Ухвала суду № 29214235, 15.10.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-3125/12/0170/20

15.10.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Єланської О.Е. ,

Кукти М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М.) від 11.04.12 у справі №2а-3125/12/0170/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок заводу "Сізакор" (вул. Крилова, 155, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95001)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2012 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок заводу "Сізакор" до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, - задоволено. Визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим від 22.02.2012 року №0015202301.Визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим від 22.02.2012 року № 0015212301. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок заводу "Сізакор" з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в розмірі 32,19 грн. шляхом списання Органами державного казначейства з відповідних рахунків відповідача (арк.с. 58-59).

Суд першої інстанції дійшов висновку, про необґрунтованість висновків акту перевірки № 1268/23-2/34896769 від 09.02.2012, а також, що податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0015202301 від 22.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 9750,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 2438,00 грн. та №0015212301 від 22.02.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 7800,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 1950,00 грн. є необґрунтованими та суперечать вимогам чинного законодавства.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (арк.с. 63-65).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

У судове засідання 15.10.2012 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку (арк. с. 73-74).

Представник позивача надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому додатково зазначив клопотання про розгляд апеляційної скарги у його відсутність (арк. с. 75-80).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок заводу "Сізакор" є юридичною особою, зареєстрованою рішенням Виконавчого комітету Сімферопольською міської Ради АР Крим від 26.01.2007 (арк. с. 18).

З 07.02.2007 згідно свідоцтва №100020189 позивач перебуває на обліку відповідача як платник податку на додану вартість (арк. с. 17).

Відповідачем за результатами позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок заводу "Сізакор" з питань дотримання взаємовідносин з ПП "Херсонській завод пластикових виробів" за період з 01.04.2008 по 30.09.2010 складено Акт від 09.02.2012 № 1268/23-2/34896769, в якому встановлено порушення позивачем: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки занижено податок на прибуток за період з 01.04.2008 по 30.09.2010 всього на суму 9750 гривень, в тому числі за півріччя 2010 року на суму 9750,00 гривень; пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - в податковому обліку занижено суму податку на додану вартість за перевіряємий період на суму 7800,00 гривень, в тому числі за травень 2010 року на суму 7800,00 гривень (арк.с. 11-14).

На підставі зазначеного Акту перевірки винесено податкові повідомлення - рішення від 22.02.2012: № 00015202301, яким визначено суму збільшення грошового зобов'язання за основним платежем (податок на прибуток) в розмірі 9750,00 гривень, та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 2438,00 - гривень, а всього 12188,00 гривень; та №0015212301, яким визначено суму збільшення грошового зобов'язання за основним платежем (податок на додану вартість) в розмірі 7800,00 гривень, та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 1950,00 гривень, а всього на суму 9750,00 гривень (арк.с. 15-16).

Актом перевірки від 09.02.2012 № 1268/23-2/34896769 встановлено, що позивачем необґрунтовано завищено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 9750,00 гривень, у тому числі за півріччя 2010 року на суму 9750,00 гривень та оскільки на даний час підтвердження поставок товарів (робіт, послуг) ПП "Херсонській завод пластикових виробів" і включення до складу податкових зобов'язань контрагентом не надано в результаті зустрічних звірок позивачем в податковому обліку завищено суму податкового кредиту всього на суму 7800,00 гривень, в тому числі за травень 2010 року на суму 7800,00 гривень.

Взаємовідносини між ТОВ "Торговий будинок заводу "Сізакор" та ПП "Херсонській завод пластикових виробів" не призвели до реального настання наслідків всупереч п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто послуги по договорах не були надані в порушення ст. 662, ст. 655, ст. 656 ЦК України і не могли використовуватися у господарській діяльності.

Стосовно вказаних в акті перевірки порушень судом встановлено, що у перевіряємому податковим органом періоді позивачем з контрагентом - ПП "Херсонській завод пластикових виробів" укладався договір постачання №12/05-10 від 12.05.2010, за яким постачальник - ПП "Херсонській завод пластикових виробів" зобов'язаний передати у власність у зумовлені строки покупцеві - ТОВ "Торговий будинок заводу "Сізакор" вироби з полімерів (арк.с. 34-35).

Підтвердженням постачання зазначеного товару, з визначенням ПДВ, за вказаним договором, є видаткова накладна №ХЗ-0000083 від 12.05.2010 року на суму 46800,34 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 7800,00 грн., податкова накладна №5 від 12.05.2010 року на суму 46800,34 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 7800,00 грн. (арк.с. 37-38).

Спір виник у зв'язку з тим, що відповідач вважає що суми, включені позивачем до податкового кредиту не підтверджені належним чином, що тягне за собою зменшення сформованого платником податку податкового кредиту, позивач проти цього заперечує, так як вважає, що він документально підтвердив реальну господарську діяльність та господарські операції даними податкового та бухгалтерського обліку, а за дії контрагента відповідальності не несе.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.

На правовідносини, що склалися між сторонами поширюються положення статті 19 Конституції України, Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків акту перевірки.

Пунктом 14.1.181. ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Вказаним розділом передбачений порядок формування податкового кредиту платника податку. Так, згідно з пунктом 198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 ПК України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. ПК України, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Пунктом 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 46.1. статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з пунктом 48.1 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. У пункті 46.5 статті 46 ПК України зазначається, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Відповідно до частини другої пункту 48.1 статті 48 ПК України форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Згідно з пунктом 48.2 статті 48 Податкового кодексу України обов'язкові реквізити податкової декларації - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно пункту 203.1. статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

За змістом статті 198 ПК України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту податку на додану вартість.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно статті 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже реальність здійснення господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ за спірний період сум ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ПП "Херсонській завод пластикових виробів".

При цьому відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування обставин, що свідчать про незаконність операцій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, покладається на податкові органи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачу відбулось відповідачем на тих підставах, що суми податку на додану вартість, які заявлені до відшкодування не можливо підтвердити у контрагента.

Таким чином, позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту суми на підставі податкових накладних, виданих постачальниками товару.

Отже, сума бюджетного відшкодування є правомірно визначеною, якщо це зроблено на підставі належним чином сформованого податкового кредиту.

Судом не встановлена обізнаність позивача про протиправний характер діяльності його контрагента при здійсненні господарської діяльності, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, судова колегія, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.12 у справі №2а-3125/12/0170/20 залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.12 у справі №2а-3125/12/0170/20 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам по справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис О.Е.Єланська

підпис М.В. Кукта

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна