Постанова № 29193474, 01.02.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2013 р. 09 год.50 хв.Справа № 2а- 5177/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.,

при секретарі: Склонній Ю.В.,

за участю:

представника позивача - Лебедєвої І.В.,

представника відповідача - Браташової Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавр"

до Бериславської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень.,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тавр" (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Бериславської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 28.09.2012р. № 0000022400 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3736,67 грн., № 0000211503, яким застосовано штрафні санкції у сумі 934,17 грн.

Спірні рішення прийняті на підставі акту від 19.06.2012р. № 177/15/31494384, складеного за наслідками позапланової невиїзної перевірки позивача з питань підтвердження правильності нарахування суми податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ТОВ "Мельхіор-Агро" за вересень 2011р. (далі - акт перевірки).

За актом перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

- ч.1-5 ст. 203, ч. 1-2 ст. 215, ст. 626, ч.1 ст.628, ст..629, ст.655, ст. 656, ст.658, 662, ч.2 ст.689, ч.2 ст.712 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Тавр" при придбанні товарів у постачальника ТОВ "Мельхіор-Агро" у вересні 2011р.;

- п. 198.1, 198.2, 198.6, ст. 198, Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит за вересень 2011 р. на 3736,67 грн.;

-п.209.2 ст. 209 ПК України, в результаті чого ТОВ "Тавр" за вересень 2011р. порушено використання пільгового режиму оподаткування при визначенні задекларованої суми позитивного значення, яка поточному періоді підлягає нарахуванню на спеціальний рахунок позивача на суму 3736,67 грн.

Такі висновки відповідач зробив у зв'язку з визнанням господарських операцій між ТОВ "Тавр" та ТОВ "Мельхіор-Агро" такими, що не створюють реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

За даними податкового органу частину податкового кредиту позивачем було сформовано із вартості товарів (дизельне пальне), отриманого по видатковим накладним, виписаним від імені ТОВ "Мельхіор-Агро", у якого відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності.

Основним аргументом відповідача, на якому ґрунтується його позиція, є твердження, про те, що угоди, укладені позивачем із ТОВ "Мельхіор-Агро" є нікчемними, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що товар не перевозився і не зберігався.

Під час перевірки податковим органом використаний акт ДПІ у Бериславському районі від 19.12.2011р. № 4392/23-2/34370123, в якому встановлено, що правочини, здійснені ТОВ "Мельхіор-Агро" при придбанні товарів у постачальника ТОВ " ТД" Палладіум" у вересні 2011р., не спрямовані на реальне настання наслідків.

За таких обставин ДПІ вважає, що господарські операції ТОВ "Мельхіор-Агро" містять ознаки фіктивності, а відповідно фіктивними є і всі подальші угоди у ланцюгу до вигодонабувача.

Тому відповідач вважає безпідставним віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ "Мельхіор-Агро".

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала, просила їх задовольнити, вважає висновок податкового органу про нікчемність правочину передчасним, вказує, що в даному випадку договір може бути визнаний недійсним лише судом, а не податковим органом. Реальність поставки товарів (дизельне пальне), підтверджується первинними бухгалтерськими документами, придбаний товар був використаний в господарській діяльності позивача, таким чином, всі передбачені законом вимоги для формування податкового кредиту позивач виконав. Щодо невиконання своїх зобов'язань контрагентами в ланцюгах постачання товару, то позивач не може їх контролювати та нести за них відповідальність.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є законними. ТОВ "Мельхіор-Агро", контрагент позивача, не має відповідних можливостей для здійснення господарської діяльності, в тому числі для виконання операцій з постачання товарів позивачу. У ТОВ "Мельхіор-Агро" відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, транспорті засоби. Зазначене підтверджується актами зустрічних перевірок. Враховуючи зазначені обставини, ТОВ "Мельхіор-Агро" не міг поставити дизельне пальне на адресу позивача. Також відповідач як на підставу правомірності податкових повідомлень-рішень зазначив, що контрагентом до перевірок однієї партії отриманої продукції надано різні сертифікати та паспорти продукції. У накладних зазначені різні договори поставки, товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням вимог для їх складання - не дають змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських відносин, в них не вказано метод визначення маси нафтопродукту, необхідні показники густини та температури відпущеної дози, тому ТТН не можуть вважатися такими, що підтверджують транспортування нафтопродуктів. Тобто, операції з придбання та реалізації товару не мали реального характеру, товар не перевозився та не зберігався, мало місце лише документування господарських операцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

За приписами п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту є належне документування сплаченого (нарахованого) ПДВ та використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податків.

Також суд вважає, що для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Судом встановлені наступні обставини господарської діяльності позивача.

16.01.2011р. р. між ТОВ "Тавр" (Покупець) та ТОВ "Мельхіор-Агро" (Продавець) укладений договір, за яким останній зобов'язався передати у власність Позивача товар (дизельне пальне).

На підставі вказаного договору позивачем придбано у ТОВ "Мельхіор-Агро" у вересні 2011р. дизельного пального на суму 22420,0 грн. в т.ч ПДВ 3736,67 грн. На дану поставку було виписано видаткову накладну № РН-000029 від 02.09.2011р. в кількості 2360,0 л. на суму 22420,00 грн. та податкову накладну № 92 від 02.09.2011р.

Розрахунки за товар проведені у безготівковому порядку, що підтверджується платіжним доручення № 15 від 06.09.2011р. на суму 22420,0 грн.

Транспортування придбаного товару здійснено транспортом приватного підприємця ОСОБА_1 державний номер НОМЕР_1, водієм ОСОБА_2

ТОВ "Тавр", отримавши дизельне пальне, оприбуткувало його на центральний склад в підзвіт матеріально відповідальній особі Мазур Л.В., згідно внутрішньої накладної № 572 від 02.09.2011р. Згідно накладної № 650 від 02.09.2011р. його було передано на орендований склад. Товар зберігався в орендованих емкостях.

01.01.2007р. між ТОВ "Тавр" та ВАТ "Князя Трубецького" укладено договір оренди. Предметом договору є майно, а саме- хімсклад, адміністративна будівля, прищеплювальна майстерня, склад ПММ.

Якість товару підтверджено сертифікатом відповідності та паспортом продукції.

Здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Мельхіор-Агро" підтверджується наступними документами, що містяться у матеріалах справи:

- податковою накладною;

- видатковою накладною;

- доказами оплати за поставлений товар (платіжне доручення);

- товарно-транспортною накладною;

- договором поставки;

- договором про надання транспортних послуг;

Поставлений товар був використаний у господарській діяльності позивача, для сільськогосподарських робіт підприємства, а саме -для збору винограду, що підтверджується лімітно-заборними картками на отримання палива зі складу, подорожними листами трактористів та вантажного автомобіля, товаро-транспортними накладними.

Крім того, виконання договору, підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), оплата проведена у безготівковому порядку.

Зазначеними доказами спростовуються доводи відповідача про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Мельхіор-Агро".

Суд вважає, що недоліки заповнення ТТН, такі як відсутність показника температури та густини ПММ, що перевозились, не може бути підставою для визнання відсутності поставки товару.

Судом встановлено, що ТОВ "Мельхіор-Агро" у декларації ПДВ вересень 2011 р. у складі податкових зобов'язань відобразив ПДВ по операції із позивачем у повному обсязі, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, в акті перевірки не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними.

Той факт, що ТОВ "Мельхіор-Агро" на момент здійснення поставок позивачу було зареєстроване юридичною особою, платником ПДВ та мало право виписувати податкові накладні не заперечується ДПІ.

Податковий орган не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливості з'ясувати всі обставини діяльності постачальника - ТОВ "Мельхіор-Агро" щодо його господарських відносин із контрагентами-постачальниками, на момент придбання у нього товару, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення вартості сум ПДВ до податкового кредиту.

Порушення податкового законодавства постачальниками контрагента позивача або неможливість проведення їх перевірки податковим органом не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Таким чином судом встановлено, що контрагент позивача мав повну податкову правосуб'єктність, не займався фіктивним підприємництвом, здійснював реальні господарські операції.

Усі наведені доводи податкового органу щодо зменшення позивачу податкового кредиту були спростовані у судовому засіданні, інших доказів в обґрунтування правомірності свого рішення ДПІ не надала.

За приписами пп. 16.1.2-16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків.

Щодо визнання податковим органом правочинів нікчемними, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Стаття 215 Цивільного Кодексу України, на порушення якої вказує відповідач, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оскаржена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП "Шеду" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом самостійно не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, - що є тільки припущенням.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчиненого позивачем правочину із ТОВ "Мельхіор-Агро" законом прямо не встановлена, то такий правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки № 177/15/31494384 висновки відповідача про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

В порушення ч. 2 ст. 71 КАС України ДПІ у м. Херсоні як суб'єкт владних повноважень не довела правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,

постановив:

Задовольнити повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавр" до Бериславської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 28.09.2012р. № 0000022400, № 0000211503.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 лютого 2013 р.

Суддя Морська Г.М.

кат. 8.2.1