Постанова № 29262427, 05.02.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

05 лютого 2013 р. справа № 2-а- 12450/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Біленського О.О.

при секретарі судового засідання Лишняк І.В.

за участю:

представника позивача - Хоменко С.І.,

представників відповідача -Калініна О.О., Барибіна О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Іноземного підприємства "Торговий дім "Автоцентр Харків" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Іноземне підприємство "Торговий дім "Автоцентр Харків" (далі - ІП "ТД "Автоцентр Харків") звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби України (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС) про скасування податкових повідомлень - рішень від 06.07.2012 року №0000210048 та №0000220048.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС відповідно до наказу №178 від 18.05.2012 року було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ІП «ТД «Автоцентр Харків» з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за та податку на додану вартість за 2-3 квартали 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Комерц Стандарт» (код ЄДРПОУ 37339926) та ТОВ «Екосвіт Україна» (код ЄДРПОУ 37119024). В результаті перевірки було складено акт №178/48-0/35407761 від 13.06.2012 року. Позивач вважає, що висновки СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується лише на припущеннях щодо відсутності реальності господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Комерц Стандарт» та ТОВ «Екосвіт Україна», які в свою чергу зроблено на підставі акті щодо неможливості проведення зустрічних звірок вказаних підприємств. Крім того позивач вказує на незаконність визнання відповідачем укладених ІП «ТД «Автоцентр Харків» правочинів нікчемними. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправним, прийнятим безпідставно та всупереч вимогам діючого законодавства внаслідок вільного тлумачення фахівцями ДПС вимог діючого законодавства.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав на підставі викладених у позові фактів та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача у запереченнях на адміністративний позов та у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на матеріали перевірки та вказали, що ТОВ «Комерц Стандарт» було укладено 6 авторських договорів з додатками №№1, 2 з ІП «Торговий дім «Автоцентр-Харків» про відчуження виключних майнових прав автора. Предмет договорів - передача у власність покупця ІП «Торговий дім «Автоцентр» права на твори від продавця ТОВ «Комерц Стандарт». Однак, авторами комп'ютерних програм відповідно до рішення Державного департаменту інтелектуальної власності є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Відповідно до письмових пояснень авторів програм, яки приймали участь в розробці комп'ютерних програм у кількості 6 штук, було повідомлено, авторські права на комп'ютер програми не оформлювали, хто є безпосереднім замовником або покупцем розроблених КП не відомо, з посадовими особами ТОВ «Комерц Стандарт» ніколи не зустрічалися, до Департаменту інтелектуальної власності про реєстрацію прав не зверталися. З огляду на викладене, факт відсутності господарської операції у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства між ТОВ «Комерц Стандарт» та ІП "ТД "Автоцентр Харків" в сукупності свідчить про відсутність правових підстав для формування витрат в сумі 9534708,28 грн., за 2 квартал 2011 року, 3 квартал 2011 року та податкового кредиту ІП "ТД "Автоцентр Харків" за операціями по нарахуванню процентів по товарному кредиту в сумі 1906941,66 грн. за червень, серпень і вересень 2011 року. Представники відповідача також зазначили, що висновки акту перевірки від 13.06.2012 року №178/48-0/35407761 є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до Витягу та Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ІП «ТД «Автоцентр Харків» зареєстровано в якості юридичної особи Харківською районною державною адміністрацією Харківської області 17.09.2007 року. Взято на облік в органах державної податкової служби 18.09.2007 року за №647, у СДПІ ВПП у м. Харкові перебуває на обліку з 20.03.2012 року за №124.

ІП «ТД «Автоцентр Харків» є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100077998 від 19.11.2011 року.

