Рішення № 29273363, 06.02.2013, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2609/25047/12 р.

Провадження № 2-118/13 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2013 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді - Лазаренко В.В.

при секретарі - Подобєді О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості безпідставно набутого майна, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на свою користь 200`000,00 грн. відшкодування вартості безпідставно набутого майна, 231`157 грн. 93 коп. - відшкодування матеріальної шкоди, 20`000 грн. - відшкодування моральної шкоди та судові витрати, посилаючись на наступне.

02.02.2006 року він за договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1, яку зареєстрував на своє ім`я в КП БТІ м. Києва 10.02.2006 року.

Крім цього, влітку 2006 року він придбав автомобіль марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1, який 05.07.2006 року поставив на облік та зареєстрував на своє ім`я в МРЕР-9 УДАІ м.Києва.

01.03.2010 року Солом'янським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, відповідно до якого за ОСОБА_2 визнано право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та право власності на автомобіль марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1.

На підставі вказаного заочного рішення суду ОСОБА_2 перереєструвала на своє ім`я двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою з БТІ від 29.06.2010 року, та автомобіль, марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1, після чого вказаний автомобіль ОСОБА_2 продала ОСОБА_3.

Позивач посилається на те, що про заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.03.2010 року він дізнався лише 21.06.2010 року після чого оскаржив його в апеляційному порядку.

24.05.2011 року рішенням Апеляційного суду м. Києва було скасовано заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 03.2010 року.

Проте, повернути право власності на автомобіль марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1, він не мав можливості, оскільки на той час автомобіль вже був проданий відповідачкою і зареєстрований за гр. ОСОБА_3 у Котовському ВРЕР Одеської області.

Виходячи з цього, а також вимог визначених ст.ст. 1212, 1213 ЦПК України, позивач просить стягнути з відповідачки на його користь вартість безпідставно набутого нею майна - автомобіля марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1, - в розмірі 200`000,00 грн..

Крім цього, позивач посилається на те, що в той час, коли ОСОБА_2 безпідставно володіла належною йому квартирою АДРЕСА_1 нею була завдана матеріальна шкода позивачеві в загальному розмірі 231`157 грн. 93 коп..

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивач посилається на те, що після відновлення його права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, він 03.09.2011 року виявив, що у зазначеній квартирі залишилися лише стіни, все інше: вікна, балконні двері (пластикові склопакети), гіпсокартонні стіни, підлога, двері (з рамами) в тому числі вхідні броньовані, кахель (у ванній на кухні), сантехніка, плитка кухонна, меблі і т. д. були відсутні та знищені, інженерні стаціонарні комунікації квартири вирвані, тобто квартира повністю демонтована та не придатна для проживання, про що складено відповідний акт 03.09.2011 року.

З даного приводу він звернувся до правоохоронних органів у зв'язку з чим отримав постанову про відмову у порушенні кримінальної справи від 13 вересня 2011 року. А пізніше, листом з прокуратури Солом'янського району м. Києва від 20.09.2012 року №2550-10, йому було роз'яснено, що відносини, які склалися між ним та ОСОБА_2 є цивільно-правовими і вирішуються судом у встановленому законом порядку.

Аналогічні відповіді з посиланням на цивільно-правовий характер відносин він отримував і від прокуратури Солом'янського району м. Києва від 12. 08. 2010 р. № 2550-10, управління профілактики правопорушень ГУ МВС України в місті Києві від 14 грудня 2011 p. № 9/1-С-5939 у відповідь на його заяви, щодо неправомірних дій з боку ОСОБА_2, що завдають йому шкоди.

За його заявою ТОВ «Бізнес-орієнтир» (суб'єктом оціночної діяльності) було здійснено оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка становить 231`157 грн. 93 коп..

