Рішення № 29232873, 30.01.2013, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2604/16261/12

Провадження № 2/755/1157/13

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"30" січня 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарі Зіньковська Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-і особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними довіреності, іпотечного договору, договору про задоволення вимог кредитора, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними довіреності, іпотечного договору посилаючись на те, що 13.07.2012 року вона дізналось про існування довіреності на ім'я померлого сина ОСОБА_5, яка була посвідчена приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 09.09.2011 року за реєстровим номером 3694. Вищевказану довіреність вона ніколи не видавала, не підписувала, а тому вона є недійсною, оскільки на час підписання довіреності вона внаслідок хвороби не виходила з квартири. Тому в силу ст. 203 ЦК України довіреність є недійсною. Крім того, їй стало відомо про укладений 01.10.2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір позики 250 000 грн. терміном до 01.11.2011 року. Зобов'язання за договором позики забезпечено нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1, в зв'язку з чим 01.10.2011 року укладено іпотечний договір, який посвідчений ОСОБА_4 Своєї згоди на укладення іпотечного договору вона не давала. Тому просила суд визнати недійсними довіреність та іпотечний договір.

В подальшому позивачем було збільшено позовні вимоги в зв'язку з тим, що 21.11.2012 року їй стало відомо про існування договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 01.10.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_5, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_1, зобов'язався передати ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд визнати недійсною довіреність, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_5 від 09.09.2011 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 09.09.2011 року за реєстровим номером 3694; визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, що діяв від свого імені та імені ОСОБА_1 від 01.10.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 01.10.2011 року за реєстровим номером 2907; визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 01.10.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 01.10.2011 року та зареєстрований за реєстровим номером 2909; стягнути з відповідача судові витрати.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивач помилково називає довіреність правочином та намагається застосувати норми закону, що регулюють правовідносини щодо правочинів. Довіреність є письмовим документом та відноситься до інституту представництва, а не правочинів. Чинним законодавством не передбачений взагалі спосіб захисту права, як визнання недійсним довіреності. Крім того, ОСОБА_5 як представник діяв в межах прав передбачених в довіреності від 09.09.2011 року, яку підписала та надала ОСОБА_1, а тому немає жодних перевищень повноважень представника під час підписання договору іпотеки.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні позов вважає не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки приватним нотаріусом ОСОБА_3 09.09.2011 року довіреність від імені ОСОБА_1 посвідчувалась відповідно до норм чинного законодавства та інструкції «Про порядок вчинення нотаріальної дії нотаріусами України». При посвідченні довіреності нотаріусом встановлено особу ОСОБА_1, записано паспортні дані, перевірено дієздатність. Крім того, нотаріус переконався, що ОСОБА_1 розуміє значення своїх дій та усвідомлює їх правові наслідки. ОСОБА_1 в нотаріальну контору прийшла сама з наміром видати довіреність на управління та розпорядження належною їй часткою квартири. З ОСОБА_2 та ОСОБА_5 нотаріус не знайомий.

Третя особа-2 в судове засідання не з'явилась, надійшли письмові пояснення.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи-1, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, 09 вересня 2011 року ОСОБА_1 дала довіреність ОСОБА_5 на представництво інтересів … управляти належними їй 3/4 частками квартири АДРЕСА_1 (а.с.90). Спірна довіреність посвідчена 09 вересня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрована в реєстрі № 3694.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Наполягаючи на задоволенні позову позивач пояснила, що довіреності вона не видавала, оскільки не могла в той час пересуватись, а тому взагалі не виходила з квартири. В день підписання довіреності вона була дома. Вперше вийшла з дому 12.04.2012 року.

Заперечуючи проти позову представник відповідача наполягав на тому, що позивач помилково називає довіреність правочином та намагається застосувати норми закону, що регулюють правовідносини щодо правочинів.

Частинами 2 та 3 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. А тому довіреність є одностороннім правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 3 цієї норми встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні не надано жодного доказу того, що ОСОБА_1 не підписувала довіреність, окрім показів свідків.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_1 знайома приблизно один рік. Після того як син позивача не приніс їй пенсію, позивач попросила її отримувати пенсію та купувати їм продукти. Знає зі слів своєї матері, що в грудні 2010 року, коли позивач вселялась в свою квартиру її внесли на руках. ОСОБА_1 пересувалась по квартирі за допомогою ходунків, а вперше вийшла з квартири в квітні 2012 року. Відвідує позивача двічі на тиждень, оскільки працює з 09:00 години до 19:00 години. 09.09.2011 року вона особисто не була у ОСОБА_1 та не бачила чи виходила остання з квартири.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що в лютому 2011 року робив масаж ОСОБА_1 Масаж складав 10 сеансів та продовжувався близько одного місяця. Станом на лютий місяць 2011 року ОСОБА_1 не могла без сторонньої допомоги пересуватись. Після масажу покращення були, але не значні. Про події, які відбулись у вересні 2011 року нічого сказати не може.

До показів свідків суд відноситься критично, оскільки ні один свідок не знаходився разом з ОСОБА_1 в день підписання довіреності. Інших належних та допустимих доказів позивачем та її представником на підтвердження факту недійсності довіреності не надано, тому підстав для визнання довіреності недійсною немає.

01 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, що діяв від свого імені та імені ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір (а.с.11-13) та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а.с.74-75), які позивач теж просить визнати недійсними, оскільки вони вчинені ОСОБА_5 без відповідних повноважень.

3/4 частки квартири АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1 на підставі договору міни квартир від 02.12.2010 року (а.с.8-9).

В довіреності, яку дала позивач ОСОБА_5 передбачено, що вона уповноважує ОСОБА_5 «управляти належними їй 3/4 частками квартири АДРЕСА_1 … обміняти або продати за ціною та на умовах за його розсудом належну мені частку вищевказаної квартири … укласти та підписати від мого імені договір іпотеки…».

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, вважати, що ОСОБА_5 за довіреністю вчинив дії всупереч інтересам довірителя / перевищив повноваження не можна, ОСОБА_5 вчинено дії, які надала та передбачила ОСОБА_1 у довіреності.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в зв'язку з недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 203, 207, 215, 241 ЦК України, ст.ст. 10, 58, 60, 61, 88, 131, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-і особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними довіреності, іпотечного договору, договору про задоволення вимог кредитора відмовити.

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя