Постанова № 29250480, 08.02.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

Дата ухвалення
08.02.2013
Номер справи
2а-15769/12/2670
Номер документу
29250480
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

Вн. № 1/286

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

08 лютого 2013 року 15:04 № 2а-15769/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Скальса"

до

Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

Державної податкової служби

про

визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 05.11.2012 р. № 000573227, № 000574227, № 000575227, № 000576227,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скальса" (далі – позивач, ТОВ "Скальса") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі – відповідач, ДПІ у Солом’янському р-ні м. Києва ДПС) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.11.2012 р. № 000573227, № 000574227, № 000575227, № 000576227 (далі – ППР № 000573227, ППР № 000574227, ППР № 000575227, ППР № 000576227).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2012 р. позовну заяву у справі № 2а-15769/12/2670 залишено без руху у зв'язку з недоліками позовної заяви. Позивачу було встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви до 04.12.2012 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15769/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2012 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-15769/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 05.02.2013 р. прибув представник позивача. Представник відповідача в судове засідання 05.02.2013 р. не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 05.02.2013 р. суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 15.10.2012 р. по 19.10.2012 р. працівниками ДПІ у Солом’янському р-ні м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з Фірмою "Капітель-Плюс" (код ЄДРПОУ 31095815) та БВП "Строитель-Плюс" (код ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт від 25.10.2012 р. № 6997/22-7/26568100 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 53 810,00 грн. за 2009 рік та завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 173 762,00 грн., в тому числі за І квартал 2011 року – 13 606,00 грн. та за 2011 рік (без врахування І-го кварталу) – 160 156,00 грн. та порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 42 715,00 грн., в тому числі за травень 2011 року на суму 1 910,00 грн., за червень 2011 року на суму 40 805,00 грн., та завищення суми бюджетного відшкодування в загальному розмірі 35 085,00 грн., в тому числі за вересень 2009 року на суму 29 711,00 грн., за листопад 2009 року на суму 5 374,00 грн.

Листом від 29.10.2012 р. № 40/1К позивач звернувся до ДПІ у Солом’янському р-ні м. Києва ДПС із запереченнями на Акт перевірки.

Листом від 02.11.2012 р. № 23460/10/22-709 відповідач надав відповідь позивачеві на заперечення до Акту перевірки, відповідно до якого висновки Акта перевірки залишено без змін.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Cолом’янському р-ні м. Києва ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.11.2012 р.:

- № 000573227, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 42 716,00 грн., в т.ч. 42 715,00 грн. - основний платіж, 01,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 000574227, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі 80 715,00 грн., в т.ч. 53 810,00 грн. - основний платіж, 26 905,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 000575227, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 173 762,00 грн.;

- № 000576227, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 8 061,00 грн., в т.ч. 5 374,00 грн. - основний платіж, 2 687,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернувся до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ТОВ "Скальса", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Господарського кодексу України (далі - ГК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон № 996-XIV); Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закон № 283/97-ВР); Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР).

ТОВ "Скальса" зареєстровано 11.06.2004 р. за № 1 556 107 0003 010842 Виконавчим комітетом Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26568100). Місцезнаходження позивача: 03035, м. Київ, вул. Кавказька, 12.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 10.08.2004 р. за № 5371.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основним видом діяльності позивача є будівництво будівель, будівництво інших споруд, діяльність у сфері інжинірингу, купівля та продаж власного нерухомого майна, управління нерухомим майном, організація будівництва об’єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду.

Основним видом діяльності контрагентів позивача – Фірми "Капітель-Плюс" та Будівельно-виробничого підприємства "Строитель-Плюс" є зведення несучих та огороджуючих конструкцій будівель і споруд, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж, монтаж конструкцій зовнішніх інженерних мереж і систем, монтаж внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання, захист конструкцій, устаткування та мереж, монтаж технологічного устаткування, пусконалагоджувальні роботи.

Судом встановлено, що між позивачем та БВП "Строитель-Плюс" було укладено наступні договори:

- договір будівельного підряду № 416 від 14.04.2011 р. Предметом даного договору було виконання контрагентом позивача будівельно-монтажних робіт по благоустрою території забудови кварталу житлових будинків в VI мікрорайоні по пр. Г. Острякова, 242 в м. Севастополі та зобов’язання позивача прийняти виконані роботи та сплатити їх відповідно до умов даного договору;

- договір будівельного підряду № 1508 від 15.12.2010 р. Предметом даного договору було виконання контрагентом позивача будівельно-монтажних робіт по вивезенню грунту, вертикальному плануванню та відновленню покриття позамайданчикового водопроводу забудови кварталу житлових будинків в VI мікрорайоні по пр. Г. Острякова, 242 в м. Севастополі та зобов’язання позивача прийняти виконані роботи та сплатити їх відповідно до умов даного договору.

