розрахунки боргу, на виконавчі документи – вимоги УПФУ в м. Фастові та Фастівському районі, постанови Київського окружного адміністративного суду і виконавчі листи даного суду, які знаходяться на виконанні у ДВС Фастівського міськрайонного управління юстиції.

Дослідивши детально заяву Заявника № 10262/08 від 17 грудня 2012 року про порушення справи про банкрутство з доданими документами, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Судом встановлено, що вимоги Заявника вмотивовані наступними обставинами: Боржник має перед Заявником у встановленому порядку підтверджені документальні вимоги щодо грошових зобов’язань до Боржника, який не спроможний виконати свої грошові зобов’язання перед ним протягом 3 місяців після настання встановленого строку їх сплати. Станом на 01.12.12 року Боржник має заборгованість перед Заявником зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в загальному розмірі 421 811,19 грн., що складається з боргу: зі сплати страхових внесків за період з березня 2008 року по листопад 2009 року в сумі 294227,00 грн., фінансових санкцій – 91 503 грн., пені – 36081,27 грн. Вимоги Заявника до Боржника вмотивовані з змістовним посиланням на норму ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство (абз. 2 заяви арк. 1) (проте в дужках наявна вказівка на абз. 1 ст. 1 Закону), з позиції Заявника є безспірними, підтверджені виконавчими документами, долученими до заяви,. Останній строк сплати боргу був в 2009 році.

Згідно абз. 5 ч. 2 ст. 8 Закону про банкрутство, суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене цим Законом.

До заяви Заявника на підтвердження безспірності вимог долучено низку доказів, в тому числі не засвідчені копії: Розрахунку суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (Додаток 23 до п. 11.11 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України) (надалі за текстом: «Розрахунок»)), що підлягають сплаті за березень місяць 2008 року, в якому Боржником самостійно нараховано 43 100,25 грн. страхових внесків; Розрахунку за квітень місяць 2008 року, в якому Боржником самостійно нараховано 40 413,75 грн. страхових внесків; Розрахунку за травень місяць 2008 року, в якому Боржником самостійно нараховано 38 997,79 грн. страхових внесків; Розрахунку за червень місяць 2008 року, в якому Боржником самостійно нараховано 33 644,07 грн. страхових внесків; Розрахунку за квітень місяць 2009 року, в якому Боржником самостійно нараховано 9 638,63 грн. страхових внесків; Розрахунку за липень місяць 2009 року, в якому Боржником самостійно нараховано 2 925,93 грн. страхових внесків; Розрахунку за вересень місяць 2009 року, в якому Боржником самостійно нараховано 1 415,17 грн. страхових внесків; Розрахунку за листопад місяць 2009 року, в якому Боржником самостійно нараховано 329,85 грн. страхових внесків; постанови Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року у справі № 2-а-2729/09, якою позов Заявника до Боржника задоволено, стягнуто з Боржника на користь Заявника заборгованість по страхових внесках на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 34 134,46 грн. (за вересень-жовтень 2008 року); постанови Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року у справі № 2-а-7020/09/1070, якою адміністративний позов Заявника до Боржника задоволено, стягнуто з Боржника на користь Заявника заборгованість за внесками на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за лютий 2009 року в сумі 11 547,36 грн.; постанови Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року у справі № 2-а-89/08, якою позов Заявника до Боржника задоволено у повному обсязі, стягнуто з Боржника на користь Заявника суму заборгованості по страхових внесках у розмірі 113 055,61 грн. за квітень, травень, червень 2008 року; виконавчого листа по адміністративній справі № 2-а-7020/09/1070, виданого Київським окружним адміністративним судом 26 січня 2010 року про стягнення з Боржника на користь Заявника заборгованість за внесками на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за лютий 2009 року в сумі 11 547,36 грн.; вимоги про сплату боргу № Ю (Додаток 9 до п. 8.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України) від 01 квітня 2010 року про сплату недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій (штрафів) та пені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 421 811,29 грн., що складаються з: 294 227,00 грн. недоїмки, 91 503,02 грн. фінансових санкцій (штрафів), 36 081,27 грн. пені; Рішення № 42 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків (додаток 16 до п.п. 9.3.4 пункту 9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове держане пенсійне страхування до Пенсійного фонду України) від 26 лютого 2010 року про застосування до Боржника фінансової санкції в сумі 66,75 грн.; Рішення № 121 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду (додаток 14 до п.п. 9.3.2 пункту 9.3 та п. 10.5 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове держане пенсійне страхування до Пенсійного фонду України) від 11 серпня 2009 року про стягнення з Боржника штрафу в сумі 14 031,96 грн., нарахування пені в сумі 17 272,42 грн.; Рішення № 175 про застосування фінансових санкцій за неподання розрахунку сум страхових внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством (додаток 17 до п.п. 9.3.5 пункту 9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове держане пенсійне страхування до Пенсійного фонду України) від 22 жовтня 2008 року про застосування фінансової санкції до Боржника в сумі 170,00 грн.; Рішення № 74 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду (додаток 14 до п.п. 9.3.2 пункту 9.3 та п. 10.5 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України) від 10 квітня 2008 року про стягнення з Боржника штрафу в сумі 77 234,31 грн., нарахування пені в сумі 18 088,85 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно ч. 8 ст. 7 Закону про банкрутство, до заяви кредитора додаються рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

