Рішення № 29253307, 05.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/16711-2012 05.02.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "ВСК"

про стягнення 12 291, 03 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Бондаренко Н.І. за довіреністю б/н від 15.08.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "ВСК" (далі - відповідач) про стягнення 12 291, 03 грн., в тому числі 9 522, 06 грн. основного боргу, 612, 69 грн. пені, 2 024, 41 грн. штрафу та 122, 87 грн. 3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/16711-2012, розгляд справи призначено на 11.12.2012 р.

10.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 16.01.2013 р.

09.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2013 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 05.02.2013 р.

30.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення щодо підписів матеріально-відповідальних осіб на видаткових накладних.

Представник відповідача в судове засідання 05.02.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.02.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.11.2010 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 000896, у відповідності до умов якого, постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує алкогольні та безалкогольні напої в асортименті, партіями згідно накладних, на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.1 Договору, ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість продукції, що продається за цим договором зазначається в додатковій угоді (додатку/специфікації до цього договору) або можуть узгоджуватися сторонами при підписанні накладних і вказуються в них (накладних).

Ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість продукції, місце і термін поставки вважаються остаточно погодженими сторонам цього договору після підписання повноважними представниками сторін (що мають довіреність на отримання/передачу товарно-матеріальних цінностей) накладних.

Відповідно до п. 2.4 Договору, продукція поставляється на умовах DDP (Інкотермс 2000 року) - адреса торгівельної точки покупця.

Положеннями п. 2.7 Договору передбачено, що покупець оплачує вартість кожної партії поставленої продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача або шляхом внесення грошових коштів у касу постачальника. Підставою для оплати продукції, отриманої покупцем за цим договором, є видаткова накладна або цей договір.

У пункті 2.8 Договору зазначено, що грошові кошти, які надходять від покупця в оплату за отриману по договору продукцію, зараховуються постачальником в рахунок погашення заборгованості покупця послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої накладної.

Згідно з п. 2.9 Договору, покупець зобов'язується оплатити кожну придбану за цим договором партію продукції, не пізніше семи календарних днів з моменту її передачі.

Відповідно до п. 2.10 Договору, моментом передачі партії продукції (датою поставки) і моментом переходу права власності на продукцію є дата її фактичного отримання, зазначена покупцем, в підписаній сторонами видатковій накладній на продукцію. У разі відсутності відмітки покупця на примірнику видаткової накладної постачальника про дату фактичного отримання продукції, датою поставки і моментом переходу права власності на продукцію вважається дата видачі видаткової накладної.

Пунктом 2.11 Договору передбачено, що з огляду на ту обставину, що поставка продукції буде здійснюватись централізовано-кільцевими перевезеннями, відпуск продукції покупцю може здійснюватися без довіреності на отримання цінностей за умови виконання сторонами вимог абзацу 3 пункту 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року.

Згідно з п. 2.12 Договору, про зміну зразка печатки (штампу) покупець зобов'язаний повідомити постачальника у письмовій формі протягом трьох робочих днів з дня настання таких змін. У випадку порушення покупцем даної умови, продукція буде вважатись отриманою уповноважними особами, а накладні - завіреними належними печатками (штампами).

Положеннями п. 7.1 Договору передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 року. Термін дії цього договору автоматично продовжується на додаткові однорічні строки, у разі, якщо не менш ніж за 30 днів до закінчення чергового терміну дії жодна із сторін не повідомила іншу письмово про свій намір припинити подальшу співпрацю.

Доказів розірвання зазначеного Договору поставки сторони суду не надали, а отже, на день розгляду справи, договір є чинним.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 10 122,06 грн. на підставі видаткових накладних № РН-60-025509 від 07.05.2012 р. на суму 2 490, 78 грн., № РН-60-027664 від 16.05.2012 р. на суму 2 247, 66 грн., № РН-60-029214 від 23.05.2012р. на суму 2 321,94 грн., № РН-60-031806 від 04.06.2012р. на суму 3 061, 68 грн.

Водночас, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар у визначений договором строк повністю не розрахувався, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, яка на день розгляду справи становить 9 552, 06 грн.

Так, згідно з поясненнями позивача, які не спростовані відповідачем, грошові кошти, які надходили від відповідача в травні, червні 2012 року були зараховані в оплату попередніх поставок, що узгоджується з положеннями п. 2.8. Договору. В оплату спірних накладних позивачем зараховано грошові кошти, які надійшли від відповідача в жовтні 2012 року в сумі 600, 00 грн.

Згідно з роз'ясненнями Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р., питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Таким чином, враховуючи, що умовами Договору між сторонами врегульовано порядок зарахування коштів, які надходять від покупця, віднесення позивачем частини грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди є правомірним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 15/17-2140-2011 від 23.11.2011 р. та у постанові Вищого господарського суду України № 5016/1816/2011 (4/66) від 06.12.2011 р.

Сторонами також було підписано Акт звірки розрахунків на 01.10.2012 р., відповідно до якого сальдо на користь позивача за спірними накладними складало 10 122,06 грн., що також свідчить про те, що відповідач погодився з обставинами зарахування коштів, які надходили від відповідача в травні та червні 2012 року в оплату попередніх поставок, які не є предметом цього спору.

Відповідач під час розгляду даної справи своїми процесуальними правами щодо подання заперечень проти заявлених позовних вимог, а також щодо порядку зарахування здійснених ним проплат - не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, згідно з п. 2.9 Договору, покупець зобов'язується оплатити кожну придбану за цим договором партію продукції, не пізніше семи календарних днів з моменту її передачі.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи по суті, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до п.п. 4.1, 4.3 Договору у разі недотримання строків оплати продукції, зазначеної в п. 2.9 договору цього договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення. У разі прострочення оплати понад тридцяти календарних днів, покупець крім того зобов'язаний виплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якої прострочена. Штрафні санкції, не передбачені цим договором, сторони не застосовують. Нарахування штрафних санкцій, передбачених цим договором, припиняється тільки у випадку повного виконання стороною договору взятих на себе зобов'язань. Інфляційні втрати сторін, а також плата за незаконне користування майном стягується сторонами з моменту виявлення порушення у встановленому законом порядку.

Позивачем нараховано відповідачу до стягнення 612, 69 грн. пені на суму боргу в розмірі 9 522, 06 грн. за період з 12.06.2012 р. по 15.11.2012 р. та 2 024, 41 грн. штрафу на суму боргу в розмірі 10 122,06 грн.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 122, 87 грн. на суму боргу 9 522, 06 грн. за період з 12.06.2012 р. по 15.11.2012 р.

Здійснений позивачем розрахунок пені, штрафу та 3 % річних відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Також, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "ВСК" (04201, м. Київ, Оболонський район, вулиця Мінське шосе, будинок 4, код ЄДРПОУ 24086940) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" (97530, Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, село Мазанка, вулиця Садова, будинок 19, код ЄДРПОУ 36499654) 9 522 (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять дві) грн. 06 коп. основного боргу, 612 (шістсот дванадцять) грн. 69 коп. пені, 2 024 (дві тисячі двадцять чотири) грн. 41 коп. штрафу, 122 (сто двадцять дві) грн. 87 коп. 3 % річних та 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.02.2013 р.

Суддя В.С. Ломака