Постанова № 29261248, 07.02.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2013 р. Справа№ 2/063-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників:

від Прокуратури: Попенко О.С. - прокурор прокуратури

від позивача: Лузан Л.І. - провідний фахівець

від відповідача-1: не з»явився

від відповідача-2: ОСОБА_4 - представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

на рішення

Господарського суду Київської області

від 03.10.2012 року

у справі № 2/063-12 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України

до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник Дніпровського екологічного прокурора звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 01.06.2011р. № 366 "Про передачу земельної ділянки на умовах оренди ФОП ОСОБА_5."; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07.06.2011р., укладеного між Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5; повернення земельної ділянки площею 0.9500 га до власності держави в особі Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації.

Позовна заява обґрунтована тим, що 07.06.2011р. між Переяслав-Хмельницькою райдержадміністрацією (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендар) на підставі розпорядження Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації від 01.06.2011р. № 366 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0.9500 га для облаштування риболовецького стану. Прокурор стверджує, що розпорядження від 01.06.2011р. № 366 прийняте всупереч ст.55, 93 ЗК України, оскільки передана в оренду земельна ділянка належить до земель лісового фонду та частково розташована в прибережній захисній смузі річки Дніпро, відповідно не підлягає передачі в оренду. Крім того, проект землеустрою, на підставі якого відводилась в оренду земельна ділянка, не отримав позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, відповідно не міг бути підставою для прийняття спірного розпорядження. У зв'язку з вищевикладеним, на твердження прокурора, спірне розпорядження підлягає визнанню незаконним та скасуванню відповідно до ст. 21 ЦК України в судовому порядку. Оскільки спірний договір оренди на момент укладення суперечив чинному законодавству, він підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України, а орендована земельна ділянка відповідно до ст. 216 ЦК України підлягає поверненню у власність держави в особі Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації.

Рішенням від 03.10.2012 року Господарського суду Київської області позовні вимоги задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА „Про передачу земельної ділянки на умовах оренди ФОП ОСОБА_5" від 01.06.2011 року № 366. Визнано недійсним договір оренди землі від 07.06.2011 року, укладений між Переяслав-Хмельницькою РДА та ФОП ОСОБА_5, зареєстрований в Управлінні Держкомзему в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 08.06.2011 року за номером 322330004000702. Зобов'язано ФОП ОСОБА_5 повернути орендовану земельну ділянку площею 0,9500 га на території Циблівської сільської ради до власності держави в особі Переяслав-Хмельницької РДА.

На підставі рішення суду з ФОП ОСОБА_5 підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 536 грн. 50 коп. судового збору, а також з Переяслав-Хмельницької РДА Київської області підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 536 грн. 50 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор просить суд застосувати правові наслідки недійсності правочину у вигляді у вигляді повернення земельної ділянки державі в особі Переяслав-Хмельницької РДА, тобто відповідачу-1, чим підкреслює той факт, що позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав та охоронюваних інтересів не позивача, а відповідача-1, який в свою чергу не висуває вимог про порушення його прав за договором. Апелянт вважає, що позов Дніпровського екологічного прокурора подано в інтересах державних органів, які не реалізують повноваження власника спірної земельної ділянки.

Апелянт звертає увагу суду на те, що Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області було прийнято розпорядження про відведення земельної ділянки, в межах чинного законодавства щодо категорії земель, які відводяться в оренду, однак місцевий суд дійшов невірного висновку щодо визначення категорії земель, які були відведені відповідачу-2 та неправильно застосував норми земельного законодавства, які регулюють питання обмеження в наданні земельних ділянок певних категорій в оренду, що призвело до прийняття рішення, яке не відповідає обставинам справи і чинному законодавству.

В судове засідання представник Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленнями про отримання рекомендованої поштової кореспонденції № 08793658. Через відділ документального забезпечення суду від Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі її повноважного представника та про непогодження з позовними вимогами Дніпровського екологічного прокурора.

Вислухавши думку представника прокуратури, позивача, відповідача-2, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача-1, оскільки явка представника відповідача-1 в судове засідання обов'язковою не визнавалася, останній не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, розгляд справи можливий за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста. підлягає скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та гром

За приписами ст. 13 цього ж Закону до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Крім того, як зазначено в п. 3 ст. 16 цього ж Закону, місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за таким використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Цим же Законом до повноважень місцевих державних адміністрацій віднесено розпорядження землями державної власності відповідно до закону, про що говорить п. 2 ст. 21 Закону.

Тобто, саме до повноважень місцевої державної адміністрації законом віднесено як питання використання земельних ресурсів, так і контроль за таким використанням, а також розпорядження землями державної власності.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону або надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

За таких обставин відведення ФОП ОСОБА_5 спірної земельної ділянки здійснювалось на підставі розробленого проекту землеустрою.

Відповідно до пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 677, погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства. Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в тому числі лісогосподарського призначення і водного фонду є об'єктами обов'язкової державної експертизи, яка має на меті дослідження, перевірку, аналіз та оцінку об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовку обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

У відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 123 ЗК України відповідач-2 звернувся до відповідача-1 із відповідним клопотанням від 14.12.2009 року про надання дозволу на його розробку проекту (вибір місця розташування земельної ділянки - назва форми заяви в редакції ст. 123 ЗК України на день подання заяви).

Відповідач-2 отримав погодження матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки в управлінні Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому р-ні Київської області (№ 06-26/143 від 22.12.2009 р.), Відділі містобудування, архітектури та Житлово-комунального господарства Переяслав-Хмельницької РДА (№ 6-717 від 22.12.2009 р.), Переяслав-Хмельницькій санепідемстанції (№ 139 від 24.12.2009 р.), Управлінні культури і туризму Київської обласної державної адміністрації ( № За/2328/02) від 22.12.09, Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Київській області (№ 11-13/13635/1 від 24.12. 2009 р.), копії яких долучені до матеріалів проекту землеустрою.

13.01.2010 року відповідачем-1 було прийняте розпорядження № 47 «Про затвердження матеріалів вибору та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП ОСОБА_5, яким затверджено відповідачу-2 матеріали вибору (погодження місця розташування) земельної ділянки для облаштування риболовецького стану орієнтовною площею 0.95 га, яка розташована на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області для облаштування риболовецького стану; надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду; проект відведення зобов'язано погодити із органом по земельних ресурсах, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічним органом, органом містобудування та архітектури, органами охорони культурної спадщини та з питань водного господарства.

На виконання вказівок п. 3 Розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 13 січня 2010 року, відповідачем-2 було отримано висновки про погодження проекту землеустрою:

- Управління Держкомзему у Переяслав - Хмельницькому р-ні Київській області ( № 06-27/03 від 25.01.2010 р.);

- Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства (№ 6-7/1 від 21.01.2010 р.);

- Державної санітарно - епідеміологічної експертизи ( № 05.03.02 - 07/14769 від 10.03.2010 р.);

- Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області (№ 11-13/2636/2 від 19.03.2010 р.);

- Управління культури і туризму Київської ОДА (№ 11 /842/02 від 02.03.2010р.);

- Дніпровського басейнового управління водних ресурсів (№ І С/8-282 від 02.03.10 р.);

- Київського обласного управління лісового та мисливського господарства (№ 01-04/1274 від 08.09.2010 р.).

Місцевий суд дійшов висновку, що з листа Державного агентства земельних ресурсів України без номера і дати (вхідний Дніпровської екологічної прокуратури від 11.06.2012р. № 1502вх12) вбачається, що Держземагентством проведено обов'язкову первинну державну експертизу Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди ФОП ОСОБА_5 для облаштування риболовецького стану на території Циблівської сільської ради, за результатами якої видано висновок від 17.06.2010р. № 296-10. За підсумковою оцінкою проект землеустрою надіслано на доопрацювання як такий, що не в повній мірі відповідав вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам.

Саме на зазначений висновок, який не є позитивним, міститься посилання в оспорюваному розпорядженні Переяслав-Хмельницької РДА від 01.06.2011р. № 366, як на підставу затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду землі ФОП ОСОБА_5 Однак, вказаним висновком проект землеустрою надіслано на доопрацювання як такий, що не в повній мірі відповідав вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про державну землевпорядну експертизу» проект відведення спірної земельної ділянки підлягав обов'язковій державній експертизі. За цих обставин відповідач-2 звернувся до Державного агентства земельних ресурсів України із відповідною заявою про її проведення.

Відповідно до ст. 35 вищезазначеного Закону результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи.

Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки.

Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.

Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

У разі якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи.

Об'єкт державної експертизи, який не відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується. Негативна оцінка об'єкта державної експертизи повинна бути всебічно обґрунтована відповідно до вимог законодавства, встановлених стандартів, норм і правил.

Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Відповідно до Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої Наказом Держкомзему № 391 від 03.12.2004 р., зареєстровано в Мінюсті за № 1618/10217 від 21.12.2004 р., п.3.5.3., підготовлені висновки державної експертизи повинні зводитись до трьох можливих варіантів:

землевпорядна документація в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно та погоджується (у разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок);

землевпорядна документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, повертається на доопрацювання;

землевпорядна документація, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується.

За приписами п.п. 3.5.8. Методики усунення зауважень та внесення виправлень, виявлених в результаті державної експертизи, здійснюють розробники землевпорядної документації та інші суб'єкти, що допустили порушення вимог чинного законодавства України, встановлених норм і правил при підготовці об'єкта державної експертизи або його окремих складових частин. Згідно п.п. 3.5.9 контроль за усуненням зауважень державної експертизи здійснюють виконавці експертизи (експерти) чи, за їх дорученням, керівники підпорядкованих територіальних органів земельних ресурсів. Факт внесення виправлень, врахування, зазначених у висновку зауважень та пропозицій посвідчується відповідним записом на висновку експертизи керівника експертного підрозділу або керівника підпорядкованого територіального органу земельних ресурсів, на якого покладено контроль за усуненням зауважень державної експертизи.

Відповідачем-2 було отримано висновок державної експертизи землевпорядної документації № 296-10 від 17 червня 2010 р..

В п. 11 висновку зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди ФОП ОСОБА_5 для облаштування риболовецького стану на території Циблівської сільської ради Переяслав - Хмельницького району Київської області не в повній мірі відповідає вимогам законодавства, встановленим нормам і правилам і повертається на доопрацювання.

В п. 10 висновку викладено зауваження та пропозиції до землевпорядної документації.

Із дотриманням встановленого порядку, замовником та розробником землевпорядної документації було враховано зауваження до проекту, про що, як це передбачено пунктом 13.5.9. Методики, посвідчено відповідним записом на висновку експертизи керівника експертного підрозділу. Як зазначено у записі, зауваження враховані , крім п. 10.3., контроль за усуненням якого покладено на Головне управління Держкомзему у Київській області.

Відповідачем-2 усунення зауважень за п. 10.3. було здійснено, про що подано заяву до Головного управління Держкомзему у Київській області із доданням відповідних документів.

Фактичне усунення таких зауважень за п.п. 10.3. висновку підтверджується також тим фактом, що матеріали проекту землеустрою містять зазначені в п.10.3. документи: заяву на розробку проекту землеустрою ( відповідно до редакції ст. 123 ЗК України, яка діяла на момент подання такої заяви, остання мала назву «заява про вибір місця розташування земельної ділянки») сторінка 35-1 проекту; викопіювання з чергового кадастрового плану з нанесенням меж суміжних землекористувачів ( стор. 31 проекту); викопіювання з проекту формування території сільської ради ( стор. 31-2 проекту); розрахунок втрат ( стор. 31-9 проекту); містобудівна планувальна документація, що обґрунтовує розмір та цільове призначення земельної ділянки (стор. 31-4 проекту); погодження проекту територіальним органом виконавчої влади з питань лісового господарства ( стор 25-1 проекту).

Оскільки чинне законодавство не передбачає надання будь-яких окремих підтверджуючих документів про те, що висновок відповідає вимогам законодавства і всі зауваження до нього усунуті ( повторна експертиза із наданням нового висновку передбачена законом та методикою тільки для негативного висновку ), затверджений департаментом державної експертизи землевпорядної документації висновок державної експертизи землевпорядної документації № 296-10 від 17 червня 2010 р. із усунутими зауваженнями, вважається позитивним і є підставою для прийняття рішенням органом державної влади про виділення відповідної земельної ділянки за проектом відведення.

Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли вплинути на об'єктивність висновку. Проте, прокурором та позивачем не надано доказів скасування висновку державної експертизи землевпорядної документації, що міститься в матеріалах справи, з підстав його необ'єктивності, що спростовує посилання суду першої інстанції на порушення, допущені при розробці проекту землеустрою, зокрема, в частині передбачених заходів раціонального використання та охорони земель щодо запобігання їх негативного впливу на стан водних та земельних ресурсів.

За таких обставин місцевий суд дійшов помилкового висновку, що оспорюване розпорядження від 01.06.2011р. № 366 прийнято без позитивного висновку державної землевпорядної експертизи, всупереч забороні статті 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", що є самостійною підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження в судовому порядку.

Після погодження проекту землеустрою відповідними органами та проведення державної землевпорядної експертизи і отримання позитивного висновку, Переяслав-Хмельницькою РДА Київської області було прийняте розпорядження № 366 від 01.06.2011 року, відповідно до п. 2 якого ФОП ОСОБА_5 надано земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,95 га на умовах оренди, яка знаходиться на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області для облаштування риболовецького стану.

На підставі зазначеного розпорядження 07.06.2011р. між Переяслав-Хмельницькою РДА в особі голови адміністрації Макарова М.О. та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі (копія залучена до матеріалів справи), згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0.9500 га, яка знаходиться на території Циблівської сільської ради для облаштування риболовецького стану (далі по тексту -Договір оренди). Відповідно до умов Договору оренди:

- орендна плата вноситься щомісячно в грошовій формі в розмірі 4438,93 грн. в рік, 369,91 грн. в місяць, що становить 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункти 5, 6, 7 Договору);

- землі передаються для облаштування риболовецького стану, цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення (пункти 10, 11 Договору);

- передача земельної ділянки здійснюється відповідно до проекту землеустрою у 5-денний строк після державної реєстрації договору (пункти 13, 14 Договору);

- використання земельної ділянки здійснюється із врахуванням вимог природоохоронного, земельного законодавства без зміни цільового призначення (пункт 21 Договору);

- орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням, дотримання екологічної безпеки. Своєчасного внесення орендної плати, збільшення розміру орендної плати з підстав і в порядку згідно закону та договору (пункт 22 Договору);

- дія договору припиняється в разі закінчення строку, придбання оредарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження в порядку, встановленому законом (пункт 29 Договору).

Статтею 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення»

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження є саме тим рішенням, яким визначено цільове призначення земельної ділянки. На момент прийняття оскаржуваного рішення, спірна земельна ділянка знаходилась в складі земель запасу ( ч. 2 ст. 19 ЗК України), тоді як оскаржуваним розпорядженням цільове призначення земельної ділянки було визначене як землі сільськогосподарського призначення, що відповідає приписам закону.

Посилання прокурора та суду першої інстанції на застосування до правовідносин, що виникли, ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України є помилковим, оскільки як вбачається зі змісту ч.1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Обмеження щодо надання земельних ділянок в оренду, встановлені ч.3 ст. 93 Земельного кодексу України, передбачають, що не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.

Як вбачається з матеріалів справи, жоден документ в проекті землеустрою чи будь-який інший доказ, наданий прокурором не засвідчує віднесення спірної ділянки до штучно створеної у межах однієї визначених частиною 3 статті 93 Земельного кодексу України категорій (штучно створена у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, штучно створена на землях лісогосподарського призначення, штучно створена на землях природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або штучно створена на земельних ділянках дна водних об'єктів.)

Крім того, прокурор в обґрунтування позовних вимог одночасно посилається на ч. 3 ст. 93 та ст. 55 Земельного кодексу України. Частина 3 ст. 93 Земельного кодексу України регламентує обмеження надання в оренду штучно створених земельних ділянок, а ст. 55 Земельного кодексу України дає визначення земель лісового призначення.

Земельна ділянка, що є предметом оренди за оскаржуваним розпорядженням та договором оренди, не відноситься до земель лісогосподарського призначення. Віднесення земельної ділянки до певної категорії належить до компетенції органу державної влади - в даному випадку Переяслав-Хмельницькій РДА, яка в своєму розпорядженні відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України, надавши спірну земельну ділянку відповідачу-2 із земель запасу, визначила категорію земель для неї - землі сільськогосподарського призначення.

У вихідній земельно-кадастровій інформації, наданій до проекту землеустрою ( стор 9 проекту), у відомостях про земельну ділянку за рахунок якої передбачається відведення,зазначено, що цільове використання землі та його код з УКЦВЗ (п.1.1.2 ) - «3.4.» відповідно до Українського класифікатору цільового використання землі, затвердженого листом Держкомзему України № 14-1-7/1205 від 24.04.1998 р. код «3.4.» - це землі іншого призначення); шифр рядка ф. № 6-зем (п. 1.1.3) - «94» ( відповідно до Інструкції заповнення державної статистичної звітності форми 6-зем , рядок «12.1.» «94» - це землі запасу); далі, у відомостях про земельну ділянку, яка запроектована для відведення зазначено, що цільове призначення (після її відведення) має код «2.7.» (відповідно до Українського класифікатору цільового використання землі код 2.7. - це землі іншого сільськогосподарського призначення).