Крім цього, між позивачем та Фірмою "Капітель-Плюс" було укладено договір підряду № 40/568 від 15.09.2009 р. Предметом даного договору було отримання контрагентом позивача дозволу на виконання земляних робіт, організацію технічного нагляду, та, в межах договірної ціни, виконання на свій ризик власними та залученими силами та засобами роботи по прокладці зовнішніх мереж водопроводу кварталу житлових будинків в IV мікрорайоні по пр. Г. Острякова, 242 в м. Севастополі згідно проекту 010/08-НВК на дільниці траси В1-6 – В1-4, та зобов’язання позивача прийняти та сплатити виконану роботу.

Так, судом встановлено, що позивач на виконання вказаних договорів отримав від Фірми "Капітель-Плюс" та БВП "Строитель-Плюс" вищевказані будівельно-монтажні роботи.

В Акті перевірки та запереченнях на позов відповідач посилається на висновки акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС від 11.04.2012 р. № 38/22/31095815 “Про неможливість проведення зустрічної звірки Фірми "Капітель-Плюс" з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2012 р.” та на висновки акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС від 11.04.2012 р. № 37/22/31263808 “Про неможливість проведення зустрічної звірки БВП "Строитель-Плюс" з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2012 р.”, зі змісту яких вбачається, що Фірмою "Капітель-Плюс" та БВП "Строитель-Плюс" не було додержано в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання вказаними контрагентами позивача до реальних вигодонабувачів.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що правочини між позивачем та вищевказаними контрагентами були укладені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними.

Разом з тим, суд критично ставиться до доводів відповідача, оскільки згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців контрагенти позивача знаходяться за своїм місцезнаходженням. Відтак, сумнівною є неможливість провести зустрічну перевірку. Інших доводів і доказів нереальності господарських операцій позивача у відповідача немає.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з’ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичне отримання позивачем будівельно-монтажних робіт та виконання сторонами умов договорів підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копіями довідок про вартість виконаних будівельних та підрядних робіт, актів приймання виконаних будівельних та підрядних робіт, рахунків, рахунків-фактур, підсумкових відомостей ресурсів, відомостей витрачених ресурсів витрат підрядника, податкових накладних, виписок з банківського рахунку позивача, що підтверджують списання грошових коштів з рахунку позивача та переказ контрагентам - Фірмі "Капітель-Плюс" та БВП "Строитель-Плюс" на виконання умов договорів (Т. І, арк. 11 – 76 матеріалів справи).

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з Фірмою "Капітель-Плюс" та БВП "Строитель-Плюс" зроблено на підставі первинних документів, а саме податкових накладних, сума ПДВ по яким була включена до реєстру виданих та отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за вересень, листопад 2009 року, травень, червень 2011 року та податку на прибуток підприємства за 2009 рік, І квартал 2011 року, 2011 рік.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 144.1 ст. 144 ПК України передбачено, що амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу;

сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР (діяв до прийняття ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) –актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічно згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім цього, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відтак, податкові накладні, які зазначені в Акті перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентами у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 ПК України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону № 996-XIV. Фірма "Капітель-Плюс" та БВП "Строитель-Плюс" на час вчинення правочинів були зареєстровані у встановленому порядку платниками податку на додану вартість, а отже мали право видавати податкові накладні. Реальність господарських операцій між позивачем, Фірмою "Капітель-Плюс" та БВП "Строитель-Плюс" органом державної податкової служби під час перевірки не досліджувалась, факт сплати податку контрагентами позивача не перевірявся.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем, Фірмою "Капітель-Плюс" та БВП "Строитель-Плюс", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу, дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображаються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України).

З означеного випливає, що якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема, щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відтак, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України, що відображається у мотивувальній частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності ПК України, не втратив чинність Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 ГК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений ПК України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон № 996-ХІV.

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення № 88), первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (п. 2.1 Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (п. 2.2 Положення № 88).

Відтак, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов’язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції, очевидна. Безсумнівно, ці поняття мають різний правовий зміст.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Скальса" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69-72, 86, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Скальса" задовольнити повністю.

2. Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби від 05.11.2012 р. № 000573227, № 000574227, № 000575227, № 000576227.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов’язаннями державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Скальса" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 268,00 грн. (дві тисячі двісті шістдесят вісім грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова

Попередній документ : 29250330
Наступний документ : 29250486