На підставі наказу СДПІ ВПП у м. Харкові від 18.05.2012 року №178 та направлень від 23.05.2012 року №171 та №172 згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ІП «ТД «Автоцентр Харків» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2-3 квартал 2011 року та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Комерц Стандарт» за липень-вересень 2011 року та ТОВ «Екосвіт Україна» за квітень-червень 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт №178/48-0/35407761 від 13.06.2011 року, згідно з яким встановлено порушення ІП «ТД Автоцентр Харків» вимог:

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.2 ст.200, ст.201 розділу V Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у сумі 1906941,66 грн., в тому числі: за червень 2011 року у сумі 200000,00 грн., за серпень 2011 року у сумі 1439025,00 грн., за вересень 2011 року у сумі 267916,66 грн.;

- п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.139.1 ст.139, ст.141 Податкового кодексу України встановлено завищення валових витрат підприємства у сумі 9534708,28 грн., у тому числі: за 2 квартал 2011 року у сумі 1000000 грн., за 3 квартал 2011 року у сумі 8534708,28 грн.

За наслідками акту перевірки №178/48-0/35407761 від 13.06.2012 року СДПІ ВПП у м. Харкові 06.07.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000210048 про визначення суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 2760413,49 грн., в т.ч. 1906941,66 грн. за основним платежем та 853471,83 грн. штрафної санкції, та №0000220048 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 9534708,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за наслідками оскарження - Рішеннями податкових органів первинна та повторна скарги позивача були залишені без задоволення, а податкові повідомлення - рішення - без змін.

З наявних матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що між ІП «ТД «Автоцентр Харків» та ТОВ «Комерц Стандарт» були укладені наступні договори:

- авторський договір № 250211 від 25.02.2011 року, згідно з яким позивачу передано у власність виключні майнові права на комп'ютерну програму «Автоматизована інтелектуальна система навчання, моніторингу діяльності та багатокритеріального оцінювання продуктивності персоналу» вартістю 80375000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 13395833,33 грн.

- авторський договір № 280111 від 28.01.2011 року, згідно з яким позивачу передано у власність виключні майнові права на комп'ютерну програму «Автоматизована інформаційна система з керування автотранспортним господарством підприємства автодилера» вартістю 80225000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 13370833,33 грн.

- авторський договір № 70211 від 07.02.2011 року, згідно з яким позивачу передано у власність виключні майнові права на комп'ютерну програму «Комплекс програмних засобів та інструментів з формування, реалізації та аналітики маркетингової стратегії підприємства автодилера» вартістю 80125000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 13354166,67 грн.

- авторський договір № 180111 від 18.01.2011 року, згідно з яким позивачу передано у власність виключні майнові права на комп'ютерну програму «Адміністративний комплекс автоматизованих програмних засобів організації та зберігання розподілених даних із тісною інтеграцією в операційну систему» вартістю 79500000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 13250000,00 грн.

- авторський договір № 160211 від 16.02.2011 року, згідно з яким позивачу передано у власність виключні майнові права на комп'ютерну програму «Інтегрована багатоаспектна цілісна система з організації принципів інформаційної безпеки і методів захисту інформації» вартістю 79875000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 13312500,00 грн.

- авторський договір № 100211 від 10.02.2011 року, згідно з яким позивачу передано у власність виключні майнові права на комп'ютерну програму «Інформаційно-операційний багатоінтерфейсний портал юридичного супроводження купівлі та обслуговування автомобіля» вартістю 79900000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 13316666,67 грн.

Крім того, позивачем з ТОВ «Сервіс Трейдінг» було укладено авторський договір №12021 від 02.12.2010 року, згідно з яким позивачу передано у власність виключні майнові права на комп'ютерну програму «Централізований інструментарій формування і управління комплексною розподіленою інформаційною системою підприємства автодилера» вартістю 40000000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6666666,67 грн.

Відповідно до умов вказаних договорів виключні майнові права включають в себе наступні права: право на використання КП, диски для лазерних систем зчитування, право на відчуження (в тому числі й продаж) КП іншим особам, право на надання третім особам дозволу на використання КП, право на заборону використання КП третіми особами, право на продаж виключних майнових прав на КП іншим особам.

Відповідно до умов авторських договорів встановлено відстрочення остаточного розрахунку за придбані авторські права на умовах товарного кредиту у розмірі 36,5% річних за кожен день відстрочення. Щомісячно в останній день місяця продавець надає покупцю розрахунок нарахування відсотків за право користування товарним кредитом.

Авторські договори були зареєстровані в Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, про що свідчать відповідні Рішення.

Судом встановлено, що майнові права на комп'ютерні програми були ведені в експлуатацію як нематеріальні активи, про що свідчать надані до матеріалів справи інвентарні картки обліку об'єкта інтелектуальної власності, акти введення в господарський оборот об'єкта права інтелектуальної власності, накази про введення в експлуатацію нематеріального активу.

Відповідно до журналів-ордерів для фінансового рахунку 13330 «Знос програмного забезпечення» позивачем на придбані нематеріальні активи нараховувалась амортизація.

01 березня 2011 року між ТОВ «Сервіс Трейдінг» та ТОВ «Екосвіт Україна» було укладено договір № ЕУ 031 про уступку прав вимоги, за яким початковий кредитор передав новому кредитору належне йому право вимоги згідно авторського договору № 12021 від 02.12.2010 року, укладеного між ІП «ТД «Автоцентр Харків» та ТОВ «Сервіс Трейдінг».

В подальшому ТОВ «Комерц Стандарт» та ТОВ «Екосвіт Україна» надавали на адресу позивача розрахунки відсотків за право користування товарним кредитом за вказаними вище авторськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ «Комерц Стандарт» виписало на адресу ІП «ТД «Автоцентр Харків» податкові накладні:

- № 3 від 29.07.2011 року стосовно нарахування процентів по товарному кредиту за липень 2011 року, на підставі якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ з урахуванням Розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в сумі 267916,66 грн.;

- № 5 від 29.07.2011 року стосовно нарахування процентів по товарному кредиту за липень 2011 року, на підставі якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ з урахуванням Розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в сумі 334279,83 грн.;

- № 1 від 29.07.2011 року стосовно нарахування процентів по товарному кредиту за липень 2011 року, на підставі якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ з урахуванням Розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в сумі 293791,67 грн.

- № 4 від 29.07.2011 року стосовно нарахування процентів по товарному кредиту за липень 2011 року, на підставі якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ з урахуванням Розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в сумі 251750,00 грн.

- № 2 від 29.07.2011 року стосовно нарахування процентів по товарному кредиту за липень 2011 року, на підставі якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ з урахуванням Розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в сумі 279562,50 грн.

- № 6 від 29.07.2011 року стосовно нарахування процентів по товарному кредиту за липень 2011 року, на підставі якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ з урахуванням Розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в сумі 279650,67 грн.

ТОВ «Екосвіт Україна» виписало на адресу ІП «ТД «Автоцентр Харків» податкову накладну № 42 від 30.04.2011 року стосовно нарахування процентів по товарному кредиту за квітень 2011 року, на підставі якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в сумі 200000,00 грн.

На підставі отриманих податкових накладних позивачем відображено суми ПДВ в складі податкового кредиту в червні 2011 року в розмірі 200000,00 грн., в серпні 2011 року в сумі 1439025,00 грн., в вересні 2011 року в розмірі 267916,66 грн.

Суми витрат по сплаті процентів за право користування товарним кредитом відображені позивачем у складі витрат за 2 квартал 2011 року в розмірі 1000000,00 грн., за 3 квартал 2011 року в розмірі 8534708,28 грн.

Оплата процентів за користування товарним кредитом здійснена позивачем грошовими коштами, що підтверджується наданими до суду платіжними дорученнями та виписками банку.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку, що формування податкового кредиту здійснюється у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.138.2, п.138.5 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно з п.п.14.1.245 п.14.1 ст.14 ПК України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Відповідно до п.п.14.1.206 п.14.1 ст.14 ПК України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включається платіж за придбання товарів у розстрочку.

Згідно зі ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності зі ст.141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судом, з метою використання придбаних авторських прав ІП «ТД «Автоцентр Харків» було укладено з ТОВ «Екосвіт Україна» договори комісії № АП/03 від 04.04.2011 року, № АП/06 від 01.04.2011 року, № АП/01 від 04.04.2011 року, № АП/05 від 01.04.2011 року, № АП/02 від 04.04.2011 року, № АП/04 від 01.04.2011 року, № АП/08 від 01.03.2011 року, згідно з умовами яких комісіонер (ТОВ «Екосвіт Україна») від свого імені та за рахунок комітента зобов'язаний вчинити один або декілька правочинів, предметом яких є виробництво примірників вказаних вище комп'ютерних програм, авторські прав на які придбані позивачем в кількості та на умовах, визначених договорами комісії. Для цього відповідно до умов договорів комісії комітент передає комісіонеру невиключне майнове право на тиражування та розповсюдження даних комп'ютерних програм терміном на 6 місяців.

