Рішення № 29259771, 04.02.2013, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 0827\10113\12

пр. № 2-336-268-2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 лютого 2013 р. м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Жупанової І.Б. при секретарі Багіній І.В. з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3, представника третьої особи адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі продажу недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_5 (далі відповідач 1) та Чабан (далі відповідач 2), в якому зазначив, що з 8.08.2006 р. в період шлюбу з відповідачем 2 він на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу став власником трьохкімнатної квартири загальною площею 67,11 кв.м, житловою площею 37,8 кв. м по вул. Стефанова б. 46 кв. 30 в м. Запоріжжі.

9.03.2006 р. шлюб з відповідачем розірвано.

Вирішуючи питання поділу майна подружжя він домовився з відповідачем 2 про продаж спільної квартири, поділ грошей в рівних частках, та він зі своєї частки здійснить сплату аліментів на утримання неповнолітньої їх спільної дитини ОСОБА_7, 20.01.2006 р. н. наперед до її повноліття.

З цією метою ним була надана відповідачу 2 нотаріально посвідчена довіреність на продаж від його імені вказаної квартири, а відповідач 2 відкликала виконавчий лист про стягнення з нього аліментів.

20.02.2010 р. відповідач 2 продала квартиру, звіту про виконання доручення йому не надала, за рішенням суду йому відмовлено в позові до відповідача 2 про її зобовязання надати звіт.

Лише 20.09.2012 р. він з повідомлення нотаріуса дізнався, що відповідач 2 продала квартиру 20.02.2010 р. ОСОБА_5 за 105 000 гривень, тобто за ціну, яка в три рази дешевше її ринкової вартості, що в порушення ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, не відповідає його волі та вчинено відповідачем 2 не в його інтересах, як власника майна, а договір купівлі продажу фактично був спрямований на заволодіння його майном, а, отже порушує публічний порядок, оскільки відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на заволодіння майном фізичної особи.

Вважає також, що відповідач 2 ввела його в оману, отримавши за квартиру реальну її вартість, вказавши за домовленістю з відповідачем 1 свідомо занижену ціну, в чому вбачає порушення відповідачем 2 ч. 3 ст. 238 ЦК України, згідно з якою представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, в своїх інтересах.

Крім того відповідачем 2 не наданий йому звіт про виконання доручення та не передано належні йому від продажу квартири грошові кошти, в чому вбачає порушення відповідачем 2 вимог ст. 1006 ЦК України, згідно з якою повірений зобовязаний надати довірителеві звіт про виконання доручення та негайно передати все одержане у звязку з виконанням доручення.

Просить визнати вказаний договір купівлі продажу недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 238, 1006 ЦК України.

В судовому засіданні позивач наполягав на позові з наведених в ньому підстав, застосування наслідків визнання правочину недійсним не просить, вважає, що всі перелічені в ньому підстави для визнання правочину недійсним повинні бути одночасно застосовані судом, як підстави його позову, в який спосіб в разі визнання судом правочину недійсним, буде відновлене його право, не може ще визначитись, але вважає, що відповідач 2 повинна буде йому повернути суму, що дорівнює половину реальної вартості квартири, з якої відрахувати суму аліментів до повноліття дитини.

Представник позивача ОСОБА_8 в суді позов підтримав з тих же підстав, вважає його законним та обґрунтованим, просить його задовольнити.

Представник відповідача 1 в судді позов не визнав, пояснив, що відповідач 1 його тітка, він особисто приймав участь в подіях, на які посилається позивач, що є його сусідом по гаражу, який звертався до нього за правовими консультаціями під час судових процесів та спорів з колишньою дружиною.

Йому відомо, що позивач і відповідач 2 дуже бурхливо зясовували стосунки під час розлучення, спору стосовно участі в виховання дитини, спору з поділу квартири. Відповідач 2, навіть, вимушена була з дитиною звертатися в притулок, бо позивач створював їй неможливі умови проживання в квартирі з метою її виселення, демонтував прилади опалення, квартира була в занедбаному стані, і, в результаті, вони дійсно домовились про мирне вирішення їх взаємних претензій шляхом продажу квартири та поділу грошей з відрахуванням аліментів.

Квартира придбавалась його тіткою особисто, він на той час мав від неї довіреність, але не представляв її інтереси під час вчинення правочину, але був завжди з нею поруч, за виключенням безпосередньо нотаріального посвідчення договору купівлі продажу.

Ним особисто за дорученням тітки було передано позивачеві завдаток в сумі 5 000 доларів США в рахунок продажу квартири, про що позивач навіть надавав розписку. Позивач говорить суду неправду стосовно того, що гроші він не отримав. Вартість квартири відповідала її дійсній вартості з врахуванням її занедбаного розруйнованого стану, і позивачеві про це було відомо. За виручені гроші від продажу квартири позивач та відповідач 2 забезпечили себе іншим житлом обидва купили квартири. Спір між позивачем та відповідачем 2 на теперішній час поновлено, бо відповідач 2 вийшла заміж, запропонувала позивачеві відмовитися від дитини, на що він не згоден. Вважає, що підстав для визнання правочину недійсним не має, в звязку з чим просить в позові відмовити.

Відповідач 2 вдруге в судове засідання не зявилась, належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, надала суду письмові заперечення проти позову, в яких пояснила, що дійсно продала належну ним з позивачем квартиру за вказану в ній ціну, про що позивач був обізнаний, бо приймав безпосередню участь в домовленості про продаж квартири, отримав свою частку грошей за неї, при купівлі продажу був присутній його юрист. Квартира на момент її продажу внаслідок дій позивача знаходилась в майже непридатному для проживання стані, позивач був обізнаний щодо суми продажу і вона його влаштовувала, позивачем був придбаний інших обєкт нерухомості АДРЕСА_1, вона також купила нерухомість.

Пояснила також, що між ними дійсно існувала домовленість щодо сплати позивачем аліментів на утримання їх дитини, згідно з якою позивач замість сплати аліментів повинен був придбати однокімнатну квартиру в інтересах дитини, на виконання цієї домовленості нею був відкликаний виконавчий лист, але позивач не виконав умови домовленості, одразу після отримання грошей за квартиру. Придбав нерухомість на своє імя, почав втручатися в її життя, в відповідь на що вона відновила вимоги по сплаті аліментів. Проти позивача в теперішній час порушено кримінальну справу за ухилення від сплати аліментів, в рамках якої він пояснює, що передав спірну квартиру на нашу з донькою користь, після чого я відмовилася від матеріальних претензій до нього.

Просить в позові відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_4 з позовом не погодились, ОСОБА_3 пояснив, що він на теперішній час є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Департаментом житлового господарства та розподілу житлової площі Запорізької міської ради від 19.09.2011 р., до цього квартира йому належала на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу з відповідачем 1 ОСОБА_5 від 5.03.2010 р., перереєстрація права власності відбулася в звязку з переплануванням ним придбаної у ОСОБА_5 трьохкімнатної квартири в двокімнатну установленому законом порядку, зараз житлова площа квартири становить 41.5 кв.м. Про обставини, викладені в позові йому нічого не відомо, з позивачем та відповідачем 2 він не знайомий. Просить в позові відмовити.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази в справі, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, виходячи з наступного:

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п.7 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК волевиявлення учасника правочину має бути вільним, і відповідати його внутрішній волі. На цій підставі можуть бути визнані недійними правочини, вчинені під впливом помилки (ст. 229 ЦК) , обману (ст. 230), насильства (ст. 231), зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232), а також унаслідок тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233), жодну з яких не було обрано позивачем в своїх позовних вимогах, викладених в позовній заяві.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки право визначати предмет і правові підстави позову законом надано позивачеві, то відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяв всебічному і повному зясуванню обставин справи, розяснив позивачеві про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, для чого запропонував позивачеві уточнити підстави свого позову, обравши їх з перелічених в позовній заяві, які взаємно виключають одна одну, ураховуючи, що при зверненні до суду позивач підставами позову вказав ст. ст. 203, 215, 238, 1006 ЦК України, а також ст. 228 ЦК України.

