Рішення № 29223449, 05.02.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 212/13245/2012 Провадження № 22-ц/772/390/2013Головуючий в суді першої інстанції:Кашпрук Г.М.Категорія: 26 Доповідач: Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

05 лютого 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Войтко Ю.Б.,

при секретарі Яблонській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Вінниці

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Вінниці про відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

В жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася в районний суд з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Вінниці про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову посилалась на те, що з 1988 року вона працювала на посаді дезінфектора у Вінницькому обласному клінічному протитуберкульозному диспансері і перебувала у трудових правовідносинах з даною установою. Саме така професія стала причиною розвитку у неї професійного захворювання - інфільтративного туберкульозу частини правої легені, про що було зазначено у висновку, наданому Центральною лікарсько-експертною комісією Українського профпатологічного центру від 25.03.2005 року.

26 квітня 2005 року Міжрайонною спеціалізованою фізіологічною медико-соціальною експертною комісією їй було встановлено 20% втрати професійної працездатності, а 19 квітня 2011 року втрата працездатності була визначена в розмірі 50% та встановлена ІІ група інвалідності.

В зв'язку із ушкодженням здоров'я їй завдано тяжкі фізичні і моральні страждання, що вимагає додаткових зусиль для організації її життя та відповідного матеріального забезпечення.

Позивач вважає що у неї є підстави для відшкодування їй відповідачем моральної шкоди, а тому просила стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Вінниці на відшкодування завданої моральної шкоди 110200 гривень. Визначаючи розмір моральної шкоди позивач виходила з того, що станом на 01 липня 2012 року мінімальна заробітна плата становила 1102 грн., тоді як 50% втрати працездатності становить 110200 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 грудня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Вінниці на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 26000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок професійного захворювання. В решті вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судового збору - стягнуто із Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці на користь держави судовий збір у розмірі 260 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці (далі - Відділення Фонду) подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 відмовити. На думку апелянта суд першої інстанції безпідставно послався на положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», які на даний час втратили чинність, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди порушив принципи розумності, виваженості та справедливості, всупереч вимогам трудового законодавства поклав відповідальність не на роботодавця, а на Відділення Фонду та не врахував, що останній на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

В судовому засіданні представник апелянта - Олійник А.М. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній.

Представник позивача ОСОБА_5 проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженими в судовому засіданні.

Суд першої інстанції повно й всебічно з'ясував обставини справи, вірно їх оцінив та прийшов до законного й обґрунтованого рішення про часткове задоволення позовних вимог, проте припустився помилки стягнувши з відповідача судовий збір, від сплати якого останній звільнений згідно із законом.

Так, судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Згідно з висновком Центральної лікарсько-експертної комісії Українського профпатологічного центру від 25 березня 2005 року позивачеві ОСОБА_3 встановлено діагноз - інфільтративний туберкульоз верхньої долі правої легені (а.с.7).

В ході розслідування професійного зараження відповідно до акту, складеного Вінницькою районною санепідемстанцією 08 квітня 2005 року встановлено, що ОСОБА_3 починаючи з 1988 року перебувала у трудових відносинах з Вінницьким обласним клінічному протитуберкульозним диспансером, працюючи дезінфектором в умовах шкідливих факторів, а саме контакту з мікобактеріями туберкульозу (а.с.5-6).

Виписками з актів огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках підтверджено, що 26 квітня 2005 року ОСОБА_3 встановлено ІІІ групу інвалідності зі ступенем втрати професійної працездатності 20%, а в подальшому -з 19 квітня 2011 року їй встановлено ІІ групу інвалідності зі ступенем втрати професійної працездатності у розмірі 50%.

Відповідно до вимог ст. 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

В постанові від 18 квітня 2012 року Верховний Суд України висловив позицію про те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності (справа №6-26цс12).

Згідно з статтею 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внесені зміни до абз. 4 ст. 1, підп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, а також виключено ч. 3 ст. 34 Закону № 1105-XIV, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Відділення Фонду.

Проте на момент виникнення у потерпілої ОСОБА_3 права на відшкодування шкоди - 26 квітня 2005 року, Закон №1105-XIV діяв у редакції, відповідно до якої саме Відділення Фонду зобов'язане відшкодувати їй моральну шкоду, що заподіяна внаслідок професійного захворювання.

Так, одним із завдань страхування від нещасного випадку відповідно до абз. 4 статті 1 Закону було відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Згідно з підпунктом «е» пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 Закону у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, зокрема - виплати грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Частиною 3 статті 34 Закону встановлено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача 26 квітня 2005 року, тобто під час дії ч. 3 ст. 34 Закону України № 1105-XIV, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на Відділення Фонду, а не на роботодавця обов'язку її відшкодувати на підставі вищевказаної норми закону.

Визначаючи розмір відшкодування суд першої інстанції вірно виходив з принципів розумності і справедливості та задовольнив позов частково.

Разом із цим, в частині стягнення з відповідача судового збору на користь держави рішення суду підлягає зміні з наступних підстав.

Відповідно до другого речення частини 2 статті 88 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема: інваліди І та ІІ груп (п.9), до категорії яких відноситься позивач, а також органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (п.18).

Отже, обидві сторони у справі звільнені від оплати судових витрат, а тому вони компенсуються за рахунок держави.

В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону, а доводи апеляції не є істотними і висновків суду першої інстанції не спростовують.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Вінниці задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 грудня 2012 року змінити, виключивши з його резолютивної частини абзац четвертий про стягнення з відповідача на користь держави судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.Судді: З оригіналом вірно Суддя апеляційного суду /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Войтко Ю.Б. Стадник І.М.