Постанова № 29193582, 04.02.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2013 р. Справа № 5024/2131/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Владимиренко С.В.

за участю представників:

Позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_2, дов. № б/н від 01.12.2011 року;

Відповідача (позивача за зустрічним позовом): не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 року

у справі № 5024/2131/2011 господарського суду Херсонської області

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація"

про відновлення стану земельної ділянки шляхом знесення самовільно встановлених відповідачем малих архітектурних форм

за зустрічним позовом споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про визнання недійним державного акту на право власності

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом до споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація", просила (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.12.2011 року) відновити стан належної їй на підставі державного акту земельної ділянки кадастровий номер 6522110100:01:087:0096 площею 0,0200 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення самовільно встановлених споживчим товариством "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" малих архітектурних форм (ларьків): "352/1", "352/2", "352/3", "352/4", "352/5", "352/6", "352/7", "352/8", "352/9", "352/10", "352/11", "352/12", "352/13", "352/14", "352/15", "352/16", "352/17", "352/18, посилаючись на порушення її права землекористування відповідачем (т. 1, а.с. 2-3, 83).

Свої заперечення проти позову відповідач висловив шляхом звернення з зустрічними вимогами про визнання недійсним державного акту на право власності на ім'я фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на вищезгадану земельну ділянку з тих підстав, що остання знаходиться у користуванні відповідача згідно державного акту від 22.03.1996 року, виданого за рішенням Генічеської міської ради № 60 від 21.02.1996 року (т. 1, а.с. 25-28).

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) проти заявлених вимог заперечував, посилаючись, що діяльність юридичної особи Генічеського районного споживчого товариства Херсонської облспоживспілки припинена (т. 1, а.с. 102-103).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.01.2012 року у справі № 5024/2131/2011 (суддя Немченко Л.М.) у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено (т. 2, а.с. 19-22).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач та позивач набули законні права землекористувачів на земельну ділянку площею 0,0200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Окремою ухвалою господарського суду Херсонської області від 25.01.2012 року рекомендовано Генічеській міській раді застосувати заходи для усунення виявлених порушень та зазначено, що при вирішенні питання про викуп земельної ділянки фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 Генічеська міська рада зобов'язана була припинити землекористування земельною ділянкою площею 0,0200 га споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" (т. 2, а.с. 25-26).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 року (головуючий Таран С.В., Величко Т.А., Лавриненко Л.В.) апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задоволено. Пункт перший резолютивної частини рішення господарського суду Херсонської області від 18.01.2012 року у справі № 5024/2131/2011 скасовано. Позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задоволено. Відновлено стан земельної ділянки кадастровий номер 6522110100:01:087:0096 площею 0,0200 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належить фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 217306 шляхом знесення самовільно встановлених споживчим товариством "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" малих архітектурних форм (ларьків): 352/1, 352/2, 352/3, 352/4, 352/5, 352/6, 352/7, 352/8, 352/9, 352/10, 352/11, 352/12, 352/13, 352/14, 352/15, 352/16, 352/17, 352/18. В іншій частині рішення господарського суду Херсонської області від 18.01.2012 року у справі № 5024/2131/2011 залишено без змін (т. 2, а.с. 76-82).

Судовий акт мотивовано відсутністю у споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, споживче товариство "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило зазначений судовий акт скасувати, рішення господарського суду Херсонської області від 18.01.2012 року залишити в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.11.2012 року касаційну скаргу споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.12.2012 року (т. 2, а.с. 113).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.12.2012 року розгляд касаційної скарги відкладено на 11.12.2012 року (т. 2, а.с. 185).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.12.2012 року розгляд касаційної скарги відкладено на 21.12.2012 року (т. 2, а.с. 190).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 03.14.03-04/1500 від 19.12.2012 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Чернова Є.В. (т. 2, а.с. 191).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.12.2012 року касаційну скаргу споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.01.2013 року (т. 2, а.с. 192).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/63 від 21.01.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А. (т. 2, а.с. 194).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.01.2013 року касаційну скаргу споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.02.2013 року (т. 2, а.с. 196-199).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/28 від 04.02.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Владимиренко С.В.

У судове засідання 04.02.2013 року представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) - споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) - споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача (відповідача за зустрічним позовом), обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів встановлені ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК України.

Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Матеріали справи містять копії документів (т. 1, а.с. 32-60, 71, 134-135, 139; т. 2, а.с. 9-11, 14-16, 69) не засвідчені належним чином, відповідно до п. 5.27 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року № 55 та ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, матеріали справи містять копії документів (т. 1, а.с. 61-64, 68-69, 146-148, 151-152; т. 2, а.с. 3-6), які взагалі не мають відміток про їх відповідність оригіналу.

Отже, прийняті у справі судові рішення грунтуються на неналежних доказах.

Крім того, приймаючи рішення про відмову як у первісному, так і у зустрічному позовах, суд першої інстанції фактично не вирішив спір, за розглядом якого звернулись сторони.

Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" передбачено, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає застосування у господарському судочинстві принципу змагальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції, чинній станом на 22.03.1996 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.03.1996 року Генічеській районній споживчій спілці на підставі рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради № 60 від 21.02.1996 року було видано державний акт серії ХС від 22.03.1996 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,71 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 35-37).

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач як правонаступник Генічеської районної споживчої спілки в юридичному розумінні є землекористувачем земельної ділянки, визначеної державним актом на право постійного користування від 22.03.1996 року з урахуванням вилучень, відтворених у змінах у землекористуванні.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Розглядаючи справу повторно, суд апеляційної інстанції встановив відсутність доказів на підтвердження права власності чи права користування у споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" на спірну земельну ділянку.

Однак, як зазначалось вище, матеріали справи містять неналежним чином засвідчену копію статуту споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" (т. 1, а.с. 41-59).

Отже, протилежні за змістом висновки судів попередніх інстанцій про наявність або відсутність факту правонаступництва відповідача (позивача за зустрічним позовом) не грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам визначено статтею 123 ЗК України.

Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Однак ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (див. резолютивну частину Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі N 1-17/2005).

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід враховувати, що земельні ділянки із земель державної або комунальної власності надаються у постійне користування безоплатно у порядку відведення. Право постійного користування земельними ділянками посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 25.10.2011 року) встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2008 року N 926) раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно пп. г п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Неналежне встановлення судами обох інстанцій фактичних обставин справи позбавило суди можливості аналізу та застосування вищеперелічених нормативних актів до спірних правовідносин.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" встановлено, що після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

Встановивши, що на підставі рішення Генічеської міської ради Херсонської області від 12.07.2011 року № 198, 20.07.2011 року між Генічеською міською радою Херсонської області та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого позивач (відповідач за зустрічним позовом) є власником земельної ділянки площею 0,0200 га по АДРЕСА_1, про що свідчить наявність державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 217306 (т. 1, а.с. 10; т. 2, а.с. 60-61, 69), суди, разом з тим, не врахували, що згідно п. 2 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 10.10.2009 року) вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 10.10.2009 року) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Пунктом 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року N 2) розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Суди не надали оцінку тій обставині, що на час прийняття Генічеською міською радою рішення про відчуження земельної ділянки площею 0,0200 га фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 у встановленому порядку відмова відповідача (позивача за зустрічним позовом) від права землекористування не приймалась та спірна земельна ділянка знаходилась у фактичному користуванні споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація".

Відповідно до п. 2.15 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" оскільки зі змісту статей 12, 17 ЗК України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах, визначених ЗК України), у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, то в будь-якому спорі, що стосується права користування земельною ділянкою, суд має залучити до участі у справі відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування як уповноважений орган власника земельної ділянки.

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій зазначених вказівок не врахували, до участі у справі орган місцевого самоврядування - Генічеську міську раду Херсонської області не залучили.

Крім того, відповідно до п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати, зокрема, у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Резолютивна частина постанови Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 року вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до ч. 1, 2 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Абзацем 5 п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У абзаці 7 п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин рішення господарського суду Херсонської області від 18.01.2012 року та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 року у справі № 5024/2131/2011 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу споживчого товариства "Генічеське споживче товариство "Нова кооперація" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Херсонської області від 18.01.2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2012 року у справі № 5024/2131/2011 скасувати.

Справу № 5024/2131/2011 передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Владимиренко