Постанова № 29234460, 31.01.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2013 р. Справа №2а/0570/14449/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка О.В.,

при секретарі судового засідання Ковиліній А.А.,

з участю представників:

позивача - Олійник Г.В.,

відповідача - Помогаєва А.В. Чури Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Підприємство Селидівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 82)» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пунктів 2.1, 2.2, 2.3 вимоги № 22-13/1426 від 27 серпня 2012 року, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2012 року Державне підприємство «Підприємство Селидівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 82)» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної фінансової інспекції в Донецькій області (далі - відповідач, ДФІ в Донецькій області) про скасування вимоги № 22-13/1426 від 27 серпня 2012 року.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що Добропільською об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведена планова ревізія фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Підприємство Селидівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 82)» за період з 01 січня 2010 по 31 травня 2012 року, результати якої задокументовані в акті № 31 від 30 липня 2012 року.

26 вересня 2012 року Добропільською об'єднаною державною фінансовою інспекцією прийнята вимога № 22-13/1426 від 27 серпня 2012 року щодо усунення виявлених ревізією порушень, згідно якої зобов'язано відшкодувати зайво сплачені надбавки за безперервну роботу, які не передбачені законодавством у сумі 20 217,97 грн., які сплачені у січні-липні 2010 року працівникам підприємства, що є порушенням пункту 3.1.3 наказу Державного департаменту України «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового та начальницького складу» від 11 листопада 2005 року № 184, пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV, і як наслідок зайво нараховані та перераховані внески до державних цільових фондів на суму 7 705,07 грн.

Також, при розрахунку середнього заробітку була включена непередбачена законодавством надбавка за безперервний стаж роботи вільнонайманим працівникам внаслідок чого безпідставно виплачені відпускні в сумі 1 626,22 грн., яку також зобов'язано стягнути з осіб, які отримали її безпідставно, внаслідок означених переплат зайво проведені відрахування до державних цільових фондів на суму 8 324,82 грн., у зв'язку з чим слід здійснити відповідний перерахунок.

Із зазначеною вимогою позивач не згоден та зазначає, що вимога відповідача суперечить діючому законодавству, оскільки надбавка за вислугу років працівникам підприємства, які не мають спеціальних звань, встановлена відповідно до наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 98 від 24 травня 2000 року «Про затвердження Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби». Згідно з рішенням комісії установи по встановленню стажу роботи, що дає право робітникам та службовцям на одержання процентної надбавки за безперервну роботу.

Накази Державного департаменту України з питань виконання покарань є обов'язковими для виконання підприємствами та установами кримінально-виконавчої системи, тому підприємство не мало права їх не виконувати.

На підставі зазначеного, позивач просив скасувати вимогу Добропільської об'єднаної державної фінансової інспекції № 22-13/1426 від 27 серпня 2012 року (арк. справи 3-6).

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним у позові, також надала заяву про уточнення позовних вимог (арк. справи 141), в якій фактично зменшила позовні вимоги та просила скасувати спірну вимогу в частині, яка стосується виплати заробітної плати працівникам, надбавок за безперервну роботу, зайвої виплати відпускних та в частині зайвого перерахування внесків до державних цільових фондів (пункти 2.1, 2.2, 2.3 вимоги). Уточнені позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти позовних вимог, пояснили, що позивачем встановлювалися та виплачувалися надбавки та доплати на підставі наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 98 від 24 травня 2000 року, зазначений наказ не зареєстрований в Міністерстві юстиції України та не є нормативно-правовим актом у розумінні приписів чинного законодавства. З 01 січня 2008 року, набрав чинності наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 184 від 11 листопада 2005 року, а тому нарахування та виплата надбавок працівникам, що не мають звання рядового та начальницького складу мало відбуватися на підставі зазначеного наказу. У зв'язку із тим, що вказаним наказом виплати надбавок до посадового окладу за безперервну роботу не передбачені, то позивачем безпідставно нараховані та виплачені кошти вільнонайманим працівникам в сумі 20 217,97 грн., відпускні в сумі 1 626,28 грн. та зайво сплачені внески до державних цільових фондів в сумі 8 324,38 грн. У зв'язку з викладеним, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 10 грудня 2012 року замінено первісного позивача Державне підприємство «Підприємство Селидівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 82)» на його правонаступника - Державне підприємство «Підприємство Селидівської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 82)».