На підтвердження факту спричинення матеріальної шкоди саме ОСОБА_2 позивач посилається на наступні обставини: з червня 2010 року по вересень 2011 доступ до квартири мала лише ОСОБА_2; після постановлення рішення Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2011 р. на користь позивача, тобто скасування рішення Солом'янського суду м. Києва від 01. 03. 2010 p., тільки у ОСОБА_2 були мотиви на завдання шкоди майну, що належить позивачеві; після постановлення рішення Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2011 р. ОСОБА_2 жодного разу не з'являлася на виклики правоохоронних органів для з'ясування обставин справи, жодної цікавості до майна не виявляла, за адресою не з'являлася, стосовно спричинення шкоди до правоохоронних органів не зверталася, якщо враховувати, що вважала, що є законною власницею квартири на правових підставах, крім того, рішення Апеляційного суду м.Києва від 24. 05. 2011 року не оскаржувала.

Крім того, позивач просить стягунти з відповідачки на його користь 20`000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що моральна шкода полягає: у перенесених душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із пошкодженням та відчуженням його майна, внаслідок дій відповідачки; неможливості тривалий час користуватися автомобілем та житлом; порушенні звичного способу його життя; той факт, що йому довелося застосовувати різні способи захисту свого права власності, такі як звернення до правоохоронних органів, БТІ, ДАІ, суду з відповідними заявами; в характері правопорушення, поведінці ОСОБА_2, яка ухиляється від обов'язку відшкодування шкоди (повернення безпідставно набутого майна); душевних стражданнях з приводу відчуження його транспортного засобу та пошкодження майна (квартири), яку він придбав за власні кошти та здійснив ремонт; а також, з урахуванням тривалості порушення його права власності (з березня 2010 p.).

Посилаючись на наведені вище обставини, позивач просить задовольнити його позовні вимоги.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на безпідставність та недоведеність позовних вимог.

Суд, заслухавши представників позивача, відповідачку та її представника, дослідивши матеріали справи дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02 лютого 2006 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу квартири, посвідченому 02.02.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с.16) та зареєстрував своє право власності в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» 10.02.2006 року про що записано в реєстрову книгу № д-1766-83 за реєстровим №3626, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 025114 (а.с.17).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого МРЕВ-9 ДАІ ГУ МВС в м. Києві 05.07.2006 року, ОСОБА_1 на праві власності належав автомобіль марки «Mazda 6», 2005 р.в., номер кузова НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 21).

01.03.2010 року Солом'янським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна», Головне управління МВС України в м. Києві Управління державної автомобільної інспекції, про визнання права власності, відповідно до якого, зокрема, за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 та право власності на автомобіль марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1.

На підставі вказаного заочного рішення суду ОСОБА_2 зареєструвала на своє ім`я право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою з БТІ від 29.06.2010 року (а.с.20) та на автомобіль, марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1.

Відповідно до листа УДАІ ГУ МВС України в м.Києві від 23.07.2011 року № 10/С-1645, автомобіль Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1, 20.08.2010 року було знято з обліку у ВРЕР-9 та реалізовано гр. ОСОБА_2. Станом на 23.07.2011 року вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_3 у Котовському ВРЕР Одеської області (а.с. 23).

24.05.2011 року рішенням Апеляційного суду м. Києва, за скаргою гр. ОСОБА_1, було скасовано заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.03.2010 року.

Позивач посилається на те, що повернути право власності на автомобіль марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1, він не має можливості, оскільки станом на 24.05.2011 року автомобіль вже був проданий ОСОБА_2 і зареєстрований за гр. ОСОБА_3 у Котовському ВРЕР Одеської області. Виходячи з цього просить відшкодувати йому вартість автомобіля.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина 2 ст. 1212 ЦК України встановлює, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З аналізу наведених вище норм, умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) безпідставність набуття, а саме: особа, яка збагатилася за рахунок іншої, не мала для цього ніяких правових підстав, тобто вони не передбачені в договір і не випливають із закону. Безпідставність, в свою чергу, має місце: а) коли підстави для збагачення взагалі були відсутні; б) підстава для збагачення спочатку існувала, але потім відпала.

2) збільшення або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто у відповідача не просто збільшується майно, а саме за рахунок іншої особи.

3) набуття майна повинно бути за відсутності умислу набувача.

4) підставою виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави можуть бути різні юридичні факти, як дії, так і події; як активні дії, так і бездіяльність; як правомірні, так і неправомірні дії особи, яка збагатилася, потерпілої особи чи взагалі третьої особи.

Головною ж ознакою зобов'язань з набуття і збереження майна без достатніх підстав є не правомірність чи неправомірність набуття, не природа юридичних фактів, що зумовили виникнення настання цих зобов'язань, а відсутність підстав для збагачення.

Боржником (набувачем) в цих правовідносинах є особа, яка без правових підстав набула матеріальної вигоди, а кредитором (потерпілим) - особа, за рахунок якої відбулося це набуття.

З огляду на викладене та з врахуванням наданих суду доказів, судом встановлено, що ОСОБА_2 дійсно в березні 2010 року відповідно до судового рішення набула право власності на автомобіль, але на даний час ця підстава відпала, що встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2011 року, а тому суд вважає, що відповідач повинна повернути позивачеві безпідставно набуте майно - автомобіль марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1.

Посилання відповідачки ОСОБА_2 на те, що вона правомірно набула право власності на автомобіль марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1, за рішенням суду, не спростовують висновків суду, оскільки за змістом ст. 1212 ЦК України особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Частиною 2 ст. 1213 ЦК України передбачено, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Враховуючи, що на час розгляду справи безпідставно набуте майно - автомобіль марки «Mazda 6», номер кузова НОМЕР_1, відповідачем ОСОБА_2 продано, що унеможливлює його повернення в натурі позивачу, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки на його користь 200`000,00 грн. в рахунок відшкодування вартості безпідставно набутого майна підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується інших позовних вимог ОСОБА_1, то суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи спори про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина підлягає відшкодування в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Таким чином, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець у ст. 1166 ЦК України відносить: а) наявність шкоди; б) протиправну поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вину.

Перераховані підстави визнають загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Розглядаючи протиправність поведінки заподіювача шкоди, необхідно відзначити, що це поведінка, яка заборонена законом.

Таким чином, за змістом наведених вище норм, для покладення обов'язку відшкодувати шкоду має бути встановлена наявність такої шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, а також вина особи, відповідальної за шкоду.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 4 статті 59 ЦПК України передбачає, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Крім того, ч. 2 постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 29.12.11976 року "Про судове рішення" /з наступним змінами/ передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Проте, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що матеріальна шкода, яку він оцінює в сумі 231`157 грн. 93 коп. та просить стягнути з відповідачки на свою користь, заподіяна йому саме протиправними діями відповідачки ОСОБА_2, між шкодою та поведінкою відповідачки є причинно-наслідковий зв'язок та є вина ОСОБА_2 в заподіянні матеріальної шкоди.

Позивачем на підтвердження своїх вимог надано суду Акт, складений 03.09.2011 року у присутності ОСОБА_5, ОСОБА_6, про те, що ОСОБА_1 прибув за місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 для того, щоб відкрити власну квартиру. Після відкриття вказаної квартири АДРЕСА_1 встановлено: вхідні (броньовані) двері відсутні; всі вікна, включаючи балконну, відсутні; вся сантехніка демонтована; весь кахель збитий та відсутній; система опалення демонтована; підлога розібрана та відсутні; стіни з гіпсокартону розбиті, обої зірвані; кухня та вбудована техніка відсутні; відсутні меблі та техніка, особисті речі та коштовності, особисті документи та інше (а.с. 22).

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6 показали суду, що вони бували в гостях у позивача в квартирі АДРЕСА_1 ще до того, як право власності перейшло від позивача до відповідачки за заочним рішенням суду і підтвердили, що квартира позивача була з хорошим, сучасним, якісним ремонтом, облаштована всіма необхідними дорогими меблями, обладнана сучасною кухнею та технікою. Проте, коли вони зайшли в квартиру після того, як вона була повернута у власність позивача у 2011 році, то крім стін в ній нічого не було, ні дверей ні вікон, ні сантехніки, все було розбито, поламано.