Станом на дату звернення Заявника до суду мінімальна заробітна плата в Україні відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» становить, з 1 січня - 1147 гривень. Розмір 300 мінімальних розмірів заробітної плати на період з 01 січня 2013 року по 30 листопада 2013 року – 344 100,00 грн.

Відповідно до ч. 2 п.п. 4.2., ч.ч. 1, 2, 4, 5 п.п. 4.3. Рекомендацій Вищого господарського Суду України “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 04 квітня 2004 року № 04-5/1193 (надалі за текстом «Рекомендації»), у вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство господарські суди мають брати до уваги вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями, у тому числі щодо виплати заробітної плати, а також зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). При цьому такі вимоги мають бути: грошовими, тобто стосуватися стягнення з боржника грошових коштів, а не витребування майна; безспірними; не задоволеними боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку; сукупно складати не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати. У вирішенні питання про визначення розміру вимог за грошовими зобов'язаннями господарські суди мають враховувати, що частина 7 статті 1 Закону визначає грошове зобов'язання як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Неустойка (штраф, пеня), зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі, не враховуються господарськими судами у складі грошових зобов'язань при вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство. Кредитори з вимогами щодо сплати неустойки (штрафів, пені) за грошовими зобов'язаннями, виходячи зі змісту частини 1 статті 14 Закону, також вправі пред'явити свої вимоги до боржника у передбаченому Законом порядку. Згідно частини 2 статті 15 Закону зазначені вимоги вносяться до реєстру вимог кредиторів окремо та задовольняються у шосту чергу.

Абзацом 7 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство передбачено, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до абз. 1–3 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про банкрутство” від 18 грудня 2009 року № 15 (надалі за текстом «Постанова № 15»), при визначенні розміру вимог за грошовими зобов'язаннями господарським судам слід враховувати, що грошове зобов'язання (абзац сьомий статті 1 Закону) - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України; до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. До складу грошових вимог кредитора зараховується заборгованість за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів та позики з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, а також індекс інфляції від суми основного боргу та три проценти річних від простроченої суми, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

В заяві про порушення справи про банкрутство Заявником вказано, що станом на 01 грудня 2012 року Боржник має заборгованість перед Заявником на загальну суму 421 811,29 грн., що складається з: 294 227,00 грн. заборгованості зі сплати страхових внесків за період з березня 2008 року по листопад 2009 року, 91 503,02 грн. фінансових санкцій, 36 081,27 грн. пені.

На підставі абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство, абз. 1-3 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про банкрутство” від 18 грудня 2009 року № 15, абз. 3 п.п. 4.2., абз.абз. 1, 2 п.п. 4.3. Рекомендацій Вищого господарського Суду України “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 04 квітня 2004 року № 04-5/1193, до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, відповідно, при вирішенні питання про порушення провадження у справі про банкрутство до складу грошових зобов’язань Боржника (до грошових вимог Заявника до Боржника) не підлягає зарахуванню вимога Заявника – в сумі 91 503,02 грн. фінансових санкцій, в сумі 36 081,27 грн. пені.