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач - Державне підприємство «Підприємство Селидівської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 82)» є юридичною особою, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 08679899 (арк. справи 18, 19). Згідно статуту, затвердженого наказом Державної пенітенціарної служби України № 293 від 10 травня 2012 року, зареєстрованого 09 серпня 2012 року за № 12761050022002312, підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Державної пенітенціарної служби України (арк. справи 7-16). Підприємство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державного підприємства «Підприємство Селидівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 82)».

Державне підприємство «Підприємство Селидівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 82)» діяло на підставі статуту, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 281 від 04 серпня 2010 року. Дане підприємство було також засноване на державній власності та входило до сфери управління Державного департаменту України з питань виконання покарань, який був його засновником (арк. справи 150-159).

Відповідач - Державна фінансова інспекція в Донецькій області в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України у даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної фінансової інспекції» № 765 від 20 липня 2011 року утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фінансової інспекції шляхом перетворення територіальних органів Головного контрольно-ревізійного управління, у тому числі перетворено Контрольно-ревізійне управління в Донецькій області в Державну фінансову інспекцію в Донецькій області.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому (стаття 2 Закону).

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Порядок проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20 квітня 2006 року.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Згідно пункту 35 вказаного вище Порядку виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

В період з 11 червня 2012 по 20 липня 2012 року відповідно до пункту 1.1.6.1 плану роботи на 2-й квартал 2012 року та на підставі направлень на проведення ревізії № 239-242 від 11 червня 2011 року, працівниками Добропільської об'єднаної державної фінансової інспекції проведено документальну ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Підприємство Селидівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 82)» за період з 01 січня 2010 року по 31 травня 2012 року, за результатами якої складено акт № 31 від 30 липня 2012 року (арк. справи 66-86)

Виходячи зі змісту наведеного акту ревізією, серед іншого, встановлено, що працівникам підприємства нараховувалася та сплачувалася надбавка за безперервну роботу відповідно до наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 98 від 24 травня 2000 року, яким затверджена Інструкція про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу працівникам, службовцям підприємств, установ, організацій, навчальних закладів кримінально-виконавчої системи, який не зареєстровано в Міністерстві юстиції України. Водночас, наказом Державного департаменту України з виконання покарань «Про впорядкування умов оплати праці працівників державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають звань рядового та начальницького складу» № 184 від 11 листопада 2005 року, не передбачено нарахування та виплата надбавки до посадового окладу за безперервну роботу. Ревізорами зроблені висновки, що нарахування та виплата надбавки за безперервну роботу вільнонайманим працівникам підприємства здійснено з порушенням чинного законодавства, що призвело до завищення витрат на оплату праці внаслідок встановлення не передбачених законодавством надбавок у січні-липні 2010 року на загальну суму 20 217,97 грн., чим порушено пункт 3.1.3 наказу Державного департаменту України «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового та начальницького складу» від 11 листопада 2005 року № 184, пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV і, як наслідок, зайво нараховані та перераховані внески до державних цільових фондів на суму 7 705,07 грн.

Крім цього, ревізією встановлено, що в порушення пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року № 100, а також пункту 3.1.3 наказу Державного департаменту України «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового та начальницького складу» від 11 листопада 2005 року № 184, при розрахунку відпускних працівникам підприємства до розрахунку середнього заробітку була включена не передбачена законодавством надбавка за безперервний стаж роботи за період з 01 березня 2010 року по 30 червня 2012 року на суму 1 626,22 грн., внаслідок чого були зайво нараховані та перераховані внески до державних цільових фондів на суму 619,75 грн.

За результатами ревізії 27 серпня 2012 року Добропільською об'єднаною державною фінансовою інспекцією на адресу Державного підприємства «Підприємство Селидівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 82)» направлена вимога № 22-13/1426 щодо усунення виявлених ревізією порушень, якою підприємство, серед іншого, зобов'язано:

- стягнути зайво виплачену суму 20 217,97 грн. надбавок за безперервну роботу з осіб, які її отримали безпідставно, в порядку та розмірах встановлених статтями 127, 136 Кодексу Законів про працю України. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах - з директора, головного бухгалтера, кошти в сумі 20 217,97 грн., в порядку та розмірах встановлених статтями 127, 136 Кодексу Законів про працю України (пункт 2.1 вимоги);

- стягнути зайво виплачену суму 1 626,28 грн. відпускних з осіб, які їх отримали безпідставно, в порядку та розмірах встановлених статтями 127, 136 Кодексу Законів про працю України. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах - з директора, головного бухгалтера, кошти в сумі 1 626,28 грн., в порядку та розмірах встановлених статтями 127, 136 Кодексу Законів про працю України (пункт 2.2 вимоги);

- провести перерахунок зайво нарахованих внесків на незаконно сплачену зарплату та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до державних цільових фондів та повернути зайво сплачені кошти в сумі 8 324,82 грн. (зарахувати в рахунок майбутніх платежів) (пункт 2.3).

Про вжиті заходи з виконання пунктів вимоги підприємство зобов'язано надати інформацію до Добропільської об'єднаної державної фінансової інспекції в строк до 15 жовтня 2012 року (арк. справи 20-21).

Пунктом 46 вказаного Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20 квітня 2006 року, передбачено, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно статті 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу» вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Прийняття вимоги органом контрольно-ревізійної служби є засобом реалізації наданих суб'єкту владних повноважень функцій, що застосовується у разі виявлення порушення вимог чинного законодавства об'єктом контролю.

Отже, прийнята відповідачем вимога є правовим актом індивідуальної дії, правомірність винесення якого здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як було зазначено представниками позивача та відповідача в судовому засіданні, обставини щодо виплати надбавок у січні-липні 2010 року на загальну суму 20 217,97 грн., відпускних - 1 626,28 грн., сплати до державних цільових фондів коштів в сумі 8 324,82 грн. не є спірними між сторонами.

Спірним питанням даної адміністративної справи є обґрунтованість зроблених висновків відповідачем за актом ревізії і, як наслідок, правомірність винесення оскаржуваної вимоги в спірній частині.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося представниками сторін, при нарахуванні та виплаті працівникам підприємства надбавки за безперервну роботу та здійснення внаслідок цього відрахувань до державних цільових фондів позивач керувався Інструкцією про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24 травня 2000 року № 98.

Зазначеною Інструкцією встановлено виплату робітникам та службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи надбавки за безперервну роботу у розмірі 5-25 відсотків тарифної ставки (посадового окладу) по основній посаді.

Разом із цим, суд зазначає, що з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу встановлено, що з 01 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до пункту 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, правовий акт, який позивачем був визначений як підстава для нарахування та виплати працівникам підприємства надбавки за безперервну роботу та здійснення внаслідок цього відрахувань до державних цільових фондів - наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24 травня 2000 року № 98, не був зареєстрований Міністерством юстиції України.

Отже, суд вважає, що Державним підприємством «Підприємство Селидівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 82)» безпідставно здійснені виплати вільнонайманим працівникам підприємства надбавки за безперервну роботу, яка не передбачена законодавством, та здійснені внаслідок цього відрахування до державних цільових фондів, що призвело також до неправильного визначення суми відпускних.

Водночас, наказ № 98 від 24 травня 2000 року скасований Державним департаментом України з питань виконання покарань наказом від 25 травня 2010 року № 175, втім виплата надбавки підприємством продовжувалася.

Крім цього, пунктом 3 наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 98 від 24 травня 2000 року «Про затвердження Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби» визначалось, що надбавку за безперервну роботу виплачувати в межах асигнувань, що виділяються на утримання органів і підрозділів кримінально-виконавчої системи, та за рахунок і в межах фондів оплати праці підприємств, що знаходяться на госпрозрахунку.

Як визначено в Інструкції про порядок використання і обліку позабюджетних коштів бюджетних установ та звітності про них, затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства України від 11 серпня 1998 року № 63, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 вересня 1998 року за № 561/3001, госпрозрахунок - діяльність, заснована на самоокупності та самофінансуванні. Самоокупність - покриття витрат за рахунок власних доходів від реалізації товарів і послуг.

Разом із цим, як вбачається з акту ревізії у Державного підприємства «Підприємство Селидівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 82)» у 2010 році фінансовий результат склав збиток у сумі 768,0 тис. грн., тому враховуючи, що дане підприємство знаходиться на госпрозрахунку та мало збитковий характер, суд вважає, що виплата згаданої надбавки також відбувалась всупереч пункту 3 наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 98 від 24 травня 2000 року.

Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Підприємство Селидівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 82)» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пунктів 2.1, 2.2, 2.3 вимоги № 22-13/1426 від 27 серпня 2012 року, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно із вимогами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, що понесла сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, їй не компенсуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 122-143, 151-154, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Підприємство Селидівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 82)» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пунктів 2.1, 2.2, 2.3 вимоги № 22-13/1426 від 27 серпня 2012 року, -відмовити повністю.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 31 січня 2013 року.

Постанова у повному обсязі складена 05 лютого 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зінченко О.В.