Постанова № 29226518, 01.02.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2013 р. 09 год.25 хв.Справа № 2а- 4320/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.,

при секретарі: Склонній Ю.В.,

за участю:

представника позивача - Авер'янової С.Б.,

представника відповідача - Імшеницького А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного науково-виробничого комерційного підприємства "Атон"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Приватне науково- виробниче комерційне підприємство "Атон" (далі - позивач, ПП ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) у якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.07.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 266575 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 133287,50 грн., № 0005582200 про зменшення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування за квітень 2012р. на 2630,00 грн.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення - рішення, посилаючись на те, що вони складені на підставі протиправних висновків акту перевірки від 09.07.12 р. № 1315/22-4/30667437. На думку позивача, до податкового кредиту відносяться суми ПДВ за першою із подій: або за датою сплати коштів постачальникові, або за датою фактичного отримання товарів (послуг), призначених для використання у власній, оподатковуваній господарській діяльності платника податків, підтверджених належним чином складеними податковими накладними. Позивачем у повному обсязі проведена оплата за товар, але фактичної поставки товарів за цією оплатою не було, що не позбавляє права ПНВКП "Атон" на формування податкового кредиту по операціям з ПП "А-Ліра". На думку позивача, відповідач при складені спірного акту перевірки використав недостовірні дані про обставини здійснення господарської діяльності платника податків, а визнаючи нікчемними правочини, складені за результатами цих господарських відносин без рішення суду, перевищив надані йому повноваження.

Відповідач проти позову заперечує і стверджує, що податковий кредит, повинен бути підтверджений не лише оплатою коштів постачальникові, а й фактичною поставкою товарів (послуг). ПП "А-Ліра" - контрагент позивача, не має відповідних можливостей для здійснення господарської діяльності, в тому числі для виконання операцій з постачання товарів позивачу. У ПП "А-Ліра" відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, транспорті засоби, підприємство відсутне за юридичною адресою. Враховуючи зазначені обставини, ПП "А-Ліра" не міг поставити товари на адресу позивача. Тобто, операції з придбання та реалізації товару не мали реального характеру, товар не перевозився та не зберігався, мало місце лише документування господарських операцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Спірні рішення прийняті на підставі акту 09.07.12 р. № 1315/22-4/30667437, складеного за наслідками позапланової виїзної перевірки позивача з питання підтвердження господарсько-правових відносин з ПП "А-Ліра" та подальшої реалізації або використання у господарській діяльності товарів, отриманих від ПП "А-Ліра" у квітні 2012р. (далі - акт перевірки).

За актом перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

- ч.1-5 ст. 203, ч. 1-2 ст. 215, ч.1 ст. 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПНВКП "Атон" при списанні коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів постачальнику ПП "А-Ліра" у квітні 2012р.

- п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст.186, п. 198.1, 198.2, 198.6, ст. 198, Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість за квітень 2012р. на суму 266575, 00 грн. та завищено суму від'ємного значення на 2630,00 грн.

Такі висновки відповідач зробив у зв'язку з визнанням господарських операцій між ПНВКП "Атон" та ПП "А-Ліра" такими, що не створюють реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Основним аргументом відповідача, на якому ґрунтується його позиція, є твердження, про те, що угоди, укладені позивачем із ПП "А-Ліра", є нікчемними, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що товар не перевозився і не зберігався.

Такий висновок зроблений на підставі акту ДПІ у Скадовському районі від 25.05.2012р позапланової невиїзної перевірки ПП "А-Ліра" з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин з контрагентами за березень-квітень 2012р., яким встановлено неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ПП "А-Ліра" з контрагентами продавцями та покупцями та порушення ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Крім того встановлено, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

За таких обставин ДПІ вважає, що господарські операції ПП "А-Ліра" містять ознаки фіктивності, а відповідно фіктивними є і всі подальші угоди у ланцюгу до вигодонабувача.

Тому відповідач вважає безпідставним віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП "А-Ліра".