Виходячи з вказаного, загальна сума грошових вимог Заявника до Боржника відповідно до вказаних норм законодавства України, що підлягає зарахуванню до складу грошових зобов'язань при вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство становить 294 227,00 грн., в той час як розмір 300 мінімальних розмірів заробітної плати на період з 01 січня 2013 року по 30 листопада 2013 року становить 344 100,00грн. (триста сорок чотири тисячі сто гривень 00 коп.). Отже, загальна сума вимог Заявника до Боржника, що підлягає зарахуванню до складу грошових зобов'язань при вирішенні питання про наявність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство у сумі складає менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про банкрутство, суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо: вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене цим Законом.

В свою чергу, в прохальній частині заяви № 10262/08 Заявник просить суд порушити провадження у справі про банкрутство, винести постанову, якою визнати боржника банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатора також посилаючись по тексту в заяві одночасно й на норму ст. 52 Закону про банкрутство. Досліджуючи матеріали справи на предмет наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за особливостями ст. 52 Закону про банкрутство, судом встановлено наступне.

Статтею 41 розділу VI «Особливості банкрутства окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності» Закону про банкрутство встановлено, що відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. Регулювання застосування процедури банкрутства відсутнього боржника належить до зазначеного розділу VI вказаного Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника – юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов’язань.

Відповідно до п. 105 Постанови № 15 від 18 грудня 2009 року, згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи (частина друга), а також про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (частина п'ята). Згідно з частиною першою статті 18 цього Закону відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. А в статті 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується. Тому відповідно до вимог статті 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є зазначені витяг чи довідка.

Докладно дослідивши заяву Заявника та долучені до неї докази, судом встановлено, що Заявником не надано жодних належних доказів відсутності керівних органів Боржника за місцем знаходження, якими відповідно до п. 105 Постанови № 15, є Витяг з чи довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з відповідним записом; надана копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.07.12 року № 14321672 не містить підтвердження відсутності керівних органів боржника за його місцемзнаходженням, та навпаки, Заявник у своїй заяві вказує на фактичну адресу Боржника, - м. Київ, вул. Солом’янська, буд. 5, оф. 103, а також тел. для зв’язку з Боржником: 8 044 249 24 83, що є прямим свідченням фактичного існування Боржника, проведення ним діяльності; також судом встановлено, що Заявником не долучено до його заяви жодних доказів ненадання Боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності; Заявником не надано належних доказів наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності Боржника. В свою чергу, Заявник вказує, що останній строк сплати боргу був у 2009 році і заборгованість по сьогоднішній день, є несплаченою.

Як зазначено, згідно ч. 8 ст. 7 Закону про банкрутство, до заяви кредитора додаються відповідні документи: копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття.

Заява Заявника не містить реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку Боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання; серед матеріалів зазначеної заяви відсутня копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття.

Таким чином, доказів відсутності коштів на розрахункових рахунках Боржника, іншого майна за рахунок якого можливе задоволення вимог кредиторів, тобто доказів проведення заходів в ході примусового виконання виконавчих документів, Заявником суду не надано, як і доказів відкриття виконавчих проваджень на примусове виконання виконавчих документів, на які посилається Заявник. В свою чергу наявність заборгованості, строк сплати якої є таким, що настав, не є доказом відсутності безпосередньої підприємницької діяльності підприємством – Боржником. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Заявником не надано жодних належних доказів, які підтверджують відсутність підприємницької діяльності Боржника.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до заяви Заявника, останній як зазначено, безпосередньо у своїй заяві вказує на те, що фактичною адресою Боржника, з зазначенням контактного телефону Боржника, є: м. Київ, вул. Солом’янська, буд. 5, оф. 103, тел. для зв’язку з Боржником: 8 044 249 24 83, що є свідченням про те, що місцезнаходженням боржника в розумінні ст. 93 Цивільного кодексу, є вказана вище адреса, як випливає з заяви Заявника.

Відповідно до ст. 4-3 Г Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу Заявника також на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації „Вимоги до оформлення документів” (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 р. № 55, відмітка про засвідчення копії документа складають зі слів „Згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії (згідно п. 1.1. Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації „Вимоги до оформлення документів” (ДСТУ 4163-2003) цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності.

Відповідно до абз. абз. 2, 4, 5 п.п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003№ 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Судом встановлено, що частина долучених до заяви Заявника доказів, зокрема докази надані на підтвердження безспірності вимог до Боржника, докази на підтвердження наявності повноважень у особи, що підписала заяву від імені Заявника, не відповідають вимогам ч. 2 ст. 36 ГПК України, п. 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", подані суду не засвідченими жодною особою, та такі докази не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

На підставі викладеного вище суд дійшов висновку про відсутність жодної з підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за особливостями, передбаченими ст. 52 Закону про банкрутство, доведеними Заявником належними та допустимим доказами.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму № 15, Закон (Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”) містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

На підставі викладеного, в тому числі абз. 5 ч. 2 ст. 8 Закону про банкрутство, суд відмовляє у прийнятті заяви Заявника № 10262/08 від 17 грудня 2012 року (вх. № 88 від 08 січня 2013 року) про порушення справи про банкрутство з викладених підстав.

Поряд з цим, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.п. 2 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують: відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Згідно ч. 11 ст. 7 Закону про банкрутство, кредитор зобов’язаний при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.

Відповідно до абз. 1, 6 ч. 1 ст. 9 Закону про банкрутство, суддя не пізніше п'яти днів з дня надходження повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, про що виносить ухвалу, якщо: з інших підстав, передбачених статтею 63 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до п. 6 ст. 63 Господарського процесуального колесу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо: не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Зазначена норма п. 2 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України не передбачає можливості подачі копій доказів відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до наданого Заявником витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осі-підприємців № 14321672 від 23.07.12 р., місце знаходження Боржника є м. Фастів, Промзона Завокзалля.

Судом встановлено, що Заявником до заяви долучено не засвідчені копії «опису вкладення до адміністративного позову та додатків до позову», адресованого на ім’я Боржника на адресу «вул. Солом’янська, 5, м. Київ» та фіскального чеку № 4937 від 21 грудня 2012 року; в свою чергу Заявником подано до суду заяву про порушення справи про банкрутство, а не адміністративний позов; відповідно копії опису вкладення, документи перелічені у описі надсилались не за адресою місцезнаходження Боржника, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, - 08500, Київська область, м. Фастів, Промзона Завокзалля, а вказана у описі адреса не відповідає й фактичній адресі Боржника, на яку посилається Заявник у свій заяві, яка викладена не повно. Крім того, дослідивши копію фіскального чеку долученого Заявником, встановлено, що в графі «кому», вказано «SY?GH3V», а в графі «куди»», - 01001, м. Київ, що не містить жодного підтвердження того, що надано копії доказів направлення заяви про порушення справи про банкрутство з долученими документами Боржнику.

Таким чином, Заявником надано не належних доказів виконання вимог п. 2 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1, 6– 8, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст. 4-3, 33, 34, 36, 57, 86 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про банкрутство” від 18 грудня 2009 року № 15, Рекомендаціями Вищого господарського Суду України “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 04 квітня 2004 року № 04-5/1193, ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», Національним стандартом України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", суд, –

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у прийнятті Заяви Управління Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області (ідентифікаційний код: 37583191, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Горького, буд. 10) № 10262/08 від 17 грудня 2012 року про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Інжпромбудсервіс», ідентифікаційний код юридичної особи: 13716094, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, Промзона Завокзалля; фактична адреса: м. Київ, вул. Соломянська, буд. 5, оф. 103.

2. Копію ухвали надіслати Боржнику та заяву з додатками надіслати Заявнику разом копією цієї ухвали.

Додаток: на 42 (сорока двох) арк. для Заявника.

Суддя Скутельник П.Ф.