Після виконання судом вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України позивач та його представник уточнили, що вважають, що відповідач 2 , як його представник , діяла не в його інтересах, та продала квартиру за суму, втричі дешевшу від ринкової вартості квартири, що не відповідає його інтересам, які полягали в тому, що він розраховував, що його частка від продажу квартири буде достатньою, для оплати аліментів дитині до 23 років, що, на його погляд дорівнює близько 100000 грн., і з цієї підстави він просить визнати договір недійним, не зазначивши при цьому правової підстави для визнання договору недійсним.

Судом встановлено та перевірено доказами, що позивачем під час шлюбу з відповідачем 2 придбано 8.09.2006 р. квартиру АДРЕСА_3, що підтверджено копією договору купівлі продажу (а.с.4, копією свідоцтва про шлюб (а.с.5), копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.7).

Факт того, що вказане майно є сумісною власністю подружжя визнано позивачем.

Між позивачем та відповідачем 2 укладено в усній формі договір доручення, на виконання якого відповідачу 2 позивачем 02.11.2009 р. було видано нотаріально посвідчену довіреність (а.с.8), якою позивач уповноважив відповідача 2 продати належну йому на праві власності вказану квартиру з правом укласти договір купівлі продажу квартири, при цьому на власний розсуд визначати ціну, можливі строки та інші умови договору.

На виконання усного договору доручення позивача в межах повноважень за довіреністю відповідачем 2 від імені позивача 10.02.2010 р. укладено з відповідачем 1 договір купівлі продажу квартири (а. с. 29), що є їх сумісною з позивачем власністю подружжя, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського округу ОСОБА_9 (зареєстровано в реєстрі за № 274), в п. 3 якого зазначено, що продаж здійснено за 105 000 грн., які продавець отримав від покупця до підписання договору, при тому, що середньоринкова вартість аналогічного обєкту нерухомості на 1.02.2010 р. складала 296 000 грн., про що свідчить наданий позивачем висновок № 045/12 ПП Агенство нерухомості «Митра».

Вирішуючи питання, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, суд дійшов висновку що між позивачем та відповідачем 2 було укладено усний договір доручення, за яким відповідач 2 зобовязалась укласти від імені позивача договір купівлі продажу спірної квартири.

До такого висновку суд дійшов на підставі письмових доказів в справі довіреності, я якій зазначено про її надання на підставі усного договору доручення між позивачем та відповідачем, рішення апеляційного суду Запорізької області від 18.06.2012 р. за участі по справі позивача та відповідача 2, яким встановлено, що між позивачем та відповідачем 2 було укладено усний договір доручення, на підставі якого позивачем відповідачу 2 видано нотаріально посвідчену довіреність, впродовж дії якої відповідач 2 у межах наданих їй повноважень здійснила відчуження квартири від імені власника ОСОБА_1, про що він був обізнаний.

Згідно зі ст. 1003 ЦК України в договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Оскільки договір доручення був укладений між сторонами в усній формі, відповідно до ст. 10 ЦПК України позивач повинен був довести суду, що ним за договором доручення було чітко визначено його інтерес, тобто, за якою ціною від його імені відповідач 2 повинна була продати квартиру.

В судовому засідання позивачем не було доведено суду, що ним оговорювались з відповідачем 2 інші умови визначення ціни, ніж зазначені в нотаріально посвідченій довіреності, а саме - на її розсуд.

Таким чином, суду не доказано позивачем відсутність свого волевиявлення на вчинення відповідачем правочину від його імені, тому суд не вбачає підстав для визнання правочину недійсним в звязку з дефектом волі позивача.

В И Р І Ш И В :

В задоволення позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: