Постанова № 29251716, 05.02.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2013 року № 2а-10032/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Іваськевич С.В.

за участю:

представника позивача - Самардака І.С.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн" до ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Салон «Архітектура. Будівницто. Дизайн» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.11.2012 року № 0003952320/17480.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправними і підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, які ґрунтуються не на первинних облікових звітних документах, а виключно на припущеннях. Вважає, що підставою для включення витрат до податкового кредиту є належно оформлені первинні документи, а також податкові накладні, видані ТзОВ «БК «АРС».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання 05.02.2013р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи, письмових заперечень проти позовних вимог не подав.

Дослідивши представлені позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та висновки податкового органу, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби України проведено позапланову виїзну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю «Салон «Архітектура. Будівницто. Дизайн» з питань взаєморозрахунків з ТОВ «БК «АРС», код ЄДРПОУ 37264634 за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року, про що складено акт від 09.11.2012 року № 1343/22-10/32712236 (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2012 р. № 0003952320/17480, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21 109,50 грн., в тому числі 14 073 грн. основного платежу та 7 036,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Як підставу донарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій, в оскаржуваному повідомленні-рішенні вказано п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є наявність належних первинних документів щодо господарських операцій, які в свою чергу є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або формування валових витрат; участь позивача у господарських операціях, що прямо пов'язані з його господарською діяльністю товариства, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або формування валових витрат.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та контрагентом ТзОВ «БК «АРС» був укладений договір на проведення будівельно-монтажних робіт від 01.09.2011 р. № 56/09, відповідно до якого ТзОВ «БК «АРС» взяло на себе зобов'язання відповідно до кошторису виконати будівельні роботи за адресою: АЗС, м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 292, на умовах та обсягах, передбачених цим договором на загальну суму 84 438,00 грн., в т.ч. ПДВ 14 073,00 грн.

На підтвердження факту виконання робіт, між підрядником та позивачем підписаний акт приймання підрядних робіт за вересень 2011 року, довідка про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, податкові накладні, що долучені до матеріалів справи. Факт наявності вказаних документів органом податкової служби не заперечується, оскільки вони згадані в акті перевірки.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва-підприємцями.

Господарською діяльністю в розумінні п. 14.1.36. ст. 14 ПК України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановлено судом, одним з видів діяльності позивача є «будівництво житлових і нежитлових будівель». З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що згідно договору від 01.09.2011 р. № 56/09, укладеного між позивачем та ТзОВ «БК «АРС», виконувалися субпідрядні будівельно-монтажні роботи.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно приписів п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, передбачено що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 названого Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Підпунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні перевірки, позивач мав належним чином, відповідно до вимог податкового законодавства, оформлені податкові накладні та інші первинні документи, копії яких долучені до матеріалів справи.

Згідно з п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та акту перевірки, розрахунки між суб'єктами господарювання за виконані роботи проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Представлені та долучені до матеріалів справи, представником позивача документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є, достатніми доказами на підтвердження здійснення таких операцій.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, що визначено нормою ст. 204 ЦК України. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з Постановою Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), про що наведено в п. 7 Постанови.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Товари, які були предметом правочинів, не обмежені та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

З огляду на це, суд погоджується з думкою позивача, що твердження податкового органу щодо нікчемності правочинів з контрагентами з підстав відсутності у контрагентів штату працівників, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, чи таких подібних підставах не є обґрунтованою, оскільки господарська діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в спосіб, зокрема, укладення цивільно-правових угод та господарських договорів.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, однак акт перевірки, який є предметом дослідження, не відповідає вимогам вищезгаданого Порядку та складений без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених Підприємством і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.

Позивач підставно покликається на те, що з дати отримання податкової накладної у нього виникло право на податковий кредит. Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ та правомірності формування податкових зобов'язань долучено податкові накладні, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідає чинному законодавством. Зазначені обставини давали право позивачу сформувати податкові зобов'язання та податкового кредиту.

Статтею 61 Конституції України закріплено принцип індивідуалізації відповідальності, згідно з яким позивач не несе відповідальності за свого контрагента, який не виконав свого обов'язку щодо сплати податків до бюджету, відповідальність за такі негативні наслідки несе саме ця особа-контрагент, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, що узгоджується з практикою Європейського суду, викладеною в рішенні від 22.01.2009р. у справі «Булвес»АД проти Болгарії.

В свою чергу, ДПІ не надано належних та допустимих доказів для встановлення мети контрагентів позивача, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні господарських договорів. Одним з основних принципів оцінки податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків, який має на меті одержання податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 20 листопада 2012 року № 0003952320/17480.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн" 230,00 грн. (двісті тридцять гривень) судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Брильовський Р.М.

Повний текст постанови виготовлений 11.02.2013 року.