За результатами виконання договорів комісії ТОВ «Екосвіт Україна» передано ІП «ТД «Автоцентр Харків» виготовлені примірники комп'ютерних програм в кількості 50 штук кожній.

В подальшому ІП «ТД «Автоцентр Харків» здійснив реалізацію по 1 примірнику кожної комп'ютерної програми на адресу ТОВ «Комерс Ком'юніті Трейд» на загальну суму 196860,00 грн, в т.ч. ПДВ. Крім того, частина примірників комп'ютерних програм передавалась для реалізації за договором комісії на адресу ТОВ «Технотранс 2006».

Таким чином, в судовому засіданні підтверджено факт наявності господарської мети використання придбаних позивачем нематеріальних активів у власній господарській діяльності.

Заперечуючи проти позовних вимог представниками відповідача було вказано на факт відсутності придбання позивачем авторських прав на комп'ютерні програми, оскільки дані авторські програми на момент їх продажу не були зареєстрованими за продавцями, а саме за ТОВ «Комерц Стандарт» та ТОВ «Сервіс Трейдінг». Крім того, відповідач посилається на пояснення розробників даних комп'ютерних програм ОСОБА_5 та ОСОБА_3., наданих останніми працівникам податкової міліції, згідно з якими останніми будь-яких договорів щодо передачі авторського права з ТОВ «Комерц Стандарт» та ТОВ «Сервіс Трейдінг» ними не укладались, про дані підприємства ніколи не чули.

Однак, вказана позиція відповідача не може бути прийнята судом до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

У відповідності зі ст.7 цього Закону суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Згідно зі ст.11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право на твір виникає внаслідок його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права.

Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Виходячи з аналізу вказаних норм закону, суд приходить до висновку що реєстрація за собою авторського права для підтвердження законності його набуття не є обов'язковою, а є лише засобом захисту своїх авторських прав власником від незаконного посягання на них з боку третіх осіб. При цьому обов'язку закон не утримує положень щодо моменту виникнення авторського права, пов'язаного з його реєстрацією.

В той же час судом встановлено, авторське право у ТОВ «Комерц Стандарт» та ТОВ «Сервіс Трейдінг» на комп'ютерні програми виникло внаслідок його створення на підставі договорів з тимчасовим науково-технічним колективом, до складу якого ввійшли ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5., які є безпосередніми розробниками комп'ютерних програм.

Відповідно до положень вказаних договорів №251110 від 25.11.2010 року, №171110 від 17.11.2010 року, №191110 від 19.11.2010 року, №221110 від 22.11.2010 року, №161110 від 16.11.2010 року, №151110 від 15.11.2010 року, №СТ 1011/15-2 від 15.11.2010 року Замовник поручає, а тимчасовий науково-технічний колектив бере на себе зобов'язання по виконанню робіт, пов'язаних з розробкою науково-технічної продукції на підставі детально розроблено технічного опису.

Згідно вказаних договорів всі майнові права на створювану науково-технічну продукцію, в т.ч. всі виключні майнові права автора на комп'ютерну програму, і її подальше використання з моменту її створення передаються Замовнику, що означає вільне володіння, використання та розпорядження, в т.ч. виключне право використовувати, дозволяти використовувати, право забороняти використовувати розробленими комп'ютерною програмою, її фрагментами, вихідними кодами, програмним забезпеченням без обмеження по способу, території і на весь строк дії авторського права. Момент передачі права на науково-технічну продукцію, а також її фізична передача визначається днем підписання сторонами акту прийому-передачі.

Як слідує з матеріалів справи створення комп'ютерних програм та передача прав на них передували подальшому відчуженню на адресу позивача.

