Ухвала суду № 29204479, 06.02.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-6550/2011

Провадження № 22ц/779/39/2013

Категорія 42

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Горбянського Я.Д.

секретаря Турів О.М.

з участю апелянта ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення з квартири за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року задоволено частково позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення з квартири. Вирішено зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_5, виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 сплачені судові витрати в розмірі 30,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Зокрема вказує, що судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначено, що згідно адресної довідки від 17.05.2011 року ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, а тому має місце проживання і може бути виселена без надання іншого жилого приміщення. Такий висновок суду не відповідає обставинам справи, оскільки 08.05.2012 року ОСОБА_3 знято з реєстрації місця проживання, що підтверджується копією паспорта, доданого до апеляційної скарги.

Апелянт зауважує і про те, що суд першої інстанції в резолютивній частині рішення зазначив, що відповідач проживає в м. Надвірна, що не відповідає дійсності.

Також апелянт зазначає, що в мотивувальній частині рішення суд вказав, що враховує положення ст. 109 ЖК України, відповідно до яких якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Однак, позивач не зверталася до відповідача з вимогою про добровільне звільнення нею жилого приміщення, а з часу оформлення та отримання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 жодного разу не з'являлася за вищезазначеною адресою.

Крім того апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст.ст. 60, 64, 179, 185, 212, 213 ЦПК України.

З наведених мотивів просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У засіданні апеляційного суду апелянт та відповідач доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Позивач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала, рішення суду першої інстанції вважала законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_5 в частині зобов'язання ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_3 з вказаної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що право власності позивачки виникло на законних підставах. Однак, здійснювати своє право власності і розпоряджатися цим майном позивач не може, оскільки його неправомірно займає колишній власник цієї квартири.

Такий висновок суду узгоджується з положеннями статей 316, 317, 321 та 328 ЦК України.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В силу дії положення ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва від 08.11.2010 року, зареєстрованого в реєстрі за №2774 (а.с. 9), виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 на підставі ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» та акту про проведення прилюдних торгів арештованого майна, затвердженого начальником ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції. За даними цього ж свідоцтва наведена квартира раніше належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 12.06.2008 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим №554. ОСОБА_3 не бажає добровільно виселитись з спірної квартири, про що вона ствердила в судовому засіданні і запевнила, що готова на сьогоднішній день погашати кредит, який вона взяла для придбання цієї квартири.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що відмова відповідачки виселитися з спірного житла є перешкодою у здійсненні позивачкою права власності на майно і таке порушення може бути усунуте шляхом виселення відповідачки з спірної квартири без надання іншого житла.

Такий висновок суду не суперечить вимогам ст. 109 ЖК України, за змістом якої виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

З урахуванням наведених положень колегія суддів вважає не суттєвими доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 знята з реєстраційного обліку в с. Красна Надвірнянського району, а також, що іншого житла, крім спірного в останньої немає.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що позивачем не дотримано процедури попередження відповідачки про необхідність звільнення спірної квартири, зокрема не надіслання позивачем їй письмової вимоги про звільнення квартири на протязі одного місяця, оскільки спростовуються доводами та доказами представника позивача, який в судовому засіданні ствердив, що ще в 2011 році позивач зверталась в Надвірнянський районний суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення з квартири. Справа по підсудності була передана на розгляд Івано-Франківському міському суду, який в кінцевому результаті залишив позов без розгляду, про що представник позивача подав копію ухвали Івано-Франківського міського суду від 07.06.2011 року.

Отже, в такий спосіб позивач була попереджена про звільнення спірної квартири. Повторно позивач звернулась в Івано-Франківський міський суд з аналогічними позовними вимогами до ОСОБА_3 08.07.2011 року.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визнав обґрунтованим позов ОСОБА_5 в частині зобов'язання ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права власності та виселення її з квартири АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов'язання будь-яких інших осіб усунути перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 та виселення цих осіб з вказаної квартири, суд першої інстанції виходив з відсутності спору між позивачем та іншими особами, які не є відповідачами у справі.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для справи для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів в підтвердження доводів апеляційної скарги.

Оскільки доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які визначені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення, то апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Девляшевський В.А.

Горблянський Я.Д.