Судом встановлено наступні обставини господарської діяльності позивача.

11.04.2012р. між ПП "А-Ліра" (Продавець) та ПНВКП "Атон" (Покупець) укладено договір поставки № 11/04, відповідно до якого покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар (нафтопродукти, будівельні матеріали, обладнання та інше) за попереднім замовленням.

Позивач до складу податкового кредиту квітня 2012р. за першою із подій відніс ПДВ, сплачений за придбання дизельного пального у ПП "А-Ліра" на загальну суму 269205,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що розрахунки були проведені безготівковим шляхом на підставі рахунку фактури від 13.04.2012 р. за платіжним дорученням від 03.04.2012р. в ПАТ "Діамантбанк", але товар не ще поставлений у зв'язку із проблемами, що виникли у господарській діяльності ПП "А-Ліра". Продавець після їх усунення собов'язується повністю виконати умови договору.

Суд не погоджується з твердженням податкового органу, що право на формування податкового кредиту у позивача виникне лише після фактичної поставки товару, незважаючи на те, коли проведено його оплату.

За нормами п.198.1-198.2 ст.198 ПК України у платника ПДВ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом досліджені первинні бухгалтерські документи позивача: договір про поставку позивачу товару ПП "А-Ліра" від 11.04.2012р., рахунок-фактура, податкові накладні. Оплата за товар проведена у безготівковому порядку, що підтверджується платіжним дорученням із відміткою банку про списання коштів із рахунку позивача.

За таких обставин, позивач має право на нарахування податкового кредиту за першою із подій - списання коштів із розрахункового рахунку та отриманням податкової накладної.

За таких обставин суд вважає правомірним формування ПНВКП "Атон" податкового кредиту у квітні 2012р. по відносинам з постачальником ПП "А-Ліра".

Факт того, що контрагент позивача ПП "А-Ліра" на час укладання та виконання угоди був зареєстрований юридичною особою та включений до ЄДРПУО, був діючим платником ПДВ не заперечується сторонами.

Також судом досліджено рішення Господарського суду Херсонської області від 13.08.2012р. у справі № 5024/1118/2012 за позовом ПП "А-Ліра" до ПАТ "Укрнафта", ТОВ "Агрофірма "Деметра" про стягнення заборгованості на загальну суму 8198853,15 грн. на виконання зобов'язань за договорами купівлі-продажу, яким позов задоволено в повному обсязі. Рішення набрало законної сили відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25.10.2012р. та постанови Вищого господарського суду України від 25.12.2012р. Зазначені обставини підтверджують обгрунтованість затримки у виконанні зобов'язань ПП "А-Ліра" перед позивачем та можливість їх реального виконання у майбутньому.

Таким чином судом встановлено, що контрагент позивача мав повну податкову правосуб'єктність, не займався фіктивним підприємництвом, здійснював реальні господарські операції.

Усі наведені доводи податкового органу щодо зменшення позивачу податкового кредиту були спростовані у судовому засіданні, інших доказів в обґрунтування правомірності свого рішення ДПІ не надала.

За приписами пп. 16.1.2-16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків.

Щодо визнання податковим органом правочинів нікчемними, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Стаття 215 Цивільного Кодексу України, на порушення якої вказує відповідач, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оскаржена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП "А-Ліра" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом самостійно не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, - що є тільки припущенням.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчиненого позивачем правочину із ПП "А-Ліра" законом прямо не встановлена, то такий правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки № 1315/22-4/30667437 висновки відповідача про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

В порушення ч. 2 ст. 71 КАС України ДПІ у м. Херсоні як суб'єкт владних повноважень не довела правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,

постановив:

Задовольнити повністю позовні вимоги Приватного науково-виробничого комерційного підприємства "Атон" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень.

Скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.07.2012р. № 0005572200, № 0005582200.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 лютого 2013 р.

Суддя Морська Г.М.

кат. 8.2.1