Таким чином, відповідно до вказаних вище договорів власником авторських прав на комп'ютерні програми були ТОВ «Комерц Стандарт» та ТОВ «Сервіс Трейдінг» з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт.

Отже, з моменту виникнення авторських прав у вказаних підприємств виникло відповідно і право на їх відчуження, а отже укладення авторських договорів на передачу авторських прав на комп'ютерні програми до ІП «Автоцентр Харків» повністю узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Крім того, відповідно до п.7 Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженого постановою КМУ № 1756 від 27.12.2001 року, заявка на реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, обов'язково повинна містити, крім іншого, примірник авторського договору, що засвідчує передачу (відчуження) майнового права або передачу права на використання твору відповідно до статей 16, 31 і 32 Закону та відповідає вимогам, передбаченим статтею 33 Закону. Якщо передачу (відчуження) майнових прав або права на використання твору здійснює особа, яка має виключне майнове право на твір, але не є його автором, до заявки додається документ, що підтверджує її виключне майнове право на цей твір.

Всі договори про придбання позивачем авторських прав на комп'ютерні програми були зареєстровані в Державному департаменті інтелектуальної власності (копії свідоцтв містяться в матеріалах справи).

Таким чином, під час реєстрації авторських договорів щодо придбання позивачем авторських прав на комп'ютерні програми уповноваженою державною установою було перевірено законність як придбання прав позивачем так і їх відчуження власниками цих прав - ТОВ «Комерц Стандарт» та ТОВ «Сервіс Трейдінг».

Окрім цього, суд зазначає, що правові основи розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних і спрямований на захист інтересів суб'єктів авторського права і суміжних прав та захист прав споживачів визначені Законом України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року № 1587-ІІІ (далі Закон України № 1587-ІІІ). Згідно зі ст.1 вказаного закону дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають в процесі розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.

Статтею 2 Закону України № 1587-ІІІ визначено, що контрольна марка - спеціальний знак, що засвідчує дотримання авторських і (або) суміжних прав і надає право на розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних. Контрольна марка є самоклейним знаком одноразового використання, зовнішній бік якого має спеціальний голографічний захист.

Пунктом «є» ч.1 ст.5 Закону України № 1587-ІІІ передбачено, що для одержання контрольних марок особи, зазначені в частині першій статті 4 цього Закону (далі - Заявники), подають до Установи, зокрема, копію ліцензії на здійснення господарської діяльності з впровадження голографічних захисних елементів.

Як було встановлено в судовому засіданні, для маркування виготовлених примірників комп'ютерних програм ТОВ «Екосвіт Україна», яке є комісіонером за договорами комісії з позивачем, уклало відповідну угоду з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, що має відповідну ліцензію на впровадження голографічних захисних елементів. Вказаною особою здійснювалось придбання контрольних марок, а також вчинялись інші дії щодо виготовлення примірників комп'ютерних програм, які в подальшому були передані комісіонером позивачу.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується маркування контрольними марками примірників комп'ютерних програм, авторські права на які належать ІП «ТД «Автоцентр Харків», а отже порушень законодавства при цьому позивачем не допускалось.

Представлені відповідачем до матеріалів справи пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_3., надані ними працівникам податкової міліції, суд не приймає до уваги, оскільки викладені в поясненні факти спростовуються наданими до матеріалів справи доказами, в т.ч. особистими нотаріальними заявами ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про участь цих осіб в розробці комп'ютерних програм на підставі договорів с Замовниками.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити наступне. Як слідує з акту перевірки 13.06.2012 року №178/48-0/35407761, висновки якого покладено в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідач визнає правочини, укладені ІП «ТД «Автоцентр Харків» нікчемними. Цю ж позицію підтримано представниками відповідача в процесі судового розгляду справи. Стосовно вказаних висновків, суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"(далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ № 9) суд зауважує наступне. В силу положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що угоди, укладені між ІП «ТД «Автоцентр Харків» та ТОВ «Комерц Стандарт», ТОВ «Екосвіт Україна» визнані судом недійсними.

А відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 24.11.2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Окрім того, суд бере до уваги, що при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірний правочин не оскаржений в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових рішень про визнання спірного правочину недійсним.

Таким чином, договори укладені між ІП «ТД «Автоцентр Харків» та ТОВ «Комерц Стандарт», ТОВ «Екосвіт Україна», а також податкові накладні, виписані по дослідженим судом договорам на момент розгляду справи є чинними і в установленому законодавством порядку судом недійсними не визнавалися. Також зазначені вище угоди не є нікчемними (недійсними) в силу закону.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктами 1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.201.15 ст.201 ПК України зведені результати обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Пунктом 48.1 ст.48 ПК України встановлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Отже, отримання податкової накладної є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.

Суд зазначає, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність дій ІП «ТД «Автоцентр Харків» щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Комерц Стандарт», ТОВ «Екосвіт Україна». При цьому суд зазначає, що актом перевірки ІП «ТД «Автоцентр Харків» не було встановлено неналежного оформлення первинних документів та податкових накладних, за якими ІП «ТД «Автоцентр Харків» було включено податок на додану вартість до складу податкового кредиту.

Крім того, суд при розгляді справи, керуючись приписами ст. 8, бере до уваги, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З огляду на зазначене, при дослідженні порядку ведення платником податків податкового обліку з податку на додану вартість відсутні підстави для врахування обставин порушення контрагентом такого платника податків порядку ведення господарської діяльності.

Судом встановлено, що з наданих позивачем та досліджених судом первинних документів вбачається, що господарські операції між ІП «ТД «Автоцентр Харків» та ТОВ «Комерц Стандарт», ТОВ «Екосвіт Україна» мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні валових витрат та податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Суд також зазначає, що Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року затверджено "Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", тобто при оформленні результатів перевірок посадові особи зобов'язані дотримуватися вимог цього Порядку. Згідно пп. 4, 5, 6 розділу І Порядку, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства, факти виявлених порушень викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення (пункт 5.2. розділу ІІ Порядку).

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" унормовано правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно статті 3 названого Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Стаття 9 Закону регламентує, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій.

Згідно з абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з аналізу вказаних норм, суд зазначає, що дослідження та аналіз первинних документів платника податків при проведенні органами державної податкової служби документальних перевірок є обов'язковим.

Суд звертає увагу на те, що обов'язковість використання при проведенні документальних перевірок первинних документів платників податків визначається також положеннями п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 та п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України.

Зі змісту акту перевірки ІП "ТД "Автоцентр Харків" вбачається, що при її проведенні посадовою особою СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС, первинні документи, які містять відомості про господарські операції позивача та є доказами здійснення фінансово-господарської діяльності, в ході перевірки досліджувались не повністю.

Таким чином, судом встановлено, що висновки, викладені в акті перевірки, зроблені без достатнього вивчення первинних документів позивача, належних та допустимих, в розумінні ст.70 КАС України, доказів на підтвердження судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог цивільного та податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності акт перевірки не містить.

Окрім цього, суд зауважує, що жодного порушення податкового законодавства безпосередньо ІП "ТД "Автоцентр Харків" згідно акту №178/48-0/35407761 від 13.06.2012 року фахівцями СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС встановлено не було.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність податкових повідомлень - рішень СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС від 06.07.2012 року №0000210048 та №0000220048 дійсним обставинам справи, вимогам діючого законодавства та необхідність їх скасування.

В зв'язку з тим, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС не мала належних підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, то згідно положень Податкового кодексу України відповідач не мав підстав для визначення ІП "ТД "Автоцентр Харків" штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ІП "ТД "Автоцентр Харків" документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Отже, суд присуджує позивачу всі здійснені документально підтверджені судові витрати в розмірі 2146,00 грн.

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Іноземного підприємства "Торговий дім "Автоцентр Харків" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби від 06.07.2012 року №0000210048 та №0000220048.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області, код 37999628, м. Харків, вул. Плеханівська, 29, 61001) на користь Іноземного підприємства "Торговий дім "Автоцентр Харків" (вул. Пушкінська, буд. 1 А, с.Липці, Харківський район, Харківська область, 62414, код 35407761) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 копійок)

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова у повному обсязі виготовлена 11.02.2013 року.

Суддя Біленський О.О.