Зазначені відомості підтверджуються довідкою ГУ земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому р-ні Київської області № 06-16.03 від 21.01.2010 р. (стор 13 проекту).

Таким чином, відсутні вказівки на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення у документації, виданій територіальним органом земельних ресурсів, які міститься в проекті землеустрою.

Крім того, віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не позбавляє орган, уповноважений розпоряджатися такою земельною ділянкою надавати її в оренду.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до матеріалів проекту землеустрою, висновок державного управління охорони навколишнього середовища у Київській області № 11-13/2636/2 від 19.03.2010 р. (стор 21 проекту) містить визначення категорії земель, що надаються в оренду: землі сільськогосподарського призначення ( п.5.), із землями природного заповідного фонду не межує (п.14); висновок Київського обласного управління лісового та мисливського господарства № 01-04/1274 від 08.09.2010 р. містить інформацію, що дана земельна ділянка не відноситься до земель, наданих в постійне користування ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» для ведення лісового господарства, дана земельна ділянка рахується в землях запасу Циблівської сільської ради, як лісові, що не визначає категорію земель за її цільовим призначенням, отже відсутні підстави для погодження проекту з управлінням лісового та мисливського господарства.

Таким чином, зазначення ділянки як «лісові землі» не визначає її цільове призначення як земель лісогосподарського призначення. Відсутність правових підстав для погодження проекту органом з питань лісового господарства свідчить про те, що така земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Зазначене підтверджується ст. 55 Земельного кодексу України яка передбачає, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства ( ч. 1 ), до земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) виключено, в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках, (ч. 2 цієї ж статті).

Таким чином, місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Той факт, що спірна земельна ділянка розташована частково в прибережній захисній смузі та водоохоронній зоні Канівського водосховища також відповідає приписам закону і не суперечить компетенції відповідача-1 щодо розпорядження землями, встановленій законом.

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 Земельного кодексу України для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (ст. 85 Водного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Умовою використання таких земельних ділянок є дотримання вимог законодавства щодо користування ними ( ст. ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 60, 61 Земельного кодексу України).

Як вбачається зі змісту висновку, наданого Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів від 02.03.2010 р. №ІС /8-282, проект відведення зазначеним органом було погоджено та викладено умови використання земельної ділянки в частині прибережної смуги із дотриманням ст. ст. 88.89 ВК України.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку, про те, що суд першої інстанції припустився помилки, визначивши категорію земель для спірної земельної ділянки - як лісогосподарські землі, до того ж, правова позиція суду, що ґрунтується на приписах норм ч. 3 ст. 93, 55 Земельного кодексу України не відповідає фактичним обставинам справи та не доводить неправомірності прийняття відповідачем-1 оскаржуваного розпорядження та передачі земельної ділянки в оренду відповідачу-2.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину має відповідати цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Необхідними та обов'язковими умовами визнання недійсним правочину є настання одночасно двох юридичних фактів: наявність обставин, із якими закон пов»язує настання юридичного наслідку у вигляді недійсності правочину, а також порушення прав чи інтересів позивача.

Відповідно до ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно із ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, позивачем є особа, на користь якої заявлені позовні вимоги, з метою відновлення порушених прав позивача або захисту охоронюваних інтересів.

Вищий господарський суд України у своєму інформаційному листі від 11.06.2012 р № 01-06/805/2012 звертає увагу судів на те, що господарським судам: «У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних з визначенням повноважень державних органів на звернення до господарського суду з позовами, пов'язаними із здійсненням контролю та нагляду за використанням і охороною земель, вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно зі статтею 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійсюється відповідно до закону.

Законом, яким передбачені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (далі - Закон).

Органи, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель, дотриманням законодавства про охорону земель, визначенні статтею 5 Закону.

За загальним правилом, встановленим частиною другою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), державні органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Це правило повною мірою стосується й звернень до господарського суду державних органів з питань, пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель.

З огляду на приписи зазначеної норми ГПК господарським судам слід у разі звернення такого державного органу з відповідним позовом з'ясувати наявність у нього передбаченого законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання позову до суду.

Якщо позов подано державним органом за відсутності передбачених законом повноважень господарський суд повинен з цієї підстави відмовити державному органу в позові.

Це, зокрема, стосується випадків подання позову з питань, які згідно зі статтею 6 Закону повинні вирішуватися шляхом внесення клопотань до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Такий порядок встановлено, наприклад, для приведення у відповідність із законодавством, прийнятих зазначеними органами рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель і стосовно припинення права користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного господарський суд повинен оцінювати й правильність визначення прокурором позивача стосовно вимог, пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель, і у разі неправильного його визначення - повертати таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК.»

Відповідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.03.2011 р. № 459/2011, Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, (п.1 Положення). Пунктом 4 цього ж Положення встановлено перелік покладених на інспекцію завдань, який є досить розширеним, в тому числі і зазначена в позові організація та здійснення державного нагляду (контролю) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності. Однак, пункт 5 цього ж Положення регламентує права інспекції в межах наданих повноважень щодо виконання покладених на неї завдань, а саме: Держсільгоспінспекція та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналіз даного пункту дає підстави стверджувати, що повноважень щодо подання клопотань про подання позову до суду за іншим, ніж передбачено Положенням, предметом позову, нормативним актом, який регламентує компетенцію Держсільгоспінспекції не надано, а отже виступати позивачем у даній справі із заявленим предметом та із заявлених підстав, позивач не мас права. Крім того, в матеріалах позовної заяви відсутні посилання та докази звернення позивача до прокурора із передбаченим законом клопотанням про подання позову до суду, з якого б вбачалося за яким предметом такі позовні вимоги заявлені і чи такі заявлені вимоги відповідають компетенції органу, що їх заявив.

Крім того, у поданому позові не обґрунтовано прокурором які саме права Держсільгоспінспекції оскаржуваними розпорядженням і договором оренди порушено, до того ж позивач не є стороною спірного договору, вимогу про визнання недійсним якого заявлено прокурором.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Системний аналіз чинного законодавства України, що регулює земельні відносини, свідчить, що спірний договір ніякими чином не порушив прав або охоронюваних законом інтересів Державної інспекції сільського господарства України, оскільки в силу п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, що є предметом договору оренди належать районній державній адміністрації (відповідачу-1), а не Державній інспекції сільського господарства України.

Крім того, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор просить суд застосувати правові наслідки недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки державі в особі Переяслав-Хмельницької РДА, тобто відповідачу-1, чим підкреслює той факт, що позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав та охоронюваних інтересів не позивача, а відповідача - 1, який в свою чергу, не висуває вимог про порушення його прав за договором.

Таким чином, позов Дніпровського екологічного прокурора подано в інтересах державних органів, які не реалізують повноваження власника спірної земельної ділянки.

В рішенні Конституційного Суду України від 08.04.99 р. № 3-рп/99 «У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)» зазначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому в рішенні Конституційного Суду України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств і організацій, (абзац 3 пункту 4 Рішення). В пункті 5 цього ж рішення КСУ зазначено, що поняття «орган», уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» слід тлумачити, не відокремлюючи поняття «орган, уповноважений державою» і «відповідні функції у спірних відносинах». Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як вбачається із змісту позову, прокурор не зазначив в чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, яке відбулося внаслідок укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки і чи відокремлені в даному випадку інтереси держави і інтереси органів виконавчої влади, які в даному конкретному випадку не збігаються. Прокурор не довів наявності у позивача права на звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки в силу приписів закону їх права та охоронювані законом інтереси спірним договором не порушувались. Як випливає із змісту поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» розтлумаченого Конституційним судом України, таким органом у спірних відносинах є державний орган, на який покладено законом як право, так і обов'язок розпорядження землями державної власності - тобто Переяслав-Хмельницька райдержадміністрація. а отже позивачем у такому спорі може бути лише зазначена РДА, яка в свою чергу визначена прокурором як відповідач.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, про відсутність будь-яких порушень чинного законодавства відповідачем -1 при прийнятті оскаржуваного розпорядження та укладенні договору оренди земельної ділянки з відповідачем-2, подані позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному об'ємі.

З огляду на вищезазначене, Господарський суд Київської області при прийняті рішення від 03.10.2012 року у справі № 2/063-12 недоведені обставини, що мають значення для справи, визнав доведеними, дійшов до висновків, які не відповідали обставинам справи та чинному законодавству, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно п. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Аналізуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області не відповідає дійсним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, покладаються: при відмові в позові - на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 задовольнити повністю.

Рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2012р. у справі № 2/063-12 скасувати.

У задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Державної інспекції сільського господарства України ( вул. Баумана, 9/12, м.Київ, 03190, код ЄДРПОУ 37471760) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 536,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 2/063-12 повернути Господарському суду Київської області.

Головуючий суддя Тищенко А.І.

Судді Михальська Ю.Б.

Отрюх Б.В.