Постанова № 29272380, 08.02.2013, Чернівецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2013 року м. Чернівці Справа № 824/76/13-а

11:10

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді - Боднарюка О.В.;

суддів - Скакун О.П.; Григораша В.О.;

за участю секретаря судового засідання -Антонюка О.В.;

з участю:

позивача -ОСОБА_1;

представника відповідача 1-не з'явився;

представника відповідача 2 - Усова А.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини А-0264 про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ :

В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 з урахуванням усної заяви про уточнення позовних вимог просив суд: визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо незабезпечення своєчасної виплати грошової компенсації за належне позивачу речове майно; зобов'язати Міністерство оборони України перерахувати в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили 6639,77 грн., як не виплачену позивачу грошову компенсацію замість належного речового майна на відповідний рахунок військової частини А-0264 або її правонаступника; зобов'язати військову частину А-0264 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію замість належного речового майна в сумі 6639,77 грн., після перерахунку Міністерством оборони України коштів на рахунок військової частини А-0264.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у Збройних Силах України з 01.07.1993 року по 12.10.2012 року.

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 21.06.2012 року №107-ПМ позивач був звільнений з військової служби у запас відповідно до п. "в" ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за віком), з правом носіння військової форми одягу.

Наказом командира військової частини А-0264 по стройовій частині № 231 від 12.10.2012 року позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При звільнені позивачу не була виплачена грошова компенсація за належне йому речове майно.

Відповідач подав заперечення в якому зазначив, що дані позовні вимоги не визнає з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержували за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за „недоотримане речове майно" передбачене частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було призупинено (на невизначений строк) статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року №1459-ІІI. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

Після набрання чинності цим законом (тобто з березня місяця 2000 року) право на грошову компенсацію за недоотримане речове забезпечення мають лише -„військовослужбовці Міністерства оборони України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців". Відповідач вважає, що громадянин ОСОБА_1 до цієї категорії військовослужбовців не відноситься.

Стаття 2 Закону України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року №1459-ІІІ. на даний час є діючою, (цей Закон України наразі не визнаний неконституційним, його не скасовано, і не призупинено його дію), тому громадянин ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації лише за недоотримане речове майно до березня 2000 року (тобто до набрання чинності Закону України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року №1459-ІІІ).

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав викладених в запереченні.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно витягу з Наказу командира військової частини А-0264 від 12 жовтня 2012 року №231, прапорщика ОСОБА_1, начальника сховища взводу забезпечення роти тилового забезпечення, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 21.06.2012 року №107-ПМ з військової служби у запас за ст.26 п.6 п.п. "В" - за віком з правом носіння військової форми одягу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 12 жовтня 2012 року вважати таким, що здав справи та посаду і з 12 жовтня 2012 року виключити зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до Чернівецького МВК м. Чернівці(а.с. 8).

03 січня 2013 року відповідач 2 надіслав на адресу позивача лист, в якому зазначив, що затверджених паспортів бюджетних програм на 2013 рік, якими передбачено програмну класифікацію державного бюджету України та відповідно видатки державного бюджету в Міністерстві Оборони України на виплату грошової компенсації взамін речового майна у Міністерстві оборони України та відповідно у військовій частині А-0264 на даний час не має, тому виплатити грошову компенсацію за речове майно згідно чинного законодавства не має можливості(а.с. 9).

Згідно довідки начальника речової служби військової частини А-0264 від 07 лютого 2013 року на отримання грошової компенсації взамін належного до видачі речового майна, звільненому в запас прапорщику ОСОБА_1 належить до 11.03.2000 року - 715,90 грн., після 11.03.2000 року - 6639,77 грн.(а.с. 29).

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Вказаний Закон набув чинності 11.03.2000 року.

Згідно зі статтею 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними нормами Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" зупинено дію Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".

З 01.01.2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Однак, зазначений Закон не передбачав можливості отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час. Відповідно до пункту 27 цього Положення військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно. Постанова набула чинності в день її прийняття.

Вказана постанова визначає лише порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час, а не встановлює право на отримання вказаними особами грошової компенсації замість речового майна.

Звертаючись з адміністративним позовом до суду, позивач окрім іншого просив зобов'язати військову частину А-0264 виплатити йому грошову компенсацію замість належного речового майна.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача коштів.

Враховуючи зазначене вище, суд вважає, що позивач звертаючись до суду визначив для себе спосіб захисту порушеного права, який не відповідає вимогам встановленим ст.162 КАС України, а тому належним способом захисту порушеного права в даних правовідносинах є стягнення коштів з суб'єкта владних повноважень, а не зобов'язання виплатити кошти.

Аналізуючи встановлені обставини справи, та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що право на отримання військовослужбовцями грошової компенсації замість речового майна після 11.03.2000 року законодавством України не передбачене, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення тільки в частині стягнення на користь позивача грошової компенсації взамін неотриманого речового майна в загальній сумі 715,90 грн., право на яке зберігалось за позивачем до 11.03.2000р.

Аналогічна правова позиція висловлена в рішенні Верховного суду України від 04 грудня 2012 року у справі №21-345а12, яке в силу ч.1 ст.244-2 КАС України є обов'язковим у правозастосуванні як для суду, так і для суб'єкта владних повноважень.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України та зобов'язання перерахувати в місячний термін кошти на рахунок військової частини А-0264, як компенсацію взамін неотриманого речового майна, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу в Україні" виконання рішень судів здійснюється державною виконавчою службою.

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".

Суд вважає, що у випадку невиконання судового рішення військовою частиною А-0264 у добровільному порядку, примусове виконання судового рішення повинна здійснювати виключно державна виконавча служба.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням Про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України №406/2011 від 06.04.2011р., не покладено на відповідача завдань щодо безпосереднього забезпечення військовослужбовців речовим майном, або здійснення компенсаційних виплат, а так само не визначено умови за яких здійснюються компенсаційні виплати.

Крім того, згідно п.10 постанови Кабінету Міністрів України "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" від 28.10.2004р. № 1444, військовослужбовці забезпечуються речовим майном та отримують лазнево-пральні послуги за рахунок військового формування, в якому проходять військову службу.

Тобто, обов'язок щодо забезпечення військовослужбовців речовим майном законодавством України покладено не на Міністерство оборони України, а на військові формування, в яких проходять військову службу військовослужбовці. В даному випадку це військова частина А-0264.

Таким чином, позовна вимога про визнання бездіяльності протиправною, та зобов'язання Міністерства оборони України перерахувати грошову компенсацію за неотримане речове майно в місячний термін, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з підстав викладених вище.

Згідно ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки суду не надано доказів здійснення відповідачем судових витрат, суд не присуджує з позивача судові витрати.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 3, 6-12, 17, 18, 160-163, 167 КАС України, суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з військової частини А-0264 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість належного речового майна в сумі 715,90 грн.

3 В іншій частині позовних вимог відмовити.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі складена 13 лютого 2013 року.

Головуючий суддя О.В. Боднарюк

Судді О.П. Скакун

В.О.Григораш