Свідок ОСОБА_8 дала суду аналогічні показання.

Між тим, вказаний вище Акт від 03.09.2011 року та показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 підтверджують лише в якому стані знаходилася квартира АДРЕСА_1 до 2009 року і в якому стані вона знаходилася після 03.09.2011 року і не підтверджує той факт, що квартира АДРЕСА_1 була пошкоджена саме в результаті протиправних дій відповідачки ОСОБА_2 і саме в результаті протиправних дій відповідачки позивачеві завдані матеріальні збитки в розмірі 231`157 грн. 93 коп..

Крім того, з Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.09.2011 року за наслідками розгляду матеріалів перевірки по заяві гр. ОСОБА_1, вбачається, що 03.09.2011 року до ТВМ-4 Солом`янського РУГУ МВС України надійшла заява ОСОБА_1 з приводу крадіжки в його квартирі АДРЕСА_1. При опитуванні мешканців будинку АДРЕСА_1 встановлено, що 20.08.2011 року невідомі особи проводили демонтаж квартири АДРЕСА_1, а саме: виносили віконні рами, сантехніку та шуміли, але хто саме причетний до даної пригоди їм не відомо. Опитати осіб які проводили демонтаж вищевказаної квартири не виявилося можливим, так як будь-які анкетні дані та місце їх проживання не відомо (а.с. 26).

Аналогічні відомості містяться в Постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 04.02.2012 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів з заявою з приводу крадіжки 03.09.2011 року в його квартирі АДРЕСА_1. При опитуванні мешканців будинку АДРЕСА_1 встановлено, що 20.08.2011 року невідомі особи проводили демонтаж квартири АДРЕСА_1, а саме: виносили віконні рами, сантехніку та шуміли, але хто саме причетний до даної пригоди їм не відомо. Опитати осіб які проводили демонтаж вищевказаної квартири не виявилося можливим, так як будь-які анкетні дані та місце їх проживання не відомо. (а.с. 155-156).

Таким чином, достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачеві була завдана матеріальна шкода в результаті протиправних дій відповідачки ОСОБА_2, суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з зазначених вище вимог Закону, а також доказів наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, інших доказів, досліджених під час розгляду справи, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки матеріальної шкоди в розмірі 231`157 грн. 93 коп. не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що вимоги позивача про відшкодування з відповідачки на його користь матеріальної шкоди не підлягають задоволенню, суд вважає, що і відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки на його користь 1`100,00 грн. на відшкодування витрат на проведення незалежної оцінки майна, а тому в задоволенні цих вимог має бути відмовлено.

Позивач в позовній заяві посилається, також, на те, що йому відповідачкою завдана моральна шкода яку він оцінює в 20`000,00 гривень і просить стягнути її з ОСОБА_2 з підстав передбачених ст. ст. 23, 1167 ЦК України.

Ч.1 статті 23 ЦК України встановлює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Абзац 2 пункту 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 25 травня 2001 року № 5 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зобов'язує суди з'ясовувати при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Між тим, жодного доказу на підтвердження заподіяння позивачеві з боку відповідачки моральної шкоди та доказів на підтвердження розрахунку суми, яку позивач просить стягнути з боку відповідачки на відшкодування моральної шкоди, суду не надано.

Таким чином, позивачем не доведено наявність моральної шкоди та її розмір.

Виходячи з встановлених в судовому засіданні обставин, аналізу наданих суду позивачкою доказів на підтвердження заподіяння їй відповідачем моральної шкоди, суд приходить до висновку, про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди не доведені, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесенні нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з цього, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати на оплату судового збору в сумі 2`000,00 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 23, 1166, 1167, 1212, 1213 ЦК України, ст. ст. 10,11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування вартості безпідставно набутого майна 200 000,00 гривень, витрати на оплату судового збору в сумі 2 000,00 грн., а всього - 202 000,00 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: