Ухвала суду № 29209893, 08.02.2013, Апеляційний суд Харківської області

Провадження : 22ц/790/1321/13 Головуючий 1-ї інстанції - Сорока О.П.

Справа : № 2-8651/2012 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : трудове.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.

при секретарі - Гелашвілі Т.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтагазової промисловості» НАК «Нафтогаз України» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтагазової промисловості» НАК «Нафтогаз України» про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову допомогу, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтагазової промисловості» НАК «Нафтогаз України»( далі ДП «ЛІКВО») про зобов'язання нарахувати та сплатити грошову допомогу, посилаючись на те, що у травні 1990 року він був прийнятий до ДП «ЛІКВО» на посаду респіраторника з правом водіння автомобіля.

Наказом від 26.06.2012 року його було звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників та виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку і компенсацію за невикористану щорічну відпустку, однак адміністрацією ДП «ЛІКВО» було відмовлено у нарахуванні та виплаті додаткової допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, у зв'язку з чим він звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.

Представник відповідача проти позову заперечував, оскільки ДП «ЛІКВО» не порушувало норм законодавства щодо внесення змін до Колективного договору та нарахування і виплати належних до сплати працівникам сум.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року позов задоволено.

Зобов'язано Дочірне підприємство «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» нарахувати та сплатити додаткову допомогу, передбачену при скороченні численності чи штату працівників пунктом 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛІКВО» НАК «Нафтогаз України» на 2012-2014 роки та пунктом 2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки у розмірі тримісячного середнього заробітку.

В апеляційній скарзі ДП «ЛІКВО» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права. При цьому апелянт вказує, що відповідні положення Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Лікво» на 2012-2014 роки, що регулювали сплату додаткової допомоги, залежної від загального стажу роботи на підприємстві, передбачену при скороченні чисельності чи штату працівників - призупинені, у зв'язку із відсутністю фінансового забезпечення підприємства.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий і надав їм належну правову оцінку.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони засновані на матеріалах справи та відповідають нормам матеріального і процесуального прав.

Так, відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та повинні довести ті обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено в судовому засіданні суду першої інстанції, позивач по справі ОСОБА_1 05.05.1990 року був прийнятий на роботу до Дочірнього Підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «Лікво» нафтогазової промисловості» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на посаду респіраторника з правом водіння автомобіля (а.с.8).

26 червня 2012 року згідно наказу № 72-П його було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників (а.с.5).

При звільненні з роботи згідно вимог ст. 44 КЗпП України ОСОБА_1 було виплачено гарантовану та обов'язкову вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку.

Пунктом 2.6 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» і Профспілкою працівників нафтової і газової промисловості України на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства, скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів підприємства виплачується допомога, що встановлюється колективним договором, залежно від загального стажу роботи на підприємствах галузі (а.с.22-28).

Відповідно до у пункту 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Лікво» на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією ДП «Лікво», скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів ДП «Лікво» виплачується допомога, залежно від загального стажу роботи на підприємствах, галузі (а.с.29-36).

Зазначені виплати позивачу не виплачені.

Відповідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

В апеляційній скарзі ДП «Лікво» посилається на те, що вищевказані положення колективного договору були призупинені спільним рішенням профспілкового комітету та адміністрації ДП «Лікво» у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства.

Колегія суддів при вирішенні вказаного питання зазначає, що відповідно до ч.1, 2 ст. 17 КЗпП України колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому. Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Аналогічні положення містяться в ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» - дія колективного договору.

Отже чинним законодавством України в сфері регулювання трудових відносин взагалі не передбачено правового механізму призупинення дії колективного договору, а лише передбачено можливість внесення змін та доповнень.

Згідно ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Крім того, відповідно до ст. 16 КЗпП України та п. 1.6 Галузевої угоди умови колективних договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством і Галузевої Угодою становище працівника, є недійсними.

Відповідач в апеляційній скарзі визнає, що жодних змін та доповнень до колективного договору ним не ініціювалося та не вносилося.

Отже зазначені положення колективного договору діють з моменту його укладання та є обов'язковими для всіх працівників ДП «Лікво».

Крім того, відповідно до ст. 16 КЗпП України та п. 1.6 Галузевої угоди умови колективних договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством і Галузевої Угодою становище працівника, є недійсними.

Згідно ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Пунктом 1.4 Галузевої угоди передбачено, що угода гарантує збереження рівня і обсягів соціальних гарантій, пільг, компенсацій працівникам галузі, а також право трудових колективів і профспілкових організацій на участь в управлінні виробництвом, встановлених чинним законодавством та Генеральною угодою.

Пунктом 4.3.14 Колективного договору зазначено, що у разі фінансових труднощів в ДП «Лікво» норми колективного договору, що допускають оплату нижче від норм, визначених Галузевою угодою, але не нижче державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово, терміном не більше як шість місяців за погодженням з профкомом профспілкової організації та подальшим інформуванням трудового колективу.

Законом України «Про оплату праці», а саме ч. 2 ст. 14 дійсно передбачено, що норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій

в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період

подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як

шість місяців.

07 лютого 2012 року відбулося спільне засідання профкому та адміністрації ДП «Лікво» на якому було вирішено призупинити нарахування та виплату деяких видів грошових виплат, передбачених колективним договором на 2012-2014 роки.

29 лютого 2012 року директором ДП «Лікво» було видано Наказ-постанова № 32, яким з 01 лютого 2012 року по 31 травня 2012 року було призупинено нарахування та виплату деяких видів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, всіх видів вихідних та соціальних допомог, передбачених колективним договором ДП «Лікво» на 2012-2014 роки.

При цьому чинним законодавством України в сфері праці не допускається видача правових актів локального характеру із зворотною дією в часі.

До того ж, зазначені обмеження стосуються лише питання оплати праці.

Згідно п. 3.8 р. 3 Інструкції за статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року - вихідна допомога до фонду оплати праці не входить.

За таких обставин, положення Колективного договору щодо виплати вихідної допомоги є обов'язковими до виконання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтагазової промисловості» НАК «Нафтогаз України» відхилити.

Рішення на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно, проте може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий

Судді