Ухвала суду № 29227939, 06.02.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 225/1666/2012 Провадження № 22-ц/772/266/2013Головуючий в суді першої інстанції:Капуша С.І.Категорія: 53Доповідач: Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2013 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Камзалова В.В., Іванюка М.В., з участю секретаря Руденко О.М, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Тростянецького сільського споживчого товариства на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Тростянецького сільського споживчого товариства про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

Встановила:

У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з цим позовом, вказуючи, що з 8 липня 2008 року працювала у відповідача буфетником кафе «Шашлична» в с. Буди Тростянецького району Вінницької області; розпорядженням голови правління Тростянецького ССТ № 4 від 21 січня 2012 року її було відсторонено від роботи. Оскільки відсторонення відбулось без законних на те підстав просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 січня 2012 року по час ухвалення рішення та 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з Тростянецького ССТ на користь ОСОБА_2 19451 грн. 74 к. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 600 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 321 грн. 90 к. судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі Тростянецьке ССТ, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просило це рішення скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що з 8 липня 2008 року ОСОБА_2 працювала в Тростянецькому ССТ буфетником кафе «Шашлична» в с. Буди Тростянецького району Вінницької області; розпорядженням голови правління Тростянецького ССТ № 4 від 25 січня 2012 року її відсторонено від роботи згідно з актом інвентаризації та у зв'язку із виявленою недостачею в сумі 12843 грн. 60 к.; 21 березня 2012 року головою правління Тростянецького ССТ видано розпорядження № 7 про відсторонення ОСОБА_2 від роботи за фактом розтрати та у зв'язку із порушенням кримінальної справи. Згідно з постановою слідчого Тростянецького РВ УМВС України у Вінницькій області від 13 квітня 2012 року ОСОБА_2 притягнуто як обвинувачену у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України. Як видно з довідки Тростянецького ССТ востаннє ОСОБА_2 заробітна плата була виплачена в січні 2012 року.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Ч.ч. 2,3 ст. 14 Закону України «Про споживчу кооперацію» встановлено, що споживчі товариства, їх спілки та підпорядковані їм підприємства мають право наймати та звільняти працівників. Дисциплінарні стягнення (включаючи звільнення з роботи) на осіб, які займають виборні платні посади в споживчому товаристві або спілці споживчих товариств та їх відсторонення від роботи застосовуються в порядку, передбаченому їх статутами та чинним законодавством.

Згідно з ч. ч. 1, 2 КПК України в разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само якщо ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства, слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову; відсторонення від посади провадиться з санкції прокурора чи його заступника; копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Оскільки відповідачем не надано постанови слідчого про відсторонення ОСОБА_2 від посади, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що її відсторонення від роботи відбулося без передбачених законом підстав.

Як роз'яснено в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Отже, висновок суду про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 січня 2012 року по час ухвалення рішення відповідає фактичним обставинам справи та встановленим на їх основі правовідносинам сторін.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильний розрахунок такої заборгованості, тому що всупереч приписам ч. 1 ст. 60 ЦПК України жодних доказів, які б спростовували цей розрахунок відповідачем не надано. Суд першої інстанції правильно відхилив доводи представника відповідача про те, що зазначена в довідці про заробітну плату оплата за січень 2012 року складається із заробітної плати в сумі 791 грн., а решта 2373 грн. 36 к. - компенсація за невикористану відпустку, і врахував як заробітну плату загальну суму виплати 3164 грн. 36 к., тому що така компенсація можлива лише в разі звільнення працівника, або за його бажанням у разі відбуття не менше 24 днів основної та додаткової відпусток (ч. ч. 1,4 ст. 83 КЗпП), проте ні наказу про звільнення з січня 2012 року ОСОБА_2, ні її заяви про виплату компенсації замість невідбутої частини відпустки відповідачем не надано.

Також, при розрахунку середнього заробітку суд першої інстанції правильно виходив із приписів абзацу 3 п. 2 та п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, за якими середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата; нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки, в результаті порушення відповідачем трудових прав позивачки вона зазнала моральних страждань через неможливість вести усталений (звичний) спосіб життя, для організації якого змушена була витрачати додаткові зусилля, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення з Тростянецького ССТ на користь ОСОБА_2 відшкодуванням моральної шкоди, а її розмір в сумі 2000 грн. визначив із урахуванням глибини та тривалості моральних страждань, засад розумності і справедливості.

Щодо доводів апелянта про недоведеність належності позивачці трудової книжки, виписаної на ім`я ОСОБА_2, то вони на увагу не заслуговують, тому що саме копію цієї трудової книжки було надано Торостянецьким ССТ на запит адвоката, саме від зазначеної у трудовій книжці посади - буфетника кафе «Шашлична» була відсторонена ОСОБА_2, не заперечувалась належність зазначеної трудової книжки позивачці і представником відповідача в судовому засіданні, що в силу приписів ч. 1 ст. 61 ЦПК України позбавляло суд необхідності обґрунтовувати цю обставину іншими доказами.

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, норми матеріального і процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Тростянецького сільського споживчого товариства відхилити.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2012 року у цій справі залишити без змін.

Стягнути з Тростянецького сільського споживчого товариства на користь ОСОБА_2 1000 (одну тисячу) грн. у відшкодування судових витрат за послуги адвоката.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: