Постанова № 29221735, 24.01.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 року 10 год. 05 хв. Справа № 0870/10820/12 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шари І.В.

при секретарі судового засідання Ткаченко А.П.

за участю представників

позивача - Бєлікової ( довіреність від 15.07.11 б/н)

відповідача - Панцакова С.Ю. (довіреність від 13.08.12 №2526/10-014)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Корпорації «POLONINA USA, INC.», в особі «Представництва «Полоніна

Ю Ес Ей, ІНК.», м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправними скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Корпорація «POLONINA USA, INC.», в особі «Представництва «Полоніна Ю Ес Ей, ІНК.», м. Запоріжжя звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000302304 від 16.07.2012 р. та №0000432304 від 12.11.2012 р.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами планової виїзної перевірки, про відсутність реального характеру господарських операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Цоколь», оскільки послуги, отримані від ТОВ «Цоколь» використовувався в господарській діяльності позивача, під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичність здійснення вказаних операцій. Вказує, що жодною нормою Податкового кодексу України не поставлено в залежність право платника податку на податковий кредит від факту сплати або несплати податку на додану вартість контрагентами. Зазначає, що відповідно до ст.20 ПК України у податкового органу відсутнє право робити висновки щодо дійсності угод між двома суб'єктами господарювання.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві, та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечення зазначає, що перевіркою встановлено, що позивач під час здійснення господарських операцій з ТОВ «Цоколь» на підставі документів, виписаних від імені ТОВ «Цоколь» включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування. Зазначає, що за результатами відпрацювання підприємства ТОВ «Цоколь» ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовленні ними по правочинах, здійснених ТОВ «Цоколь» при придбані та продажу товарів. Також зазначає, що додаток К1 до декларацій з податку на прибуток до органів ДПС не надавався, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві, амортизаційні відрахування відсутні. А відтак податковий орган правомірно дійшов висновку про відсутність реального характеру здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Цоколь».

Вислухавши пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні обставини.

Співробітниками ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя з 11.05.2012 р. по 22.06.2012 р. проведено планову виїзну перевірку Представництва «Полоніна Ю Ес Ей, Інк» (код ЄДРПОУ 26574081) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2012 року.

Згідно із висновками Акту перевірки, перевіряючими встановлено наступне порушення позивачем вимог законодавства з податку на додану вартість:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.9, п. 5.1 ст. 5, з урахуванням п. 1.32, пп. 8.2.2 п. 8.2.ю пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, пп. 1.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.8, пп. 138.10.1, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, п. 145.1 ст. 145 та п. 146.1 ст. 146, п. 152.3 ст. 152 Податкового кодексу України встановлено заниження суми оподатковуваного прибутку за перевіряємий період на загальну суму 451 943 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 111 710 грн.

- пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», «Представництвом «Полоніна Ю Ес Ей, Інк.» неправомірно завищено суму податкового кредиту у перевіряємому періоді у розмірі 90 146,00 грн.

- п. 286.2 ст.286, п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України не сплачено земельний податок у загальній сумі 109377,60 грн.;

- пп.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб та п.4 Порядку «Про надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги» занижено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 65,17 грн. (т.1 а.с.13-51).

На підставі акту перевірки №145/2232-18/26574081 від 27.06.2012 року Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС були прийняті податкові повідомлення - рішення:

- № 0000312304, яким «Представництву «Полоніна Ю Ес Ей, Інк.» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 137 454,00 грн., в тому числі 111 710,00 грн. за основним платежем та 25 744,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.52);

- № 0000302304, яким «Представництву «Полоніна Ю Ес Ей, Інк.» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 112 682,50 грн., в тому числі 90 146,00 грн. за основним платежем та 22 536,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.53).

Позивач скористався правом адміністративного оскарження вищевказаних податкових повідомлень - рішень. Рішенням про результати розгляду первинних скарг від 28.09.12 року вих. № 4737/10/10-420 Державна податкова служба у Запорізькій області залишила без змін податкове повідомлення - рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 16.07.2012 року № 0000302304, скасувала податкове повідомлення - рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 16.07.2012 року № 0000312304 в частині 786,75 гривень надмірно застосованих штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року, збільшила на 1,00 грн. розмір штрафної санкції з податку на прибуток (т.1 а.с.54-62).

12 листопада 2012 року Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000432304, яким "Представництву „Полоніна Ю Ес Ей, Інк." було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 136 668,25 грн., в тому числі 111 710,00 грн. за основним платежем та 24 958,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.63).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. На підставі пп. 5.2.1 Закону до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) у термін звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажу продукції і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених п.5.3-5.7 Закону.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Отже для встановлення факту порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» необхідним є встановлення віднесення до складу валових витрат, які не підтверджені документально.

Також пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів розуміє поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Згідно пп. 8.1.2 амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання,... проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів. За пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. В підпункті 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"у датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) та видана платником податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 (який набрав чинності з 10.01.2011), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що податкові накладні, наявні в матеріалах справи, виписані ТОВ «Цоколь» для документального оформлення виконання умов договору надання послуг, містять відомості про адресу місцезнаходження покупця та продавців, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару, тому відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується і відповідачем в акті перевірки. Податкові накладні видані особою, яка на час здійснення господарських операцій зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, платником податку на додану вартість. (т.1 а.с.162-165). За таких обставин, немає підстав для не включення сум ПДВ по вказаних податкових накладних до складу податкового кредиту позивача.

Згідно п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Як слідує з матеріалів справи, підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість стала господарська операція між позивачем та ТОВ «Цоколь». Судом встановлено, що позивачем укладено договір на виконання ремонтних робіт №30 від 30.07.2009 р. з ТОВ «Цоколь» (т.1 а.с. 159-161). Відповідно до предмету якого ТОВ «Цоколь» прийняло на себе зобов'язання своїми силами і засобами виконати і здати Позивачу будівельні роботи на об'єкті за адресою м. Запоріжжя, вул. О. Матросова, буд. 13 у відповідності із затвердженою проектно-кошторисною документацією і в обумовлений договором строк, а позивач зобов'язався забезпечити своєчасне фінансування будівельних робіт, прийняти виконані будівельні роботи і повністю сплатити вартість виконаних робіт і матеріалів.

Згідно пункту 3.1 договору вартість виконання будівельних робіт складає 500000,00 грн., в тому числі ПДВ 83333,00 грн. Оплата здійснюється Замовником після приймання виконаних робіт та оформлення Підрядником актів здавання-приймання виконаних робіт (форма КБ-2) та довідки про вартість робіт (форма КБ-3) протягом 5-ти банківських днів, а також розрахунки між сторонами можуть проводитись шляхом видачі простих векселів. 31.05.2010 року між сторонами було укладено додаткову угод № 1 до договору підряду № 30/07 від 30.07.2009 року про зміну вартості виконаних будівельних робіт.

На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надані акти приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в), а також довідки вартості виконаних підрядних робіт (форма КБ-3) на загальну суму 540 877,01 гривень, які містяться в матеріалах справи (т.1 а.с. 173-250, т.2 а.с. 1-147,). Також на підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надані податкові накладні виписані ТОВ «Цоколь» (т.2 а.с. 148-172), банківські виписки та акт приймання-передачі векселів (т.1 а.с. 167-172).

Крім того суд зазначає, що реальність укладення угоди між позивачем та ТОВ «Цоколь», виконання робіт та оплати послуг за виконанні роботи, досліджена Господарським судом Запорізької області під час розгляду справи №5009/2886/12 від 19.09.2012 р.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а так як дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум по операціях з ТОВ «Цоколь» до витрат, а також сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Щодо посилання податкового органу на акт перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя (№ 95/23-2831950123 від 11.06.2002 року та №150/23-02/31950126 від 31.08.2010 р. про результати позапланових перевірок ТОВ «Цоколь» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість, яким встановлені порушення чинного законодавства суд зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Норми Податкового Кодексу України не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність своїх рішень.

Враховуючи вищезазначене, позивач відповідно до норм Податкового кодексу України, правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість. Податковий орган при прийнятті рішення дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, відповідач дійшов такого висновку з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є помилковим, оскільки позивач не несе відповідальності за їх дії.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податковий кредит підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 86, 158, 161-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Корпорації «POLONINA USA, INC.», в особі «Представництва «Полоніна Ю Ес Ей, ІНК.» - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 16.07.2012 року №0000302304 та від 12.11.2012 року №0000432304.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Корпорації «POLONINA USA, INC.», в особі «Представництва «Полоніна Ю Ес Ей, ІНК.» судовий збір у розмірі 2146 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара