Рішення № 29194581, 04.02.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа№ 5011-22/1511-2012-33/555-2012 04.02.13

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз

України"

до публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 17 575 879,17 грн.

Представники:

від позивача: Слюсар М.О. - представник за довіреністю № 263/10 від 14.12.12 р.;

від відповідача: Яговенко І.О.-представник за довіреністю № 93/2012/10/15-2 від 15.10.12р.;

Святюк С.П. - представник за довіреністю № 91/2013/01/17-1 від 17.01.13 р.

встановив:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз" до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в розмірі 17 575 879,17 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.01.2011 року між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз" та акціонерної енергопостачальною компанією "Київенерго" укладено договір № 06/11-131-БО-41 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання згідно з яким, постачальник зобов'язувався поставити покупцеві для імпортований природний газ, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору.

Постачальник свої зобов'язання за договором виконав, передавши покупцю в січні 2011 року - серпні 2011 року природний газ на загальну суму 199 349 891,04 грн., що підтверджується актами приймання - передачі. В порушення умов договору та норм чинного законодавства, покупець належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за догвором, в зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за поставлений природний газ в розмірі 14 858 386,58 грн.

Відповідно до вищевикладеного, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз" звернулась до суду з вимогою про стягнення з публічного акціонерного товариства "Київенерго" заборгованості за поставлений природний газ в розмірі 14 858 386,58 грн., пені в розмірі 1 325 300,14 грн., інфляційних витрат в розмірі 912 224,26 грн. та 3 % річних в розмірі 479 968,19 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2012 року у справі № 5011-22/1511-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2012 року, позов задоволено повністю, з публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" стягнуто 14 858 386,58 грн. основного боргу, 1 325 300,14 грн. пені, 912 224,26 грн. суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 479 968,19 грн. 3% річних та 64 380,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.12.2012 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2012 року по справі № 5011-22/1511-2012 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача 1 325 300,14 грн. пені, 912 224,26 грн. суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 479 968,19 грн. 3% річних, в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2012 року (суддя Мудрий С.М.) прийнято справу до провадження, присвоєно справі № 5011-22/1511-2012-33/555-2012 та призначено до розгляду на 21.01.2013 року.

28.12.2012 року до відділу діловодства господарського суду м. Києва від публічного акціонерного товариства "Київенерго" надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.01.2013 року заяву публічного акціонерного товариства «Київенерго» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню задоволено, наказ господарського суду міста Києва № 5011-22/1511-2012 від 10.07.2012 року про стягнення з публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 14 858 386,58 грн. основного боргу, 1 325 300,14 грн. пені, 912 224, 26 грн. суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 479 968, 19 грн. 3% річних та 64 380 грн. витрат по сплаті судового збору, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі, в судовому засіданні від 21.01.2013 року оголошено перерву до 04.02.2013 року.

В судове засідання 04.02.2013 року з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд стягнути з публічного акціонерного товариства «Київенерго» 1 325 300,14 грн. пені, 912 224, 26 грн. збитків від інфляції, 479 968, 19 грн. 3% річних та 64 380,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Представники відповідача надали пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечують проти заявлених позовних вимог та просять суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача передані на новий розгляд не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

28.01.2011 року між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник за договором) та акціонерною енергетичною компанією "Київенерго" (покупець за договором) укладено договір № 06/11-131-БО-41 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити покупцеві для імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансується з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Згідно п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до актів передачі-приймання природного газу від 31.01.2011 року, 28.02.2011 року, 31.03.2011 року, 30.04.2011 року, 31.05.2011 року, 30.06.2011 року, 31.07.2011 року та від 31.08.2011 року постачальник передав покупцю природний газ та надав послуги з його транспортування на суму 199 349 891, 04 грн. Як вбачається з матеріалів справи, а саме платіжного доручення № 12861 остання оплата була здійснення 30.11.2012 року, тобто з порушенням встановленого договором строку.

При новому розгляді, справа розглядається у частині стягнення 1 325 300,14 грн. пені, 912 224, 26 грн. збитків від інфляції та 479 968, 19 грн. 3% річних.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, врегульовані Законом України "Про теплопостачання" (ст. 2 Закону України "Про теплопостачання").

Статтею 8 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконаленням систем теплопостачання та енергозбереження.

Стаття 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 34 Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік" встановлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 11.05.2011 року № 503, відповідно до статті 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", затверджено Порядок перерахування у 2011 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Порядком у редакції постанови КМУ від 11.05.2011 року № 503 встановлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах (далі - розрахунки) здійснюється на умовах, визначених цим Порядком, на суму заборгованості з різниці в тарифах, що утворилася у період з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року і не погашена на дату складення довідки про розмір кредиторської заборгованості місцевих бюджетів та/або дебіторської заборгованості учасників розрахунків, у межах лімітів, установлених Мінфіном для Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій згідно із затвердженим розподілом видатків Державного бюджету України на 2011 рік.

Крім цього, передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання плати компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитором.

Враховуючи зміст правовідносин між сторонами щодо здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та порядку проведення розрахунків на погашення заборгованості з різниці в тарифах, а також враховуючи те, що відповідач повністю сплатив залишок заборгованості за природний газ з державних коштів, які надійшли від КМДА як компенсація різниці в тарифах на теплову енергію, то у цьому випадку суд визнає відсутність факту користування або утримування відповідачем належних до сплати позивачу державних коштів, тобто відсутність вини відповідача та не доведеність факту заподіяння збитків позивачу.

З огляду на вищевикладене, вимоги дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення з публічного акціонерного товариства «Київенерго» 1 325 300,14 грн. пені, 912 224,26 грн. збитків від інфляції та 479 968,19 грн. 3% річних, визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно п. 6.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Окрім того, згідно п. 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 13 "Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 11.10.2010 року N 2 "Про деякі питання практики застосування розділу XII2 Господарського процесуального кодексу України", порядок і розміри справляння судового збору із заяв про перегляд судових рішень, а також повернення сплачених сум судового збору з цих заяв визначено Законом України "Про судовий збір", зокрема, абзацом третім частини першої, пунктом 1 частини другої статті 3, пунктом 11 частини другої статті 4, статтею 5, пунктами 2 і 4 частини першої статті 7 цього Закону. Розподіл зазначених сум між сторонами здійснюється за загальними правилами частин першої - четвертої статті 49 ГПК, а повернення їх у передбачених названим Законом випадках - у порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики, яким є Міністерство фінансів України".

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача, а витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог, переданих на новий розгляд, відмовити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 1, ідентифікаційний код 31301827) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 54 425 (п'ятдесят чотири тисячі чотириста двадцять п'ять) грн. 89 коп.

3. Стягнути з дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 1, ідентифікаційний код 31301827) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 4 977 (чотири тисячі дев'ятсот сімдесят сім) грн. 05 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 07.02.2013 року.

Суддя С.М.Мудрий