Постанова № 29198239, 08.02.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/5592/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2013 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

суддів Бутенка А.В.,

Стеценка О.О.,

при секретарі судового засідання: Каракаш Ю.І.,

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_2, за довідкою

представник відповідача - Максимова О.О., за довіреністю

перекладач - ОСОБА_4, за паспортом та дипломом

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України та Держкомнацрелігій України про визнання рішення від 26.04.2011 року №393-11 про відмову в наданні статусу біженця не чинним та зобов'язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні,-

ВСТАНОВИВ:

До суду 20 вересня 2012 року звернувся ОСОБА_5 з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України та Держкомнацрелігій України про визнання рішення від 26.04.2011 року №393-11 про відмову в наданні статусу біженця не чинним та зобов'язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач внаслідок побоювання стати жертвою переслідувань за політичними переконаннями, у 2011 році звернувся до Управління державної міграційної служби в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої рішенням Державного комітету України у справах національності та релігій від 26 квітня 2011 року №393-11 ОСОБА_5 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців», про що він був повідомлений 11 вересня 2012 року повідомленням №179-901 від 22.06.2011 року.

Позивач вважає, що вище зазначене рішення є необґрунтованим та незаконним, оскільки у отриманому позивачем повідомленні відсутні жодні причини відмови окрім тої, що у позивача відсутні умови, передбачені абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців».

Так, в позовній заяві позивач зазначає, що він є громадянином Індії, в якій був членом політичної партії «Індійський національний конгрес». Учасники вказаної партії піддавалися нападу з боку опозиційної партії внаслідок чого був вбитий дядько позивача, який також належав до партії «Індійський національний конгрес», а позивач піддався нападу. Через побоювання за своє життя ОСОБА_5 покинув територію країни походження та не бажає користуватися її захистом. У зв'язку з чим, вважає рішення Державного комітету України у справах національності та релігій від 26 квітня 2011 року №393-11 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необґрунтованим.

Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зокрема, проаналізувавши особову справу ОСОБА_5 № ODS 11/57, суд встановив, що адміністративний позов задоволенню не підлягає повністю, з наступних підстав.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Індії, за національністю - індус, за віросповіданням - індуізм.

До України позивач потрапив легально літаком, а саме: з Індії виїхав на підставі національного паспорту та бізнес візи, та 15.03.2011 року перетнув кордон України у аеропорту Бориспіль, а в м. Одесу прибув вже 16.02.2011 року.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами особової справи заявника.

01.03.2011 року ОСОБА_5 звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання йому статусу біженця.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управлінням міграційної служби в Одеській області був прийнятий висновок від 22.04.2011 року № ODS 11/57 щодо відмови в надані статусу біженця, обґрунтовуючи його тим, що заявник виїхав з країни постійного проживання не через політичні мотиви, а через економічні міркування, а саме: у пошуках роботи, оскільки ним приховується факт передачі посереднику документів з метою отримання візи для виїзду до Польщі для працевлаштування.

Рішенням Державного комітету України у справах національності та релігій від 26 квітня 2011 року №393-11 був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено громадянину Індії ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у наданні статусу біженця.

На підставі вказаного рішення управлінням міграційної служби в Одеській області позивачу надано 11 вересня 2012 року повідомлення № 179-901 від 22.06.2011 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулювалися Законом України „Про біженців" від 21.06.2001 року № 2557-ІІІ, відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи із змісту частини п'ятої статті 14 Закону України "Про біженців" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому, суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Суд не приймає до уваги посилання позивача як на підставу задоволення позову на обставини, які він виклав у позовній заяві та поясненнях у суді, оскільки членство заявника в політичній партії є сумнівним, а погрози, пов'язані з расою, національністю та релігійною належністю на його адресу не висловлювались.

З пояснень позивача та його особової справи вбачається, що він легально, за національним паспортом та оформленою візою вилетів авіарейсом з Індії до України та при виїзді з країни представники влади країни його не затримували.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об'єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку, що при розгляді заяви громадянина Індії, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому, Державний комітет України у справах національності та релігій діяла в межах Закону України «Про біженців», прийняв рішення відповідно до повноважень, визначених цим Законом, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат відповідача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, керуючись ст. 94 КАС України, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

На підставі викладеного, відповідно до положень Закону України «Про біженців» та керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України та Держкомнацрелігій України про визнання рішення від 26.04.2011 року №393-11 про відмову в наданні статусу біженця не чинним та зобов'язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний 08 лютого 2013 року.

Головуючий суддя Л.Р. Юхтенко

Суддя А.В. Бутенко

Суддя О.О. Стеценко

08 лютого 2013 року

.